ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про повернення позовної заяви
"25" серпня 2020 р. справа № 300/1993/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про скасування висновку атестаційної комісії Військової частини НОМЕР_1 від 13.01.1998, як такий, що не відповідає фактичним обставинам справи, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ), 11.08.2020 звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 (надалі по тексту також - відповідач) про скасування висновку атестаційної комісії Військової частини НОМЕР_1 від 13.01.1998, як такий, що не відповідає фактичним обставинам справи.
Із прохальної частини адміністративного позову слідує, що ОСОБА_1 просить скасувати висновок атестаційної комісії Військової частини НОМЕР_1 від 13.01.1998.
Такий позов, як свідчить відтиск поштового штемпеля на конверті, позивач направив поштовим зв'язком на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду 08 серпня 2020 року, який було зареєстровано в суді 11 серпня 2020 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач вказує на те, що у відповідача не було законних підстав для прийняття відносно ОСОБА_1 рішення про невідповідність займаній посаді, оскільки ніяких порушень військової дисципліни позивач не допускав, так як приступив до виконання своїх обов'язків тільки 17.10.1997, що підтверджується матеріалами особової справи позивача. Крім того, зауважив, що на час, коли проводилась атестація, повноцінно виконував свої посадові обов'язки командир Військової частини НОМЕР_1 (авіаційної бази), і капітан ОСОБА_2 за своєю посадою не вправі був складати відносно позивача такий документ.
Одночасно, у позовній заяві, позивач вказує на поважні причини пропуску строку звернення до суду із даним адміністративним позовом та просить його поновити з огляду на наступне. Як зазначає ОСОБА_1 із висновком атестаційної комісії Військової частини НОМЕР_1 від 13.01.1998 був ознайомлений 26.01.1998, про що свідчить відповідний підпис позивача. Втім, саме із затвердженим командиром 6 гвардійської винищувальної авіаційної дивізії 13.04.1998 висновком атестаційної комісії Військової частини НОМЕР_1 від 13.01.1998 позивача ніхто не ознайомлював. З наведених підстав просить поновити строк звернення до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.08.2020 визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про скасування висновку атестаційної комісії Військової частини НОМЕР_1 від 13.01.1998, як такий, що не відповідає фактичним обставинам справи, з підстав, визначених у позовній заяві від 08.08.2020, виходячи з наступного.
Як свідчить інформація з автоматизованої системи документообігу суду, ОСОБА_3 , в інтересах ОСОБА_1 уже звертався 04.11.2014 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із позовною вимогою про визнання протиправною бездіяльності Міністра оборони України щодо не скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за службовою невідповідністю та зобов'язання скасувати наказ №0123 від 08.05.1998 про звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, як такий, що виданий незаконно.
Постановою суду від 26.12.2014 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 , який звернувся в інтересах ОСОБА_1 до Міністра оборони України про визнання протиправною бездіяльності щодо не скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за службовою невідповідністю та зобов'язання скасувати наказ №0123 від 08.05.1998 про звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, як такий, що виданий незаконно.
В Івано-Франківському окружному адміністративному суді зберігається справа №809/3581/14 (провадження №3775/14), яка сформована за позовною заявою ОСОБА_1 .
Так, в описовій частині адміністративного позову, зареєстрованого в Івано-Франківському окружному адміністративному суді 04.11.2014 (справа №809/3581/14), представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 звільнено з військової служби в порушення діючого на той час як Тимчасового Положення, так і наказу Міністра оборони України на виконання даного Тимчасового Положення. Зокрема, це проявилось в тому, що складати атестацію на свого підлеглого можна було при наявності спільної служби не менше шести місяців, однак позивач допущений до виконання своїх посадових обов'язків тільки 17 жовтня 1997 року.
В матеріалах адміністративної справи №809/3581/14 міститься копія особової справи ОСОБА_1 , в тому числі висновок атестаційної комісії Військової частини НОМЕР_1 від 13.01.1998, з яким позивач, ознайомлений 26.01.1998, та який затверджений 13.04.1998 командиром 6 гвардійської винищувальної авіаційної дивізії ОСОБА_4 , про що за доводами позивача не було відомо останньому.
При розгляді адміністративної справи №809/3581/14 судом надано правову оцінку щодо порядку проведення атестації відносно позивача, та досліджувався висновок атестаційної комісії Військової частини НОМЕР_1 від 13.01.1998, в тому числі як такого, що затверджений командиром 6 гвардійської винищувальної авіаційної дивізії 13.04.1998.
Вказане вище свідчить, що позивач, під час розгляду адміністративної справи №809/3581/14 у 2014 році, був обізнаний про затвердження оскаржуваного висновку атестаційної комісії саме 13.04.1998, втім із позовом до Військової частини НОМЕР_1 про скасування такого висновку звернуся в суд тільки 08 серпня 2020 року.
