26 серпня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/598/20 пров. № А/857/6423/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Гуляка В.В.,
Обрізка І.М.,
розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційну скаргу Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року (прийняте в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Івано-Франківську суддею Кафарським В.В.) в справі № 300/598/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області про зобов'язання до вчинення дій,
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з цим позовом та просила зобов'язати Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області (далі - Управління ДСНС в Івано-Франківській області) виплатити їй: компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2017 рік; додаткові оплачувані відпустки як матері, яка має двох дітей віком до 15-ти років за 2016 - 2017 роки; допомогу на оздоровлення за 2017 рік в розмірі грошового забезпечення; а також стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона проходила службу в Управлінні ДСНС в Івано-Франківській області та після її звільнення 12.02.2020 їй в порушення вимог частини 25 статті 129 Кодексу цивільного захисту України не компенсовано щорічну основну відпустку за 2017 рік; не надано допомогу на оздоровлення в межах грошового забезпечення за 2017 рік згідно наказу МВС України від 23.04.2015 № 475; не компенсовано додаткові оплачувані відпустки за 2016 та 2017 роки, як матері, яка має двох дітей віком до 15-ти років (20 календарних днів). Невиплата відповідачем вказаних компенсацій та допомоги суперечить приписам Кодексу цивільного захисту України, Положенню про проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 593 від 11.07.2013, та Кодексу законів про працю України.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року позов задоволено частково.
Зобов'язано Управління ДСНС в Івано-Франківській області виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2017 рік, а також компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як матері, яка має двох дітей віком до 15-ти років за 2016 - 2017 роки.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із цим рішенням в частині задоволених позовних вимог, його оскаржило Управління ДСНС в Івано-Франківській області, яке вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині є необрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновки, що викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення дійшов невірних висновків, які спростовуються наявними матеріалами справи, зокрема щодо застосування до осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки», оскільки спірні правовідносини урегульовані нормами спеціального законодавства.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 593 від 11.07.2013 затверджено Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (далі - Положення № 593), відповідно до пункту 3 якого особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту є громадяни, які у добровільному порядку прийняті на службу цивільного захисту за контрактом і яким присвоєно відповідно до цього Положення спеціальні звання.
Пунктами 137, 138 Положення № 593 передбачено, що особи рядового і начальницького складу мають право, зокрема, на щорічну основну відпустку тривалістю 30 календарних днів за наявності вислуги до 10 років, 35 календарних днів - за наявності вислуги від 10 до 15 років, 40 календарних днів - за наявності вислуги від 15 до 20 років та 45 календарних днів - за наявності вислуги більше 20 років, а також на інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до пункту 140 Положення № 593 щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу відповідного керівника (начальника) щорічна основна відпустка може надаватися за минулий рік у I кварталі наступного року за умови, що раніше її не було надано через виняткові обставини. Щорічна основна відпустка тривалістю 40 і більше календарних днів на прохання особи рядового і начальницького складу може бути поділена на дві частини за умови, що основна її частина становить 30 календарних днів.
Вказане відповідає приписам статті 129 Кодексу цивільного захисту України.
На виконання пункту 142 Положення № 593 рапорт про надання щорічної основної відпустки подається відповідному керівникові (начальникові) особою рядового і начальницького складу не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком строку відпустки. На підставі рапорту видається наказ по особовому складу не пізніше ніж за один тиждень до встановленого графіком строку відпустки.
Відповідно до пункту 148 Положення № 593 додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються особам рядового і начальницького складу на підставах та в порядку, встановленому законодавством.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96) установлюються такі види відпусток, зокрема: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до частини першої 1 статті 19 Закону № 504/96 жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Тобто, жінка, яка працює (зокрема, позивач) має право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати, як мати, що має двох неповнолітніх дітей до 15 років.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту під час проходження служби позивачем регулювався Інструкцією про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженою Наказом МВС України № 475 від 23.04.2015 (далі - Інструкція № 475) (чинна до 14.09.2018, тобто до часу, коли позивачу надали відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) для догляду за дитиною).
На сьогодні ж чинною є Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту від 20.07.2018 № 623 (далі - Інструкція № 623).
Розділ XIV Інструкції № 475 встановлює порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту за час відпустки.
