ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
25 серпня 2020 року м. Київ № 826/9377/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Державної податкової служби у м. Києві
провизнання протиправною та скасування вимоги № Ф-3946-17 від 03.05.2018 року, -
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі також - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу за № Ф-3946-17 від « 03» травня 2018 року Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) фізичною особою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) в сумі 29542,73 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за змістом положень частини третьої статті 9 Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вимога про сплату боргу (недоїмки) може бути прийнята контролюючим органом виключно за наслідками проведеної перевірки в порядку, передбаченому Податковим кодексом України, та з оформленням відповідного акту перевірки, або на підставі звітності, поданої платником податків до податкового органу.
З огляду на те, що перевірка позивача контролюючим органом не проводилась та жодна звітність ним за 2013-2018 роки не подавалась, вимогу від 03.05.2018 року № Ф-3946-17 про сплату боргу (недоїмки) сформовано відповідачем безпідставно, висновки контролюючого органу стосовно наявності у позивача обов'язку сплачувати єдиний внесок, не отримуючи при цьому доходу у звітному періоді, не відповідають дійсності.
Крім того, позивач звертає увагу, що станом на 01.02.2012 року відомості щодо реєстрації її як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні.
Позивач також наголошує на порушенні посадовими особами відповідача положень підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України, що виявилось у невиконанні свого обов'язку з анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку за наявності податкового боргу протягом двох послідовних кварталів.
Крім того, протиправність оскаржуваного рішення підтверджується, на думку позивача, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 26.12.2017 року в адміністративній справі № 826/11346/16, яким визнано протиправним та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки), якою позивачу нараховано грошове зобов'язання з єдиного внеску за період 01.01.2013 року по 30.06.2016 року.
Враховуючи викладене, позивач просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Через канцелярію суду 05.09.2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві подано відзив на позовну заяву, в якому відповідачем зазначено, що позивач є фізичною особою-підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, нарахування податкових зобов'язань з єдиного внеску здійснювалось в автоматичному режимі, у зв'язку з чим оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) прийнято відповідачем правомірно, з огляду на що, позов задоволенню не підлягає.
Через канцелярію суду 27.09.2018 року позивачем подано відповідь на відзив, в якій підтримано позовні вимоги в повному обсязі з підстав, вказаних у позові.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на момент виникнення спірних правовідносин зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебувала на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві на спрощеній системі оподатковування.
У травні 2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі приписів статті 25 Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.05.2018 № Ф-3946-17, якою позивачу визначено зобов'язання зі сплати єдиного внеску у сумі 29542,73 грн.
Відповідно до доводів відповідача, заборгованість з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування утворилась внаслідок несплати позивачем, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, єдиного внеску у 2013 році - в сумі 2412,70 грн. (інформація надійшла від територіального органу Пенсійного фонду України), у 2014 році - в сумі 5071,80 грн., у 2015 році - в сумі 5 293,88 грн., у 2016 році - в сумі 3797,64 грн., у 2017 році - в сумі 8448,00 грн., у I-II кварталі 2018 року - 4914,36 грн.
При цьому, загальна сума заборгованості станом на 06.08.2018 року становить 31 999,91 грн.
Вважаючи цю вимогу протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Законодавство України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 року № 16/98-ВР та прийнятих відповідно до них законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до приписів статті 20 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 року № 16/98-ВР (далі також - Основи законодавства № 16/98-ВР), основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до цих Основ є внески роботодавців і застрахованих осіб.
Так, згідно з частиною першою статті 21 Основ законодавства № 16/98-ВР, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок на пенсійне страхування, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, медичне страхування, страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, страхування на випадок безробіття, який в обов'язковому порядку сплачується страхувальниками з метою забезпечення реалізації прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за соціальним страхуванням.
Статтею 22 Основ законодавства № 16/98-ВР передбачено, що порядок здійснення платежів, строки сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначаються Законом України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Згідно зі статтею 2 Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон № 2464-VI), виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 4 статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (частина п'ята статті 8 Закону № 2464-VI).
Так, згідно з приписами пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску врегульовано статтею 9 Закону № 2464-VI.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Частина восьма статті 9 Закону № 2464-VI передбачає, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (частина десята статті 9 Закону № 2464-VI).
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
За змістом пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою.
Статтею 25 Закону № 2464-VI передбачені заходи впливу та стягнення, які застосовуються до платників єдиного внеску.
Відповідно до частин другої, третьої статті 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449).
Пунктом 2 розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Пунктом 3 розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Аналізуючи наведені вище норми, суд дійшов висновку, що підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) є акти документальних перевірок, звіти платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи фіскального органу.
При цьому пунктом 5 розділу IV Інструкції визначено обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними в підпункті 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування.
Так, зазначена категорія платників самостійно для себе визначає базу для нарахування єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, але в розмірі, не більшому за максимальну величину бази нарахування єдиного внеску; платники сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За поясненнями відповідача, ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) зареєстрована як фізична особа-підприємець з 01.01.2012 року.
У жовтні 2013 року до контролюючого органу, який з набранням чинності Законом України від 04.07.2013 року № 406-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» здійснював заходи адміністрування єдиного внеску, від територіального органу Пенсійного фонду України надійшла картка особового рахунку позивача станом на 01.10.2013 року, за даними якої позивачем не було сплачено єдиний внесок у сумі 2 061,53 грн.