Окрім вказаного у позовній заяві відсутнє жодне правове обґрунтування щодо необхідності повторного доведення до відома останнього в обов'язковому порядку висновків атестаційної комісії Військової частини НОМЕР_1 від 13.01.1998, після його затвердження командиром 6 гвардійської винищувальної авіаційної дивізії ОСОБА_4 13.04.1998, при тому, що такий висновок 22.01.1998 був попередньо погоджений командиром 5442 авіаційно-технічної бази підполковником ОСОБА_5 і в подальшому із ним 26.01.1998 було ознайомлено ОСОБА_1 безпосередньо.
В силу вимог частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України), суд повідомив про можливість подання ОСОБА_1 заяви про поновлення строку звернення із даним адміністративним позовом, зазначивши при цьому інші підстави для поновлення строку.
Відтак, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.08.2020 вказану позовну заяву залишено без руху і надано десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали, для усунення недоліків, а саме: подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших поважних підстав для поновлення такого строку, ніж наведені позивачем у позовній заяві від 08.08.2020.
20.08.2020 від позивача в суд надійшла (зареєстрована) заява від 20.08.2020 про поновлення строку на звернення до суду.
Дана заява обґрунтована наступним:
- позивачем станом на 2014 рік у справі №809/3581/14 (провадження 809/3581/14) оскаржувалася бездіяльність саме Міністра оборони України в частині не проведення службового розслідування за фактом незаконного звільнення з військової служби та скасування наказу №0123 від 08.05.1998 про звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, тобто мав місце цілком інший спір, який жодним чином не пов'язаний оскарженням самого висновку атестаційної комісії;
- у поданій в серпні 2020 році позовній заяві оскаржується висновок атестаційної комісії через призму саме дій Військової частини НОМЕР_1 , коли остання вчиняла дії щодо позивача під час проходження ОСОБА_1 військової служби;
- відсутній будь-який документ, який засвідчує обставину ознайомлення позивача із висновком атестації після 13.04.1998.
При цьому, ОСОБА_1 розгляд заяви про поновлення строку звернення до суду просить розглядати у судовому засіданні за участю сторін.
Розглядаючи кожний аргумент позивача окремо, суд виходить із наступних мотивів.
По перше, позивач не заперечує про обізнаність із датою складання (13.01.1998), погодження (22.01.1998), ознайомлення (26.01.1998) і затвердження (13.04.1998) висновку атестації, у урахуванням якого ОСОБА_1 звільнено з військової служби за службовою невідповідністю на підставі наказу заступника Міністра оборони України - командуючого Військово-повітряними силами України №0123 від 08.05.1998.
При цьому, позивач визнає факт оскарження ним у 2014 році в порядку адміністративного судочинства за власним позовом до Міністра оборони України наказу №0123 від 08.05.1998 про своє звільнення з військової служби за службовою невідповідністю.
Так, в описовій частині постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.12.2014 у справі №809/3581/14, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2015, зазначено:
''… з 17.10.1997 року наказом №198 від 17.10.1997 року командира військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_1 призначено на посаду заступника командира роти матеріального забезпечення 5442 авіаційно-технічної бази 6 винищувальної авіаційної дивізії 14 авіаційного корпусу У-509501 (а.с.106).
22.01.1998 року командиром 6 винищувальної авіаційної дивізії 14 авіаційного корпусу У-509501 затверджено атестацію, проведеної відносно позивача за період з вересня 1997 року по січень 1998 року, висновками якої ОСОБА_1 запропоновано звільнити в запас за службовою невідповідністю (а.с.91-96).
Із атестацією та її матеріалами позивач ознайомився 26.01.1998 року, про що свідчить підпис останнього (зворотній бік а.с.92, зворотній бік а.с.94).
На підставі вказаної атестації заступником Міністра оборони України - Командуючого військово-повітряними силами України 08.05.1998 року прийнято наказ №0123 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас за підпунктом ''є'' пункту 65 Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу (за службовою невідповідністю).
В серпні 2014 року позивач звернувся до Міністра оборони України із скаргою, в якій виклав клопотання щодо проведення службового розслідування та за його наслідками скасувати наказ №0123 від 08.05.1998 року про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за службовою невідповідністю (а.с.6).
В обґрунтування позивач вказує про порушення керівництвом роти матеріального забезпечення 5442 авіаційно-технічної бази 6 винищувальної авіаційної дивізії 14 авіаційного корпусу У-509501 Інструкції про порядок застосування в Збройних Силах України Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, а саме: ОСОБА_1 станом на січень 1998 року не мав із працівниками вказаної військової частини 6 місяців спільної служби, так як був переведений із іншої військової частини і призначений на посаду лише 17.10.1997 року. Крім того, перед звільненням позивача не було вжиті інші заходи дисциплінарного впливу, а застосовано найсуворіше.