Так, згідно з пунктом 1 зазначеного розділу, особам рядового і начальницького складу, які відповідно до чинного законодавства України мають право на відпустки із збереженням грошового забезпечення (щорічні відпустки, у тому числі під час навчання у навчальних закладах цивільного захисту; додаткові відпустки у зв'язку з навчанням у навчальних закладах цивільного захисту та інших вищих навчальних закладах без відриву від служби, а також у зв'язку з допуском до складання вступних іспитів у навчальні заклади цивільного захисту та інші вищі навчальні заклади; для лікування у зв'язку з хворобою; відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; інші додаткові відпустки, що визначені відповідними законами України), грошове забезпечення виплачується за весь період цих відпусток. Тривалість щорічної основної відпустки у році початку служби обчислюється відповідно до частини сьомої статті 129 Кодексу цивільного захисту України.
Пунктами 2, 3 Розділу XIV Інструкції № 475 визначено, що особам рядового і начальницького складу, які вибули у додаткові відпустки без збереження грошового забезпечення (соціальні відпустки; відпустки в разі, коли дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку; інші додаткові відпустки без збереження грошового забезпечення, що визначені законами України), за час перебування в цих відпустках грошове забезпечення не виплачується.
Особам рядового і начальницького складу за час перебування у відпустках для догляду за дитиною грошове забезпечення не виплачується. Особам рядового і начальницького складу, яким надається додаткова відпустка без збереження грошового забезпечення, призначається державна допомога для догляду за дитиною згідно із Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».
Особам рядового і начальницького складу за час відпусток, зазначених у пункті 1 цього розділу, грошове забезпечення виплачується в розмірі, встановленому за основною (а не тимчасовою) штатною посадою на день вибуття у відпустку.
Якщо в період перебування у відпустках, зазначених у пункті 1 цього розділу, в особи рядового або начальницького складу змінено оклад за займаною посадою, виникло право на збільшення окладу чи надбавки за вислугу років або їй присвоєно чергове спеціальне звання начальницького складу, то після повернення з відпустки проводиться відповідний перерахунок. Перерахунок не проводиться, якщо в період перебування у відпустці посадовий оклад особи рядового і начальницького складу змінився у зв'язку з призначенням її на іншу посаду.
Аналогічні положення містять пункт 1-3 розділу XХV Інструкції № 623.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 з 02.12.2011 проходила службу в органах і підрозділах Держтехногенбезпеки України на підставі контракту МНС України про проходження служби в органах і підрозділах цивільного захисту № 1/11 від 02.12.2011, укладеного терміном на три роки (зі змінами, внесеними у жовтні 2013 року), та контракту від 02.12.2014 (а.с. 7, 9, 10 - 11).
Відповідно до рапортів ОСОБА_1 від 31.07.2017, від 24.04.2018 та від 23.04.2019 (а.с. 58), Управління ДСНС України в Івано-Франківській області надавало їй відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) згідно пункту 3 статті 25 Закону України «Про відпустки», що підтверджується копіями витягів з наказів УДСНС України в Івано-Франківській області (по особовому складу) від 02.08.2017 за № 258, від 03.05.2018 за № 167 та від 02.05.2019 за №166 (а.с. 12, 13, 14, 56, 57, 58).
Позивач є матір'ю неповнолітніх дітей, тому відповідно до вказаних витягів з наказів УДСНС України в Івано-Франківській області надавало їй відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) для догляду за дитиною.
12.02.2020 наказом № 62 (по особовому складу) капітана служби цивільного захисту ОСОБА_1 , фахівця відділу контролю за особливо важливими об'єктами та активних і пасивних засобів безпеки центру забезпечення діяльності Управління ДСНС України в Івано-Франківській області звільнено зі служби з виключенням із кадрів ДСНС України за підпунктом 5 пункту 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу від 11.07.2013 за № 593 (а.с. 59).
При звільненні позивача відповідач не виплатив їй грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
03.03.2020 ОСОБА_1 зверталася до відповідача з проханням виплатити їй грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2017 рік, додаткові оплачувані відпустки як матері, яка має двох дітей віком до 15-ти років за 2016 - 2017 роки, а також допомогу на оздоровлення за 2017 рік (а.с. 16).
