25 серпня 2020 року м. ПолтаваСправа № 1640/3319/18
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Канигіна Т.С., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про встановлення способу виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 у справі № 1640/3319/18 за позовом ОСОБА_1 до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
12.08.2020 до суду надійшла заява ОСОБА_1 , у якій заявник просить суд встановити спосіб виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 у справі № 1640/3319/18.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.08.2020 призначено заяву ОСОБА_1 про встановлення способу виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 у справі № 1640/3319/18 до розгляду на 19.08.2020.
19.08.2020 заявником надано уточнення до заяви про встановлення способу виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 у справі № 1640/3319/18, а саме позивач просить суд:
- встановити спосіб виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 та ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 у справі № 1640/3319/18 шляхом: зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити виплату ОСОБА_1 суми недоплаченої частини розміру пенсії за жовтень 2017 року по 23.11.2018 включно однією сумою без застосування постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649 та Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого цією постановою чи інших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, які надають боржнику можливість відстрочення чи розстрочення виплат.
19.08.2020 до суду надійшли заперечення на заяву ОСОБА_1 в яких указано, що заява позивача не містить зміни способу і порядку виконання рішення суду, а містить лише клопотання про застосування норм законодавства (норм матеріального права). Крім того, зазначено, що виплата донарахованої за рішенням суду суми за період з жовтня 2017 року по 23.11.2018 здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду".
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на вищевикладене, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до приписів частини другої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Згідно з частиною дев'ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Зважаючи на вищевикладене, суд вирішив розглядати заяву ОСОБА_1 про встановлення способу виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 у справі № 1640/3319/18 у письмовому провадженні.
Суд, дослідивши матеріали заяви ОСОБА_1 про встановлення способу виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 у справі № 1640/3319/18, дійшов наступних висновків.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Івана Мазепи, 30, м. Полтава, 36040, ідентифікаційний код 40383769) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 197 від 31.08.2018 щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за вислугу років; зобов'язано Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" у розмірі 90% від загальної суми складових місячного заробітку (окладу, класного чину, вислуги років, інших виплат, які передбаченні чинним законодавством) з 01.10.2017 на підставі довідки Прокуратури Полтавської області від 18.09.2017 № 18-365/вих.17, без обмеження її граничного розміру; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Івана Мазепи, 30, м. Полтава, 36040, ідентифікаційний код 40383769) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн.
27.11.2018 Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 1640/3319/18.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 задоволено заяву ОСОБА_1 про роз'яснення рішення суду: роз'яснено Полтавському об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України Полтавської області, що на підставі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 в адміністративній справі №1640/3319/18 за позовом ОСОБА_1 до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії необхідно провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки прокуратури Полтавської області від 18 вересня 2017 року №18-365/вих.17, без обмеження її граничного розміру та без обмеження всіх складових заробітної плати, зазначених у довідці прокуратури Полтавської області від 18.09.2017 №18-365/вих.17.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.08.2020 замінено боржника у виконавчому листі №1640/3319/18, виданому Полтавським окружним адміністративним судом 27.11.2018, - Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області його правонаступником Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області (ідентифікаційний код 13967927, вул. Соборності 66, м. Полтава, 36014).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 у справі № 1640/3319/18 та ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 відповідач нарахував позивачу пенсію за період з 01.10.2017 по 23.11.2018, але не здійснив її виплату, обґрунтувавши свої дії положеннями постанови КМУ від 22.08.2018 №649 "Про питання погашення заборгованості пенсійних виплат за рішенням суду", яка передбачає відстрочення виплати нарахованої суми пенсії.
Таким чином, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 у справі № 1640/3319/18 та ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 боржником виконано не в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Згідно з положеннями частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Крім того, згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 №4901-VI (надалі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.
Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Отже, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний виконати рішення суду незалежно від будь-яких умов.
Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.
Так, положеннями Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
При цьому, суд зазначає, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, у якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав у вагу на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №0840/3112/18, яка враховується судом при розгляді даної справи відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд відзначає наступне.
Положеннями статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Отже, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку, саме на стадії виконавчого провадження мають бути остаточно відновлені порушені права позивача (стягувача).
Враховуючи, що в межах цієї справи розглядається питання стосовно порушення прав позивача щодо перерахунку та виплати пенсії, слід враховувати, що згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Конституційне поняття "закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
При цьому, відповідно до положень Конституції України Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
З огляду на викладене, положення постанови Кабінету Міністрів України "Про питання погашення заборгованості пенсійних виплат за рішенням суду" від 22.08.2018 №649 не є поважною підставою для невиконання відповідачем рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 та ухвали від 23.01.2019 у справі № 1640/3319/18 у повному обсязі.
Аналізуючи встановлені судом обставини у поєднанні з наведеними нормативними положеннями, а також враховуючи відсутність обґрунтованих заперечень з боку пенсійного органу щодо задоволення вимог заяви, суд дійшов висновку про необхідність задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення способу виконання рішення відповідно до статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити виплату ОСОБА_1 суми недоплаченої частини розміру пенсії за жовтень 2017 року по 23.11.2018 включно однією сумою без застосування постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649 та Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого цією постановою, які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат.
Враховуючи викладене вище, заява ОСОБА_1 про встановлення способу виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 та ухвали від 23.01.2019 у справі № 1640/3319/18 підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 9, 77, 80, 241, 243, 256, 378, 379 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву ОСОБА_1 про встановлення способу виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 та ухвали від 23.01.2019 у справі № 1640/3319/18 задовольнити.
Встановити спосіб виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 та ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 у справі №1640/3319/18 шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити виплату ОСОБА_1 суми недоплаченої частини розміру пенсії за жовтень 2017 року по 23.11.2018 включно однією сумою без застосування постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649 та Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого цією постановою, які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали до Другого апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.
Суддя Т.С. Канигіна