14 серпня 2020 року м. Київ Справа № 320/1520/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Харченко С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
провизнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виявилась у ненарахуванні та невиплаті позивачу як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 19.04.2019;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 19.04.2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем, в порушення положень абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII, при звільнені його з військової служби не здійснено виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 відкрито провадження в адміністративній справі № 320/1520/20 та прийнято рішення про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, про що свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень.
На час прийняття рішення у даній справі відзив на позовну заяву або заява про визнання позову від відповідача до суду не надходили.
Крім того, слід зазначити, що правом, наданим пунктом 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, на продовження встановленого судом строку на подання відзиву на позовну заяву внаслідок обмежень, впроваджених у зв'язку з карантином, відповідач не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Управлінням персоналу штабу Військової частини НОМЕР_3 11.08.2016 (а.с. 16).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 19.04.2019 № 101-РС позивача звільнено з військової служби у запас на підставі підпункту «б» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (а.с. 14).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.04.2019 № 116 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 13).
Цим же наказом прийнято рішення про виплату позивачу компенсації, передбаченої абзацом третім пункту 14 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII, за 30 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2019 рік.
Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати йому як учаснику бойових дій при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом порушеного права з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правове регулювання відносин у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон України № 2011-XII).
В силу приписів пункту 8 статті 101 Закону України № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Так, відповідно до положень статті 162 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон України № 504/96-ВР) додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік надається, зокрема, учасникам бойових дій.
Аналогічні положення закріплені в пункті 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон України № 3551-XII).
Абзацом першим та другим пункту 14 статті 101 Закону України № 2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац третій пункту 14 статті 101 Закону України № 2011-ХІІ).
Аналізуючи наведені вище норми, суд дійшов висновку про наявність у військовослужбовця, який має статус учасника бойових дій, права на отримання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, а у разі її невикористання - права на отримання соціальної гарантії у вигляді грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки при звільненні.
Водночас Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 № 303/2014, який набрав чинності 18.03.2014, оголошено та проведено часткову мобілізацію.
На виконання вимог наведеного вище Указу Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо додаткових гарантій соціального захисту військовослужбовців в особливий період" від 04.07.2014 № 1589-VII до пункту 19 статті 101 Закону України № 2011-ХІІ внесено зміни та встановлено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті (особливий період, який розпочинається з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію), інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Таким чином, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової відпуски.
Разом з тим обмеження використання військовослужбовцем набутої ним за період проходження служби додаткової відпустки не впливає на його гарантоване абзацом третім пункту 14 статті 101 Закону України № 2011-ХІІ право на отримання соціальної гарантії у вигляді грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки.
За наведених обставин, право особи на отримання встановленої чинним законодавством соціальної гарантії - додаткової відпустки - забезпечується двома способами:
1) безпосереднім наданням особі відпустки після закінчення особливого періоду;
2) у разі звільнення особи - виплатою грошової компенсації, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Аналогічні правові висновки висловлені судом касаційної інстанції у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), які в силу приписів частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України суд має враховувати при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи.
Дослідивши матеріали адміністративної справи № 320/1520/20, враховуючи суб'єктний склад сторін, предмет та підстави позову, а також правові норми, якими регулюються спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що дана справа є типовою по відношенню до зразкової справи № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Під час розгляду даної справи судом встановлено, що позивач у період з 25.09.2015 по 19.04.2019 проходив службу в Збройних Силах України, а з 11.08.2016 - отримав статус учасника бойових дій. Загальна вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчисленні становить 3 роки 6 місяців 24 дні, а у пільговому обчисленні - 3 роки 5 місяців 4 дні.
Вказані обставини підтверджуються даними, наведеними у посвідченні НОМЕР_2 , виданому Управлінням персоналу штабу Військової частини НОМЕР_3 11.08.2016 (а.с. 16), наказі Військової частини НОМЕР_1 від 19.04.2019 № 116 (а.с. 13), трудовій книжці позивача серії НОМЕР_4 (а.с. 9) та військовому квитку серії НОМЕР_5 , виданому Білоцерківським військовим комісаріатом Київської області 29.06.2015 (а.с. 10-12).
Таким чином позивач, будучи учасником бойових дій, набув право на отримання додаткової відпустки, передбаченої статтею 162 Закону України № 504/96-ВР та пунктом 12 статті 12 Закону України № 3551-XII, та, як наслідок, на одержання відповідно до положень абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України № 2011-ХІІ грошової компенсації за всі невикористані дні такої відпустки.
Як стверджує позивач у позовній заяві, додаткові відпустки за 2016-2019 роки йому Військовою частиною НОМЕР_1 не надавались, грошова компенсація при звільненні за невикористані дні таких відпусток не виплачувалась.
Вказані обставини підтверджуються довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 11.02.2020 № 1/37/311 (а.с. 15).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, не здійснивши виплату позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період за 2016 - 2019 роки, діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією України та Законом України № 2011-ХІІ.
З огляду на викладене бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що виявилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення позивача станом на день звільнення його з військової служби - 19.04.2019, суд вважає протиправною.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 19.04.2019, суд враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративний суд, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.
У свою чергу ознакою дискреційних повноважень є право суб'єкта владних повноважень приймаючи рішення, вчиняючи дії чи утримуючись від їх вчинення, діяти з певною свободою розсуду, тобто можливістю обрати одне з кількох юридично допустимих рішень.
З огляду на те, що алгоритм дій суб'єкта владних повноважень - військової частини - під час виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до положень Закону України № 2011-XII чітко визначений чинним законодавством, суд вважає, що задоволення вимоги про зобов'язання відповідача вчинити вказані дії не є втручанням у компетенцію суб'єкта владних повноважень.
При цьому суд, керуючись положеннями частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, розцінює неподання відповідачем відзиву на позовну заяву без поважних причин як визнання ним позову у повному обсязі.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 19.04.2019.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач в силу приписів статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення ним інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, суду не надано, судові витрати розподілу та стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.Адміністративний позов задовольнити.
2.Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ), що виявилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення позивача станом на день звільнення його з військової служби - 19.04.2019.
3.Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення позивача станом на день звільнення його з військової служби - 19.04.2019.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано в установлені строки.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.
Суддя Харченко С.В.