Листом від 11.03.2020 за № П-65/37-14 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що у зв'язку з перебуванням її у відпустці без збереження грошового забезпечення для догляду за дитиною, у році звільнення у неї немає періоду для розрахунку тривалості щорічної основної відпустки для виплати компенсації. Крім того, у 2017 році з рапортом про надання допомоги на оздоровлення вона не зверталася, а тому не було підстав для підготовки наказу про надання зазначеної допомоги та її виплати (а.с. 27 - 28).
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2017 рік, додаткові оплачувані відпустки як матері, яка має двох дітей віком до 15-ти років за 2016 - 2017 роки, а також допомогу на оздоровлення за 2017 рік в розмірі грошового забезпечення, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що оскільки позивач у відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) для догляду за дитиною пішла з 07.08.2017, то до вказаного періоду вона мала право на отримання щорічної основної відпустки та інших додаткових відпусток, передбачених законодавством, зокрема відпустки як матері, яка має двох дітей віком до 15-ти років.
Положення № 593 та Інструкція № 475 є спеціальними нормативним актами, які регулюють питання надання особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту відпусток, їх тривалість, оплати грошового забезпечення, а також, у разі звільнення, виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної чи додаткової відпустки за поточний рік. При цьому, питання надання невикористаних днів щорічної основної чи додаткової відпустки у минулих роках, так само, як і питання виплати грошової компенсації за їх невикористання, вказаними актами не урегульовані.
Проте, Кодекс цивільного захисту України, норму, згідно якої, у рік звільнення осіб рядового та начальницького складу цивільного захисту, які звільняються зі служби, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки (частина двадцять п'ята статті 129 Кодексу).
Тобто, ця норма закріплює право особи рядового та начальницького складу цивільного захисту на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної або додаткової відпустки не тільки у році звільнення, а й в інших (минулих) роках.
Також, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За таких обставин, суд вважає, що до спірних правовідносин стосовно виплати особам рядового та начальницького складу цивільного захисту грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у минулих роках, також мають застосовуватись і норми Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки».
Посилання відповідача на лист Верховного Суду України від 23.03.1998 № 1-5/83 та Міністерства праці та соціальної політики України від 13.02.2008 № 1125/2/14-08/06 щодо неможливості розповсюдження на ці правовідносини загальних трудових норм Кодексу законів про працю України та Закону України «Про оплату праці» суд не бере до уваги, оскільки ці листи не є нормативно-правовими актами і не відносяться до джерел права, які застосовуються судом. Вказані листи носять інформаційний та рекомендаційний характер.
Статтею 83 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Аналогічні приписи містяться і в частині 1 статті 24 Закону України «Про відпустки».
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що особи рядового і начальницького складу цивільного захисту, у разі звільнення зі служби, мають право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічних основних або додаткових відпусток, незалежно від того в якому році/роках ця відпустка не була використана.
А неврегульованість питання виплати такої компенсації у Положенні № 593 та Інструкції № 475 (з 14.09.2018 - Інструкції № 623), не можуть бути підставою для позбавлення осіб згаданого права.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що позивач у 2017 році не використала щорічну основну відпустку, а за 2016 - 2017 роки не використала додаткову оплачувану відпустку як матір, яка має двох дітей віком до 15-ти років.
Також, суд відмовив в задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу допомогу на оздоровлення за 2017 рік в розмірі грошового забезпечення та стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог помилковими, виходячи з таких підстав.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується, тому, відповідно до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У постановах від 07 квітня 2020 року (справа № 809/580/18), від 14 листопада 2018 року (справа № 816/225015), від 16 травня 2019 року (справа № 825/100/15-а) в подібних правовідносинах Верховний Суд вказав, що право на отримання грошової компенсації гарантується особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, виключно за відпустку, яку ними не використано в році звільнення.
А доводи позивача, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, якими й передбачено виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, є безпідставними з огляду на таке.
Питання субсидіарного застосування норм трудового законодавства до правовідносин, пов'язаних з проходженням та звільненням з публічної служби, також неодноразово розглядались Верховним Судом.
Так, зокрема, у постановах від 15 березня 2019 року (справа № 814/2594/16), від 7 серпня 2019 року (справа № 820/5122/17), від 16 травня 2019 року (справа № 825/100/15-а) Верховний Суд зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому можливе субсидіарне застосування загальних норм, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.
