25 серпня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2443/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою (з урахуванням уточненої позовної заяви) до Військової частини НОМЕР_1 /далі - відповідач/ про:
- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2019 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20 вересня 2019 року;
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2019 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20 вересня 2019 року /а.с.22-24/.
Позов обґрунтований тим, що станом на день прийняття наказу про звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу та видів грошового забезпечення відповідач не провів із позивачем розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", чим порушив вимоги законодавства та його права. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 травня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18, позивач вважає, що припинення надання самої відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізоване також у спосіб надання грошової компенсації за невикористані дні цієї відпустки.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, витребувано докази.
Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с. 34-38/ зазначив, що до списків Військової частини НОМЕР_1 позивач був зарахований лише 14 квітня 2017 року відповідно до наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) №108 від 24 березня 2017 року, у період до вказаної дати (14 квітня 2017 року) позивач перебував у списках Військової частини НОМЕР_2 , а тому стосовно позовних вимог за період з 2014 року по 14 квітня 2017 року Військова частина НОМЕР_1 не є належним відповідачем. Крім того, учасники бойових дій набули право на надання додаткової відпустки лише з 2015 року відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань мобілізації та соціального захисту громадян України, які підлягають звільненню з військової служби під час особливого періоду або у зв'язку з оголошенням демобілізації» №259-VІІІ від 18 березня 2015 року. З приводу позовних вимог за період з 14 квітня 2017 року по 2019 рік відповідач зазначає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям додаткових видів відпусток. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян, що передбачена статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", є лише гарантованою державою пільгою та не належить до видів щорічної відпустки, перелічених у статті 4 вказаного Закону. Оскільки така відпустка не належить до щорічних відпусток, на неї не поширюються норми, що передбачені для щорічних відпусток, зокрема щодо виплати компенсації за невикористані дні календарної відпустки під час звільнення. Станом на дату видачі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20 вересня 2019 року №201 (по стройовій частині) позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та не заперечував проти виключення його зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
У відповіді на відзив /а.с. 49-51/ позивач зазначив, що припинення надання самої додаткової відпустки як учаснику бойових дій на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізоване також у спосіб надання грошової компенсації за невикористані дні цієї відпустки.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 та частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Відповідно до Рішення Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій №13/ІІІ/1/58 від 25 грудня 2014 року /а.с.13/ ОСОБА_1 встановлено статус учасника бойових дій на підставі довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України №160 від 15 жовтня 2014 року, витягів із наказів командира військової частини пп НОМЕР_3 від 11 червня 2014 року №40, від 11 серпня 2014 року №101, копії посвідчення №258 від 10 червня 2014 року.
Згідно з посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_4 , виданим Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України 21 січня 2015 року /а.с. 6/, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України №83 від 14 квітня 2017 року (по стройовій частині) /а.с. 41/ майора ОСОБА_1 , призначеного наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) №108 від 24 березня 2017 року на посаду заступника командира батальйону охорони по роботі з особовим складом військової частини НОМЕР_1 , який прибув з військової частини НОМЕР_2 (м. Дніпропетровськ), з 14 квітня 2017 року зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.
Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України №201 від 20 вересня 2019 року (по стройовій частині)" /а.с. 42-43/ майора ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) №366 від 05 вересня 2019 року відповідно до підпункту «к» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 20 вересня 2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України із запитом (вх.№74 від 22 січня 2020 року) /а.с. 7/ щодо виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Листом Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України №46 від 27 січня 2020 року /а.с. 7/ ОСОБА_1 повідомлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям додаткових видів відпусток, а тому грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду додаткові і соціальні відпуски (у тому числі військовослужбовцям - учасникам бойових дій) не виплачується.
Вважаючи, що відповідачем допущено бездіяльність щодо ненарахування та невиплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій під час звільнення з військової служби, та вбачаючи наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII від 25 березня 1992 року.