Департаментом кадрової політики Міністерства оборони України 29.09.2014 року підготовлено письмову відповідь за №226/2/3976, якою роз'яснено позивачу, що згідно пункту 62 Інструкції про порядок застосування в Збройних Силах України Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу скарги на необ'єктивність атестації подавалися на час дії спірних відносин не пізніше місячного терміну від дня її оголошення. У зв'язку із тим, що минуло понад 16 років із вказаної події правових підстав для перегляду такої атестації чи дотримання процедури при її здійсненні відсутні. Крім того, зазначив, що чинним законодавством як на день звільнення ОСОБА_1 так і на час вирішення справи не передбачено обов'язку послідовного застосування до військовослужбовця усіх визначених статутом дисциплінарних стягнень від найм'якшого до найсуворішого (а.с.7).''.
Відтак, ОСОБА_1 ще 2014 роках було достовірно відомо про атестацію, яка проводилася з вересня 1997 року по січень 1998 року та її зміст, з яким позивач безпосередньо ознайомлений із 26.01.1998.
Відсутність, як стверджує позивач, особистого його підпису про ознайомлення із атестацією після 13.04.1998 (дня затвердження командиром 6 гвардійської винищувальної авіаційної дивізії), але знання про існування такої атестації (складеної і погодженої безпосереднім командуванням) з 1998 року не є тим обґрунтуванням, яке свідчить про неможливість бути обізнаним про таку атестацію в період з квітня 1998 року по серпень 2020 рік, в тому з грудня 2014 року по серпень 2020 року.
По друге, позивач жодним чином не обґрунтував, із посилання на конкретне положення нормативного-правового акту, про обов'язковість його ознайомлення із складеним командиром роти матеріального забезпечення 5442 авіаційно-технічної бази (13.01.1998), погодженим командиром 5442 авіаційно-технічної бази (22.01.1998) висновком атестації, після особистого ознайомлення ОСОБА_1 із ним (26.01.1998), в тому числі після затвердження командиром 6 Гвардійської винищувальної авіаційної дивізії (13.04.1998).
По третє, визначення ОСОБА_1 у 2014 році як відповідача суб'єкта владних повноважень у вигляді Міністра оборони України як найвищої посадової особи органу/видавця наказу №0123 від 08.05.1998 про звільнення позивача із військової служби за службовою невідповідністю, а в 2020 році - Військової частини НОМЕР_1 , за участю посадових осіб яких складався (13.01.1998) і погоджувався (22.01.1998) висновок атестації, а також назви оскаржуваного документа у 2020 році - висновку атестації, у відношенні до якого (при його складанні і погодженні), як вважає позивач, вчинялися протиправні дії, немає юридичного значення при вирішенні питання дотримання строків звернення до суду щодо оскарження висновку атестації, який покладений в основу звільнення ОСОБА_1 з військової служби за службовою невідповідністю на підставі наказу заступника Міністра оборони України - командуючого Військово-повітряними силами України №0123 від 08.05.1998, оскільки основним для суду є з'ясування обставини коли ОСОБА_1 дізнався або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Про те, що підставою для прийняття наказу в 1998 році про звільнення з військової служби є саме висновок атестації від 13.01.1998, з яким особисто позивача ознайомлено 26.01.1998 та в подальшому 13.04.1998 затверджений відповідальною посадовою особою, ОСОБА_1 , як свідчать матеріали справи №809/3581/14 (провадження 3775/14), був достеменно обізнаний принаймні ще з 2014 року.
Не заперечуючи щодо обізнаності про наказ №0123 від 08.05.1998, прийнятого на підставі висновку атестації від 13.01.1998, так як в 2014 році ОСОБА_1 самостійно, через представника ОСОБА_3 , формував позовні вимоги про його незаконність і необхідність скасування, в заяві від 20.08.2020 позивач жодним чином не обґрунтував про реальні перешкоди особисто з'ясувати та ознайомитися із змістом висновку атестації у відповідній наглядовій (особовій) справі, або ж оскаржити в суді дії такого відповідача (військової частини НОМЕР_1 ) щодо порушення порядку доведення висновку атестації до відома військовослужбовця.
Виходячи із вказаного, суд зазначає, що дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Строки звернення до адміністративного суду встановлені статтею 122 КАС України.
Згідно частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частинами 2 і 3 вказаної вище статті Кодексу визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому слово "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте, або які дії вчинені.
Частиною 5 статті 122 коментованого Кодексу визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З аналізу частин 2, 3 і 5 статті 122 КАС України слідує, що процесуальний закон обмежує право звернення особи до адміністративного суду певними часовими рамками, що сприяє юридичній визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
За змістом частини 1 статті 123, частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач має право звернутися до суду з заявою про його поновлення, в якій вказати про підстави для поновлення строку та зобов'язаний додати докази поважності причин його пропуску.
