26 серпня 2020 року № 320/5273/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у місті Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати із 17 липня 2018 троку підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням уже виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796) (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року) у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Проте, відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 Закону № 796 (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року).
Позивач вважає, що відмовляючи йому у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 Закону № 796 (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року) Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області діяло всупереч нормам закону, нехтуючи Рішенням КСУ від 17.07.2018.
На думку позивача вказана відмова є протиправною та такою, що порушує його права та законні інтереси.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Представник відповідача проти позову заперечував, надав до суду письмовий відзив, у якому вказав, що позовні вимоги є необґрунтованими, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам діючого законодавства України, тому не підлягають задоволенню. Відповідач наголошує, що позивачем не надано жодного доказу, що він має право на перерахунок пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Іванківським РВ ГУ МВС України в Київській області (а.с. 5).
Позивач є інвалідом ІІ групи, непрацюючим пенсіонером, та перебуває на обліку у Головного управлінні Пенсійного фонду України у Київській області, має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії № 1, що підтверджується посвідченням особи, яка є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Серії НОМЕР_2 , яке видане безстроково Київською облдержадміністрацією 01.06.2020 (а.с. 8).
У червні 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату з 17.07.2018 підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року) у розмірі двох мінімальних заробітних плат (а.с. 11).
Проте, відповідачем листом №3840-6506/Б-02/8-1000/20 від 19.06.2020 відмовлено у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року) (а.с.12).
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення встановлено Законом № 796.
Так, судом встановлено, що позивач з 09.09.1987 зареєстрований та проживає в смт. Іванків Іванківського району Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення та отримував підвищення до пенсії в розмірідвох мінімальних заробітних плат.
У той же час, статус позивача як непрацюючого пенсіонера підтверджується копією трудової книжки та відсутністю інформації про позивача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як про фізичну особу-підприємця
Відтак, доводи відповідача про відсутність доказів, що позивач є непрацюючим пенсіонером та проживає у зоні гарантованого добровільного відселення не знаходять свого підтвердження.
З 01.01.2015 виплату підвищення до пенсії, встановленого № 796 було припинено у зв'язку з внесенням змін до Закону №796 Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VІІІ), яким, зокрема, статтю 39 Закону № 796 було виключено.
Стаття 39 Закону № 796 у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена наступним чином:
« 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.»
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
КСУ у Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених ст. 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Приписи ст. 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню ч. 2 ст. 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому в Рішенні КСУ встановлено порядок його виконання щодо застосування ст.ст. 53 і 60 у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування ст. 39 Закону № 796 вказане Рішення не містить.
Тобто, з 17.07.2018 відновлено дію ст. 39 Закону № 796 у редакції, що діяла до 01.01.2015.
Тому, ст. 39 вказаного Закону № 796 із 17.07.2018 має наступний зміст:
« 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
-у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
-у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
-у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 % від розміру мінімальної заробітної плати».
Отже, враховуючи рішення КСУ № 6-р/2018 від 17.07.2018, з 17.07.2018 позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 Закону №796 у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Вищевказана позиція суду узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у Постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18.
Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, з огляду на зазначене, з метою забезпечення ефективного та належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати нарахувати та виплачувати з 17.07.2018 підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 Закону №796 (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року) у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
При цьому, суд вважає непереконливими твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з даною позовною заявою з огляду на таке.
Відповідно до частин першої - третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи, що про порушення свого права на проведення перерахунку належних йому виплат позивачка дізнався з листа відповідача від 19.06.2020, а з позовом до суду звернулась 24.06.2020, суд вважає, що строк звернення до суду позивачкою не пропущено.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №522/6810/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397714), в якій вказано, що строк звернення до суду слід обчислювати з моменту отримання відмови органу Пенсійного фонду України у перерахунку та виплати пенсії.
Крім того, суд зазначає таке.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 122 КАС України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Таким чином, позивачем не пропущено строк звернення до суду з позовною заявою.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду, позивач судовий збір не сплачував, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати із 17 липня 2018 троку підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) здійснити із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ), як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням уже виплачених сум.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лисенко В.І.