Як зазначалось, питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки працівниками органів внутрішніх справ, які звільняються, врегульовані нормами спеціального законодавства та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Отже, суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин загальні приписи трудового законодавства, визначені Кодексом законів про працю України та Законом України «Про відпустки».
За таких умов спірні правовідносини регулюються Кодексом цивільного захисту України, Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 № 593, (далі - Положення № 593) Інструкцією про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.04.2015 за № 475; зареєстровано у Міністерстві юстиції України 15 травня 2015 р. за № 544/26989 (наказ втратив чинність на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ № 623 від 20.07.2018) (далі - Інструкція № 475); Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2018 р. за № 936/32388 (далі - Інструкція № 623), які є спеціальними нормативно-правовими актами, які застосовувались при розрахунку, нарахуванні, виплати позивачу грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту та визначають строки отримання таких.
Відповідно до пункту 140 Положення № 593 щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу відповідного керівника (начальника) щорічна основна відпустка може надаватися за минулий рік у І кварталі наступного року за умови, що раніше її не було надано через виняткові обставини.
Підставою для надання відпустки є власноруч написаний рапорт особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, який відповідно до пункту 142 Положення № 593 подається відповідному керівникові (начальникові) особою рядового і начальницького складу не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком строку відпустки. На підставі рапорту видається наказ по особовому складу не пізніше ніж за один тиждень до встановленого графіком строку відпустки.
Встановлено, що позивач не зверталася з рапортом у встановленому порядку до начальника Управління про надання відпусток, у зв'язку із цим і не видавались відповідні накази по особовому складу, а доводи на спростування вказаного у справі відсутні.
Відповідно до частини 25 статті 129 Кодексу цивільного захисту України у рік звільнення зазначених у частинах двадцять третій, двадцять четвертій цієї статті осіб рядового та начальницького складу цивільного захисту із служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту визначала Інструкція № 475 (чинна до 14.09.2018), а зараз визначає Інструкція № 623.
Пунктами 3, 4 розділу XV Інструкції № 475 встановлено, що особам рядового і начальницького складу, звільненим із служби цивільного захисту за віком, станом здоров'я та у зв'язку із скороченням штатів, які щорічну основну відпустку за поточний рік тривалістю, передбаченою частиною другою статті 129 Кодексу цивільного захисту, не використали, виплачується грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки.
Особам рядового і начальницького складу, звільненим зі служби цивільного захисту (крім звільнених за віком, станом здоров'я та у зв'язку із скороченням штатів), які щорічну основну відпустку за поточний рік не використали, виплачується грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки, яка надається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення, за кожний повний місяць служби.
Також пунктами 3, 4 розділу XXVII Інструкції № 623 визначено, що особам рядового і начальницького складу, звільненим зі служби цивільного захисту за віком, станом здоров'я та у зв'язку зі скороченням штатів, які щорічну основну відпустку за поточний рік тривалістю, передбаченою частиною другою статті 129 Кодексу цивільного захисту України, не використали, виплачується грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки.
Особам рядового і начальницького складу (крім звільнених зі служби цивільного захисту за віком, станом здоров'я та у зв'язку зі скороченням штатів), які щорічну основну відпустку за поточний рік не використали, виплачується грошова компенсація за час відпустки, що надається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення, за кожний повний місяць служби.
За змістом цих норм, компенсація за невикористану відпустку особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту надається тільки за поточний рік, в якому відбулося звільнення особи.
Враховуючи те, що позивач була звільнена у 2020 році, а вимагає сплати компенсації за щорічну відпустку за 2017 рік і додаткову за 2016 - 2017 роки, то така вимога не ґрунтується на нормах спеціального законодавства.
А з урахуванням викладеного застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки» є безпідставним.
За таких обставин постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апелянта є підставними, оскільки рішення суду першої інстанції прийняте за невідповідності висновків суду обставинам справи, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області задовольнити.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року в адміністративній справі № 300/598/20 в частині задоволених позовних вимог скасувати і прийняти в цій частині постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області про зобов'язання до вчинення дій відмовити.
У решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року в адміністративній справі № 300/598/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
І. М. Обрізко
Постанова складена у повному обсязі 26 серпня 2020 року.