Перевіряючи поважність причин пропуску строку звернення з адміністративним позовом, суд встановлює обставини, які стосуються дотримання строку звернення до суду, до яких, зокрема, слід віднести: початок перебігу строку, момент завершення строку, та наявність (відсутність) обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску звернення до суду та "добросовісність" заявника. Під останнім слід розуміти обставини, які свідчать про умисне чи недбале ставлення особою, яка звертається в суд (планує звернутися), до правил обчислення і застосування відповідних строків такого звернення.
Окрім того, згідно із пунктом 46 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13 від 29.01.2016), одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу resjudicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений "особливими і непереборними" обставинами.
У пункті 47 Рішення зазначено, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип resjudicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Враховуючи вказане, розгляд судом заяв ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду від 08.08.2020 і від 20.08.2020 з тих підстав і обґрунтування, які у них зазначені, повинен відповідати принципу юридичної визначеності.
Суддя зазначає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій, що повинно бути підтверджено належними доказами.
З огляду на вказане, виходячи з положень статті 122 КАС України, доводи і аргументи, викладені ОСОБА_1 у заявах від 08.08.2020 і від 20.08.2020, є не обґрунтованими, наслідком чого є висновок суду про пропущення позивачем місячного строку звернення до суду.
Крім того, як свідчать матеріали адміністративної справи №809/3581/14 (провадження №3775/14) представництво інтересів ОСОБА_1 в 2014 році в суді здійснювалося через ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченої довіреності.
Незважаючи на те, що представник позивача ОСОБА_3 був особисто присутній у всіх судових засіданнях та 17.12.2014 за власною заявою ознайомлювався з усіма матеріалами справи №809/3581/14, в якій вже на той час знаходилися засвідчені копії усіх документів, які були підставою для звільнення в 1998 році ОСОБА_1 з військової служби за службовою невідповідністю (а.с.122 справа №809/3581/14), в тому числі висновку від 13.01.1998, поданих в суд відповідачем, достовірно знаючи про наявність у матеріалах вказаної справи висновку атестації, проведеної у відношенні до ОСОБА_1 за період з вересня 1997 року по січень 1998 року, який 22.01.1998 погоджений командиром 5442 авіаційно-технічної бази, із змістом якого позивач особисто ознайомлений 26.01.1998, та в подальшому 13.04.1998 затверджений командиром 6 гвардійської винищувальної авіації дивізії, будь-яким чином не обґрунтував неможливість подання до суду адміністративного позову в термін часу не тільки з 08.05.1998 (дати звільнення з військової служби) чи 13.04.1998 (дати затвердження висновку), але й з 17.12.2014 (дати ознайомлення із матеріалами справи №809/3581/14) до 08.08.2020.
Така обставина також враховується при вирішенні питання дотримання строків звернення до суду.
В частині тверджень ОСОБА_1 про необхідність розгляду його заяви від 20.08.2020 в судовому засіданні за участю сторін, суд відзначає, що згідно вимог статей 122-123 КАС України, до відкриття провадження у справі, заява позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду подається і розглядаються суддею без проведення судового засідання. Спосіб вирішення питання дотримання строків, до відкриття провадження у справі, на якому наполягає позивач, не передбачений процесуальним законом.
Разом з тим, розгляд вказаної заяви у письмовому провадження без проведення судового засідання та виклику сторін, не позбавляє права позивача/заявника надавати докази і висловлювати свою позицію шляхом подання письмових пояснень і доказів тощо.
Особливості розгляду такої заяви без виклику сторін жодним чином не звужують зміст основних принципів адміністративного судочинства, визначених частиною 3 статті 2 КАС України, в тому числі таких як верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Сторони і їх представники в однаковій мірі наділені усім обсягом прав, визначених КАС України, незалежно від того здійснюється судовий розгляд справи чи окремої заяви за правилами письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін у судове засідання чи із таким викликом (повідомленням).
Отже, відсутні процесуальні підстави для задоволення порушеного ОСОБА_1 питання про проведення судового засідання для розгляду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Згідно пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Оскільки позивачем у встановлений законом строк не було наведено обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду, які б свідчили про поважність причин пропуску такого строку, то наявні усі правові підстави для повернення даної позовної заяви ОСОБА_1 .
Водночас суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до частини 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі наведеного, керуючись частиною 2 статті 123, пунктом 9 частини 4 статті 169, статтею 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про скасування висновку атестаційної комісії Військової частини НОМЕР_1 від 13.01.1998, як такий, що не відповідає фактичним обставинам справи, - повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Згідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Суддя /підпис/ Чуприна О.В.