25 серпня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/3828/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправною та скасування постанови, -
До Полтавського окружного адміністративного суду 20 липня 2020 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі також - позивач) до Київського відділу державної виконавчої служби в м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (надалі також - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби м. Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Гуріної Т.В. від 20 травня 2019 року у виконавчому провадженні №40447979 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскільки в рамках виконавчого провадження №40447979 не відбувалось фактичного стягнення суми боргу за виконавчим документом, тому відповідачем безпідставно винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у сумі 9976,60 грн. Зазначив, що, оскільки виконавчий збір є своєрідною винагородою, остання підлягає стягненню лише у разі вчинення виконавчих дій державним виконавцем, яких у даному випадку не вчинялось. Наголосив, що про існування такої постанови фактично дізнався лише 10 липня 2020 року, отримавши примірник останньої у відповідача.
30 липня 220 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якої представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на відсутність підстав для повернення виконавчого документа в межах виконавчого провадження № 59172143 та правомірність дій державного виконавця в частині виділення в окреме провадження постанови про стягнення виконавчого збору /а.с. 20-21/.
Згідно з частиною першою статті 369 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).
Ухвалою суду від 06.08.2020 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 25.08.2020 продовжено розгляд справи №440/3828/20 за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
13 листопада 2013 року державним виконавцем Октябрського ВДВС Полтавського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 40447979 з примусового виконання виконавчого листа №2-2833/06, виданого 23.10.2013 Київським районним судом м. Полтава зі стягнення аліментів у розмірі 1/3 частини з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 /а.с. 46/.
Вказаним державним виконавцем в межах даного виконавчого провадження вчинялись дії, у тому числі, але не обмежуючись направлялись запити та виклики, а також були винесені постанови від 16.03.2018 про арешт майна боржника, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за кордон, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання, а також про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами несмертельної дії /а.с. 47-88/
Постановою від 19.03.2018 передано виконавче провадження № 40447979 до Київського відділу державної виконавчої служби м. Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області /а.с. 89-90/.
Постановою Київського відділу державної виконавчої служби м. Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 03.04.2018 вказане виконавче провадження прийнято /а.с. 91/.
17.08.2018 державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби м. Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області сформовано виклик № 36453 /а.с. 92/.
У зв'язку з надходженням заяви стягувача ОСОБА_2 про повернення без подальшого виконання виконавчого документа від 12.09.2018 державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби м. Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області винесено постанови від 12.09.2018 про скасування заходів примусового виконання, а також повернення виконавчого документа стягувачу /а.с. 94-99/.
20.05.2019 винесено постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №40447979, з примусового виконання якої відкрито виконавче провадження № 59172143 /а.с. 28-30/.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
У позовній заяві зазначено та матеріалами справи підтверджено, що оскаржувана постанова отримана представником позивача засобами електронного зв'язку 07.05.2020 /а.с. 16-19/.
Згідно позовної заяви позивач фактично дізнався про існування постанови про стягнення виконавчого збору, звернувшись до відповідача та отримавши примірник такої постанови лише 10 липня 2020 року.
Відповідно до пояснень позивача таке звернення викликано отриманням заробітної плати не в повному обсязі та невстановленими відрахуваннями з останньої у липні 2020 року, на підтвердження чого надано відповідні довідки з місця роботи позивача /а.с. 100-102/.
Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження того, що оскаржувана постанова була отримана позивачем чи його представником раніше. Матеріали виконавчого провадження не містять рекомендованого листа, який направлявся би на адресу позивача.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна заява подана до суду у строк, встановлений пунктом 1 частини 2 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не погоджуючись з винесенням постанови про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Таким чином, в силу статей 1, 5 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (надалі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1403-VIII).
Законом № 1404-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною 5 вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції, чинній до 28 серпня 2018 року) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
За приписами пунктів 1-6 частини п'ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Також частиною дев'ятою статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За правилами частини п'ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Приписами статей 40, 42 Закону №1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону №1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Отже, з аналізу наведених норм Закону №1404-VІІІ вбачається, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
При цьому за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
При стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Отже, умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.
