25 серпня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/3423/19 пров. № А/857/7407/20
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді: Улицького В.З.
суддів: Запотічного І.І., Бруновської Н.В.
при секретарі судового засідання: Волошин М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.05.2020 року (рішення ухвалене у м. Рівне судом у складі головуючого судді Кошмелюк Т.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,-
У листопаді 2019 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу нарахувати за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року та виплатити згідно зі статтями 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" доплату до пенсії відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат, а також додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу доплату до пенсії відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року, з урахуванням раніше виплачених сум, а також здійснити перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідно до частини третьої статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Позивач позовні вимоги мотивував тим, що вона є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорії), перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію на умовах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Також, позивач вказує, що у зв'язку з набуттям статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи він набув право на отримання доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачених статтями 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідно. Разом з тим, позивач стверджує, що нарахування та виплату вказаних вище доплати та додаткової пенсії відповідач здійснював в меншому розмірі, аніж було передбачено чинним законодавством. Зокрема, позивач звертає увагу на те, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" не встановлював жодних обмежень з приводу застосування статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Таке обмеження було реалізоване законодавцем у Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", який набрав чинності з 3 серпня 2014 року та встановлював, що норми і положення статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2014 рік. Тобто, у період з 1 січня по 2 серпня 2014 року орган Пенсійного фонду України мав нараховувати позивачу доплату до пенсії та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірах, передбачених безпосередньо нормами статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не встановленому Кабінетом Міністрів України. Однак, всупереч вимогам чинного законодавства нарахування та виплату вказаних вище доплат та додаткової пенсії за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року відповідач здійснював у розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210. Просив позов задоволити.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14.05.2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року: щомісячної доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат; щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбаченої статтею 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як особі, віднесеній до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року, з урахуванням раніше виплачених сум: щомісячної доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат; щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбаченої статтею 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, віднесеній до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.
Рішення суду першої інстанції оскаржило Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що 19 червня 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийнята постанови від 6 липня 2011 № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказані постанови Уряду були чинними й підлягали застосуванню, зокрема, впродовж 2014 року.
Згідно ч.4 ст.229 КАС України, фіксування процесу не здійснювалося оскільки всі учасники справи в судове засідання не з'явилися.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 14 грудня 1992 року.
Позивач проживає в селі Нобель Зарічненського району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач перебуває на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком на умовах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
08 жовтня 2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою, у якій просила провести перерахунок підвищення до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачених статтями 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірах, передбачених безпосередньо вказаними нормами права.
Проте, листом від 06 листопада 2019 року за № Х-2971/07.1-59 відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для перерахунку пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що в період з 01 січня по 02 серпня 2014 року відповідач мав нараховувати та виплачувати позивачу: доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону № 796, в розмірі двох мінімальних заробітних плат; додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Щодо посилання апелянта про пропуск строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строку звернення визначені у статті 123 КАС України, зокрема, частиною 3 цієї статті передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Таким чином, для вирішення питання про наявність або відсутність поважності причин пропуску строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку та коли особа дізналася (повинна була дізнатися) про порушення свого права.
Як підтверджено матеріалами справи, 8 жовтня 2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою, у якій просила провести нарахування та виплату доплати до пенсії відповідно до статті 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Листом від 6 листопада 2019 року відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для перерахунку вказаної доплати до пенсії, оскільки її обчислення та виплата здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Крім того, колегія суддів Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2018 року в справі № 646/6250/17 дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.
Відповідно до статті 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII від 28.02.1991(далі Закон № 796-XII), пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Стаття 39 Закону № 796-XII, в редакції, що діяла до 1 січня 2006 року, встановлювала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.
Також, стаття 51 Закону № 796, в редакції, що діяла до 1 січня 2006 року, передбачала, що особам, віднесеним до 3 категорії, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
В подальшому, дія норми статті 39, 51 Закону № 796-XIIнеодноразово обмежувалася законодавцем. Такі обмеження реалізовувалися Верховною Радою України у законах про Державний бюджет України шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру доплати, передбаченої статтею 39Закону № 796, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року № 3491-VI (далі - Закон № 3491) розділ VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнений пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).
Відтак, Законом № 3491 Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 51Закону № 796, розміри доплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На виконання пункту 7Закону № 3491, 06 липня 2011року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету № 745 (далі - Постанова № 745), яка набрала чинності з 23 липня 2011 року, пунктом 4 якої визначені інші розміри підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону № 796.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок № 1210).
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Законом України «Про Державний бюджет на 2014 рік» від 16 січня 2014 року № 719-VII, що набрав чинності з 1 січня 2014 року, не передбачено жодної норми, яка б обмежувала у 2014 році пряме застосування Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014, які набрали чинності з 03.08.2014, якими передбачений п. 6-7 Прикінцевих положень про те, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
Відтак, з 01 січня 2014року Законом № 796-XII не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів доплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлених статтею 39 Закону № 796.
Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що чинним залишався й Порядок № 1210, який встановлював менші розміри цієї доплати.
Однак, враховуючи принцип пріоритетності Закону № 796-XII над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком № 1210, на думку суду першої інстанції, з 1 січня 2014 року нарахування та виплата позивачу доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні добровільного гарантованого відселення, повинно було здійснюватися у розмірі та на підставі, передбачених безпосередньо статтею 39 Закону № 796-XII.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що обмеження дії норми статті 39 Закону № 796-XIIу 2014 році, відбулося після прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року № 1622-VII (далі - Закон № 1622), який набрав чинності 03 серпня 2014 року.
Отже, лише з 03 серпня 2014року Законом № 719, Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтею 39Закону № 796, розміри доплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому саме з цієї дати підлягають застосуванню положення Закону № 719та Порядку № 1210.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 619/2262/17.
Отже, в період з 01 січня 2014 по 02 серпня 2014 року відповідач мав нараховувати та виплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену статтями 39, 51Закону № 796, в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.05.2020 року у справі №460/3423/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. З. Улицький
судді І. І. Запотічний
Н. В. Бруновська
Повне судове рішення складено 26.08.2020р.