Відповідно до частин першої, четвертої та тринадцятої статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Отже, військова служба є особливим видом публічної служби та її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20 грудня 1991 року /далі - Закон № 2011-XII/.
Статтями 1 та 2 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
За змістом пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР установлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" № 426-VIII від 14 травня 2015 року, який набрав чинності 06 червня 2015 року, Закон України "Про відпустки" доповнено статтею 16-2.
Так, статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" /в редакції Закону, діючій до 01 січня 2019 року/ встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки" /в редакції Закону, діючій з 01 січня 2019 року/ учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
За визначенням, наведеним у статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року /далі - Закон № 3551/, учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551 передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Таким чином, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII встановлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців, зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Також відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 /далі - Порядок №260 (у редакції, чинній на момент звільнення позивача)/, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Згідно з пунктом 5 розділу XXXI Порядку № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
Відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону № 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
В свою чергу суть поняття "особливий період" розкрито у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII від 21 жовтня 1993 року та "Про оборону України" № 1932-XII від 06 грудня 1991 року /далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно/.
Так, за визначенням, наведеним у статті 1 Закону №3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
При цьому у вказаній статті закону також надано визначення поняттям "мобілізація" та "демобілізація". Так, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; а демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку позивач набув у період проходження ним військової служби.
Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 101 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, таке обмеження не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 101 Закону №2011-ХІІ, статтею 162 Закону №504/96-ВР, та може бути реалізоване у спосіб отримання особою грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби.
Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи із вказаної норми, при ухваленні цього рішення суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Оскільки Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України видано ОСОБА_1 посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 - 21 січня 2015 року /а.с. 6/, а Закон України "Про відпустки" доповнено статтею 16-2 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" № 426-VIII від 14 травня 2015 року, який набрав чинності 06 червня 2015 року, то право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік у позивача виникло лише з 2015 року після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" від 14 травня 2015 року №426-VIII.
Беручи до уваги те, що у 2014 році вказана додаткова відпустка ще не була передбачена законодавством, позовна вимога у частині надання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2014 рік є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Відповідно до пункту 181 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, щорічні додаткові відпустки можуть бути використані одночасно зі щорічною основною відпусткою або в інший строк з урахуванням побажання військовослужбовців та інтересів військової служби. Їх тривалість не впливає на тривалість щорічної основної відпустки. У разі переміщення військовослужбовця по службі невикористана ним відпустка (частина відпустки) надається за новим місцем військової служби.
Отже, у разі переміщення військовослужбовця до іншого місця служби та у випадку невикористання ним належних видів відпусток на попередньому місці служби обов'язок надати такі відпустки покладається на військову частину, до якої було переміщено військовослужбовця, а обов'язок виплатити компенсацію за невикористані дні відпустки покладається на військову частину, з якої було звільнено військовослужбовця з військової служби у запас.
Судом встановлено, що позивач прибув з військової частини НОМЕР_2 (м. Дніпропетровськ) та відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України №83 від 14 квітня 2017 року (по стройовій частині) /а.с. 41/ з 14 квітня 2017 року зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.
Оскільки позивач переведений з військової частини НОМЕР_2 до військової частини НОМЕР_1 , обов'язок надати невикористані позивачем відпустки (частини відпусток) або виплатити компенсацію за них, покладається на військову частину НОМЕР_1 , до якої прибув позивач.
Таким чином, суд доходить висновку, що при звільненні з військової служби НОМЕР_1 позивач як учасник бойових дій мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2019 роках додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
З огляду на зазначене, має місце протиправна бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу під час звільнення його з військової служби компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік.
Перевіривши обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, суд, керуючись пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення з військової служби 20 вересня 2019 року, та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20 вересня 2019 року.
З вищенаведених міркувань та мотивів позовні вимоги у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014 рік та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014 рік задоволенню не підлягають.
Отже, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Оскільки позивач витрат по сплаті судового збору за подання цього позову не поніс, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 20 вересня 2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 20 вересня 2019 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.І. Слободянюк