Указане вище є правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №640/8425/19, від 28 квітня 2020 року у справі №826/2181/17, від 14 травня 2020 року у справі №640/685/19, які суд враховує в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду).
Поряд з цим, вирішуючи даний спір, суд звертає увагу і на те, що частину другу статті 27 Закону №1404-VІІІ змінено Законом України №2475-VIII від 03 липня 2018 року. Ці зміни набрали чинності з 28 серпня 2018 року.
Так, згідно частини другої статті 27 Закону №1404-VIII (в редакції, чинній з 28 серпня 2018 року) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Отже, з урахуванням редакцій Закону №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості у ВП №40447979, база обрахунку виконавчого збору змінювалась: у період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив - 10 відсотків фактично стягнутої суми, тоді як у період після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору складав - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
Крім того, суд враховує, що відповідно до статті 13 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.
Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Перегляд механізму визначення винагороди виконавців з метою стимулювання зростання рівня реального виконання судових рішень (як однієї із необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, схваленою Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015.
Кабінет Міністрів України постановою від 08 вересня 2016 року № 643 затвердив Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок), що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.
Відповідно до пункту 2 Порядку (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру, стягнення заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, за виконавчим документом про стягнення аліментів державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", виплачується винагорода у такому розмірі:
2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ;
0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець (крім випадків, передбачених абзацами сьомим - одинадцятим цього пункту).
Згідно з положеннями пункту 4 Порядку фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково та виконавчого документа немайнового характеру в повному обсязі в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", якщо за такими документами стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Відповідно до пункту 6 Порядку для виплати винагороди державний виконавець, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ, подає заяву, в якій зазначаються: реквізити виконавчого документа; номер виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника; категорія стягнення за виконавчим документом; розмір стягнутого виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, реквізити платіжних доручень; перелік виконавчих дій та строки їх проведення; розрахунок належної до виплати винагороди; відомості про дотримання критеріїв.
Аналіз наведених вище норм Порядку свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Згідно матеріалів справи, при винесенні оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору й відкриття виконавчого провадження з виконання названої постанови державний виконавець виходив саме з положень частини другої статті 27 Закону №1404-VIII, чинних після 28 серпня 2018 року, тобто розраховував виконавчий збір від суми, що підлягала примусовому стягненню (99766,00 грн).
Позаяк фактичне стягнення відповідної суми заборгованості не проведено, що підтверджено відповідними розрахунками у виконавчому провадженні 40447979 /а.с. 77, 93/, що приводить до висновку, що хоч державними виконавцями (здебільшого Октябрського ВДВС) і вчинялись дії з примусового виконання виконавчого листа № 2-2833/06, однак такі не призвели до фактичного його виконання та стягнення відповідних коштів з боржника.
Також, всупереч положенням частини третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ спірна постанова винесена не на наступний робочий день з дня повернення виконавчого документа (12.08.2019), а через вісім місяців, а саме 20.05.2019.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що у Київського ВДВС міста Полтава ГТУЮ у Полтавській області були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в розмірі, який визначений у спірній постанові, отже, оскаржувана постанова не відповідає вимогам статей 27 та 40 Закону № 1404-VIII, прийнята відповідачем не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені законодавством України, не своєчасно, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджується квитанцією відділення "Половки" Полтавського ГРУ АТ КБ "ПриватБанк" №0.0.1775719835.1 від 20.07.2020 та випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету.
Таким чином, при задоволенні позову суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.
Відповідно до частини 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Згідно з приписами частини 4 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 139, 229, 241-245, 250, 262, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 23 грудня 2014 року, Київським РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області) до Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (вул. Ватутіна, буд. 29, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 34962532) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби м. Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Гуріної Т.В. від 20 травня 2019 року у виконавчому провадженні №40447979 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (вул. Ватутіна, буд. 29, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 34962532) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 23 грудня 2014 року, Київським РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.Г.Ясиновський