Іменем України
26 серпня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2595/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
07.07.2020 до Луганського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) із позовом до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (далі - відповідач, ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях), в якому просить суд:
- визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу, як учаснику бойових дій, грошової компенсації за невикористані дні відпустки за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 23.03.2018;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу, як учаснику бойових дій, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 23.03.2018.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що він у період з 02 жовтня 2000 року до 23 березня 2018 року проходив службу в органах Служби безпеки України. Наказом Голови Служби безпеки України від 02.03.2018 року № 272-ОС був звільнений з військової служби у запас Служби безпеки України та виключений зі списків особового складу наказом начальника Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 22.03.2018 № 183-ОС відповідно до підпункту «а» пункту 61 та підпункту «г» пункту 63 (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) та пунктом 88-1 «Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України» з правом носіння військової форми одягу, з 23 березня 2018 року.
У період проходження служби позивач отримав статус учасника бойових дій та право на додаткову відпустку зі збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Під час проходження служби вказана додаткова відпустка за 2015-2018 роки позивачу не надавалась та компенсація за її невикористання не нараховувалась і не сплачувалась.
10 червня 2020 року позивач звернувся до Третього управління Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях з заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 23.03.2018, однак листом від 25.06.2020 № 78/3/19/Р-114/21/154 відповідач фактично відмовив у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористану відпустку за період з 2015 - 2018 роки, посилаючись на те, що вказана відпустка не має обов'язкового щорічного характеру.
Позивач вважає такі дії відповідача незаконними, безпідставними та протиправними, які не ґрунтуються на законі та порушують його право на отримання компенсації за невикористану відпустку, що стало підставою для звернення позивача до суду.
Ухвалою суду від 10.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 20-21).
28.07.2020 від представника відповідача за вх. № 30274/2020 надійшов відзив на позовну заяву (арк. спр. 26-33), в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Позивач проходив військову службу в органах СБ України. Наказом Голови СБУ від 02.03.2018 № 272-ос позивач звільнений у запас СБ України за п.п. «а» п. 61, п.п. «г» п. 63 та п. 88-1 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБ України та п.п. «в» п. 2 ч. 6 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 22.03.2018 №183-ос ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу.
Перед звільненням, під час бесід ОСОБА_1 ознайомлювався з розрахунками під час звільнення, зауважень та доповнень до проведених розрахунків позивачем не висувалося. Тому у день звільнення відповідно до попередньо погоджених позивачем розрахунків ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях було нараховано та виплачено: грошове забезпечення, компенсацію щорічної відпустки, винагороду залученим до ООС, одноразову допомогу при звільненні.
На момент звільнення та розрахунку не існувало будь-яких спорів про розміри належних позивачу сум, про що зазначається у позовній заяві.
Оскільки зазначена додаткова відпустка учасникам бойових дій відповідно до статті 16-2 Закону України “Про відпустки” не має обов'язкового щорічного характеру, вона не надається у наступному році у разі її невикористання в минулому році, зокрема і при звільненні з військової служби в порядку, передбаченому пунктом 15 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Позивачем правильно зазначено, що відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, у рік звільнення зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Однак, грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки для учасників бойових дій відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не може виплачуватися, оскільки відпустка, на яку військовослужбовець не набув права, не може вважатися невикористаною.
Крім того, позивач під час проходження військової служби в ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях в період з 2015 року по 2018 рік не звертався з відповідними рапортами до керівництва ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також не звертався з рапортом на момент звільнення в 2018 році щодо виплати йому грошової компенсації за невикористанні дні відпустки як учаснику бойових дій.
Таким чином, враховуючи положення чинного законодавства на момент звільнення позивача в ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, на думку відповідача, фактично були відсутні підстави для виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої учасникам бойових дій.
Враховуючи викладене, неоднозначність правових норм, різне тлумачення та відсутність законодавчої норми, яка б містила вказівку щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої учасникам бойових дій, свідчать про відсутність будь-яких протиправних дій з боку ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, відсутність в діях відповідача будь-якої бездіяльності.
Відповідач звернув увагу суду, не те, що претензії позивача щодо отриманої суми під час звільнення з'явилися лише 10.06.2020, коли він звернувся із заявою на адресу ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях.
Таким чином, враховуючи норми чинного законодавства, в ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях на сьогодні відсутні підстави для виплати грошової компенсації позивачу за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, як і відсутня протиправна бездіяльність в ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо не нарахування та невиплати позивачу такої компенсації.
На підставі вищевикладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-77,90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов такого.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (арк. спр. 8-10).
Позивач має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 та має право на пільги, встановлені законодавством України для вказаної категорії осіб (арк. спр. 12).
Довідкою 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 21.07.2020 № 509 підтверджується, що згідно з наявними у відділі кадрового забезпечення 3 управління обліковими даними ОСОБА_1 дійсно проходив військову службу на офіцерських посадах в Службі безпеки України з 02 жовтня 2000 року (наказ УСБУ в Луганській області від 29.09.2000 № 157-ос) по 22 березня 2018 року. Наказом Голови СБУ від 02.03.2018 № 272-ос ОСОБА_1 звільнений з військової служби у зв'язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів, з правом насіння військової форми одягу у запас СБ України. Наказом начальника ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 22.03.2018 № 183-ос Родкін був виключений зі списків особового складу з 22 березня 2018 року (арк. спр. 34).
Відповідно до довідки 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 23.07.2020 № 519, з 2015 року по 2018 рік додаткова відпустка ОСОБА_1 , передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», не надавалась (арк. спр. 35).
Довідкою 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 27.07.2020 № 58 підтверджується, що позивачу грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій при звільнені не виплачувалась (арк. спр. 36).
У відповідь на звернення позивача відповідач листом від 25.06.2020 № 78/3/19/Р-114/21/154 повідомив позивача про те, що визначена статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» додаткова відпустка учасникам бойових дій є пільгою. Механізм реалізації пільг передбачає волевиявлення особи-пільговика. Тому така відпустка не має обов'язкового характеру, її надання здійснюється за бажанням військовослужбовця, вона не надається у наступному році у разі невикористання її у минулому році, зокрема і у випадку закінчення дії її особливого періоду. Отже, підстави для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку, право на яку не набуто, відсутні (арк. спр. 14-15).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 4 Закону України “Про відпустки” установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
У відповідності до статті 16-2 Закону України “Про відпустки” учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Приписами статті 5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” встановлено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів (пункт 17 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”).
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (пункт 18 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”).
Відповідно до статті 1 Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, припиняється.
Відповідно до частини восьмої статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Так, відповідно до абзацу третього частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Суд зазначає, що норми Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з 2015 року по 2018 рік.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в рішенні Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18.
Окрім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, позивач, як учасник бойових дій, має право на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
З огляду на те, що військовим квитком позивача та довідкою 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьку Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 21.07.2020 № 509 підтверджено, що ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу 22.03.2018 (арк. спр. 16 зв., 34), суд вважає, що у прохальній частині позовної заяви позивачем допущено описку щодо дати звільнення з військової служби, а саме помилково зазначено - 23.03.2018.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).
Як вже вище вказано, судом встановлено, що відповідачем не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення. Відповідно, судом встановлено, що відповідачем у даному випадку допущена протиправна бездіяльність.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права позивачки як прийняття рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання його вчинити певні дії.
За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з обранням належного способу захисту порушеного права.
При розв'язанні спору суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (84300, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, 56, кода за ЄДРПОУ 20001504) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 березня 2018 року.
Зобов'язати Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 березня 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.О. Свергун