Крім того, протягом 2013 - 2018 років позивачу були автоматично нараховані щоквартальні зобов'язання зі сплати єдиного внеску, а саме: у 2013 році - в сумі 2 412,70 грн (з урахування наявної у позивача заборгованості за даними територіального органу Пенсійного фонду України), у 2014 році - в сумі 5 071,80 грн., у 2015 році - в сумі 5 293,88 грн., у 2016 році - в сумі 3 797,64 грн., у 2017 році - в сумі 8 448,00 грн., у I-II кварталі 2018 року - 4 914,36 грн.
Під час розгляду даної справи судом встановлено, що питання правомірності нарахування позивачу грошового зобов'язання зі сплати єдиного внеску за період 2013 - 2018 роки у наведених вище сумах досліджувалось в рамках адміністративних справ № 826/11346/16, № 826/3508/18 та № 826/14163/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2017 року в адміністративній справі № 826/11346/16, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено; вимогу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 01.07.2016 року № Ф-3946-17, якою позивачу нараховано грошове зобов'язання зі сплати єдиного внеску за період з 2013 року по 30.06.2016 року у сумі 15749,39 грн., визнано протиправною та скасовано.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2019 в адміністративній справі № 826/3508/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено; вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу від 02.02.2018 року № Ф-3946-17, якою позивачу нараховано грошове зобов'язання зі сплати єдиного внеску за період з 2013 року по 31.01.2018 у сумі 27 085,55 грн., визнано протиправною та скасовано.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2020 року в адміністративній справі № 826/14163/18, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено; вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 09.11.2017 року № Ф-3946-17 про сплату боргу (недоїмки), якою позивачу нараховано грошове зобов'язання зі сплати єдиного внеску за період 2013 - 2018 роки у сумі 24 973,55 грн., визнано протиправною та скасовано.
Цим же судовим рішенням визнано протиправними дії Головного управління ДФС у м. Києві протиправними та зобов'язано скасувати нарахування по єдиному соціальному внеску в інтегрованій картці платника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 за період з 01 лютого 2012 року по 31 серпня 2018 року.
В обґрунтування вказаних вище судових рішень покладено висновки суду про те, що відомості інтегрованої картки платника податків - позивача - не є достатніми доказами виникнення у нього заборгованості зі сплати єдиного внеску. У свою чергу жодних доказів, які підтверджували б самостійне нарахування позивачем сум єдиного внеску, що стали підставою для виникнення недоїмки, зазначеної в оскаржуваних вимогах, або про нарахування позивачу сум єдиного внеску органом доходів і зборів (акти документальної перевірки тощо), відповідачем не подавалось.
При цьому, як вбачається зі змісту відзиву на позовну заяву, правомірність прийняття оскаржуваного рішення в рамках даної справи відповідач обґрунтовує несплатою позивачем єдиного внеску у сумі 31 999,91 грн., в той час як в самому рішенні позивачу визначено обов'язок зі сплати єдиного внеску у сумі 29 542,73 грн.
У свою чергу, представником відповідача, на якого в силу Закону покладено обов'язок доведення правомірності свого рішення, взагалі не приєднано інтегрованої картки платника податків - позивача на підтвердження наявності у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску у сумі 31 999,91 грн.
Крім того, відповідачем не доведено фактів самостійного нарахування позивачем сум єдиного внеску у розмірі 29 542,73 грн. та їх не сплати.
Враховуючи, що наведені вище судові рішення, якими підтверджено протиправність нарахування позивачу контролюючим органом грошових зобов'язань зі сплати єдиного внеску за період 2013 - 2018 роки, набрали законної сили, суд дійшов висновку, що вказані обставини є встановленими та не підлягають доказуванню під час розгляду даної адміністративної справи.
За наведених обставин вимога відповідача за № Ф-3946-17 від « 03» травня 2018 року про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, про необхідність задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та зважаючи на наявність в матеріалах справи платіжного доручення від 14.06.2018 року № 0.0.1059766057.1 на суму 704,80 грн., суд присуджує на користь позивача витрати по сплаті судового збору з бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.
Водночас, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Згідно з відомостями Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Державна фіскальна служба України (код ЄДРПОУ 39292197) з 17.05.2019 року перебуває у стані припинення.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року №1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" зареєстровано юридичну особу 17.05.2019 року, номер запису: 1 074 135 0000 085321, Державну податкову службу України (код ЄДРПОУ 43005393).
Відповідно до абзацу 4 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року №1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" Державна податкова служба України та Державна митна служби України є правонаступниками прав та обов'язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.
Згідно з відомостями Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) з 17.05.2019 року перебуває у стані припинення.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537 зареєстровано юридичну особу 30.07.2019 року, номер запису: 1 074 102 0000 086626, Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про заміну відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) на правонаступника - Головне у правління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267), з якого стягнути сплачену позивачем суму судового збору.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 194, 205, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу за № Ф-3946-17 від « 03» травня 2018 року Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) фізичною особою ОСОБА_1 (іпн.: АДРЕСА_1 ) в сумі 29542,73 грн.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ;реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) понесені нею витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (ЄДРПОУ 43141267, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19), у розмірі 704 (сімсот чотири гривні) 80 коп.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 43141267, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19).
Повне судове рішення складено 25.08.2020 року.
Суддя Л.О. Маруліна