25 серпня 2020 року Справа № 280/2144/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправними та скасування, податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасування податкові повідомлення-рішення від 18.02.2020 №0002943305, №0002953305, №2963305, №000293305, визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №0002973305 від 18.02.2020, визнати протиправним та скасувати рішення №0002983305 від 18.02.2020.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач отримав від гр.. ОСОБА_2 в користування нежитлове приміщення розташоване за адресою АДРЕСА_2 (магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») відповідно до наступних договорів: договір оренди від 01.01.2017 року №1 (з урахуванням додаткової угоди від 01.02.2017р.) нежитлового приміщення розташованого за адресою АДРЕСА_2 , площею 40 кв.м.; договір позички нежитлового приміщення від 01.02.2017р., відповідно до умов якого Позикодавець - гр.. ОСОБА_3 надає у виключне строкове та безоплатне користування Користувачу ОСОБА_1 частину нежитлового приміщення розташованого за адресою АДРЕСА_2 , площею 160 кв.м.
Таким чином, загальна площа нежитлового приміщення отриманого у користування Позивачем від ОСОБА_3 складає 200 кв.м. (40 кв.м. - договір оренди нежитлового приміщення, 160 кв.м. - договір позички нежитлового приміщення).
У своїй діяльності Позивач використовує 40 кв.м., залишок площі у розмірі 160 кв.м. Позивач надає у суборенду іншим юридичним та фізичним особам, з метою отримання доходу.
Вважає висновок податкового органу неправомірним в тому, що передача позивачем в суборенду 160 кв.м., які не є його власністю, здійснюється ним поза межами його підприємницької діяльності, а доходи від такої діяльності прирівнюються до виплати доходу звичайної фізособи. За таких обставин вважає, що відповідачем протиправно нараховані податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, недоїмку та штрафні санкції, які відображені в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях та вимозі про сплату боргу. Разом з тим позивач не наполягає на задоволенні позовних вимог в частині оскарження податкового повідомлення-рішення № 000293305 від 18.02.2019, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на суму 10793,50 грн.. Крім того, зазначає, що згідно наданих до суду платіжних доручень згадане сума, визначена згаданим податковим повідомленням-рішенням, вже оплачена. Просить позов задовольнити в частині податкових повідомлень-рішень від 18.02.2019 №0002943305, №0002953305, №2963305, вимоги про сплату боргу (недоїмки) №0002973305 від 18.02.2020 та рішення №0002983305 від 18.02.2020.
Ухвалою суду від 31.03.2020 відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 30.04.2020.
Відповідачем на адресу суду надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що в ході проведення перевірки первинних документів, а саме прибуткових накладних, банківських виписок, актів виконаних робіт, звітів та договорів встановлено, що у періоді з 01.01.2017р. по 31.12.2017 р. ФОП ОСОБА_1 було отримано в користування нежитлове приміщення від громадянина ОСОБА_3 1949 р.н. іпн НОМЕР_1 , розташоване за адресою АДРЕСА_2 - магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », відповідно до наступних договорів, а саме: договір оренди нежитлового приміщення від 01.01.2017 року№1, згідно якого Орендодавець гр. ОСОБА_3 передає у строкове платне користування Орендарю ФОП ОСОБА_1 нежитлове приміщення розташоване за адресою АДРЕСА_2 загальною площею 160 кв.м. з орендною платою 2750 грн. Термін дії договору до 31.12.2018 року. Додатковою угодою від 01.02.2017 року до договору оренди нежитлового приміщення від 01.01.2017 року №1 внесено зміни до п.1 договору, яким зменшено площу переданого в оренду приміщення до 40 кв.м. Приміщення надається для торгівлі промисловими товарами. Орендар відповідно до п.2.2.9 має право як в цілому так і частково здавати в суборенду приміщення без згоди Орендодавця; договір позички нежитлового приміщення від 01.02.2017 року №1 відповідно до умов якого Позичкодавець-гр. ОСОБА_3 надає у виключне строкове та безоплатне користування Користувачу ФОП ОСОБА_1 частину нежитлового приміщення розташованого за адресою АДРЕСА_2 , площею 160 кв.м. Термін дії договору з 01.02.2017 року по 31.12.2018 року. Жодним пунктом договору не передбачено здавання нежитлового приміщення у суборенду. Пунктом 4.4.1. прописано, що Користувач має право використовувати нежитлове приміщення у власній господарській діяльності. Додаткові угоди до цього договору не укладались.
Таким чином загальна площа нежитлового приміщення отриманого у користування ФОП ОСОБА_1 від гр. ОСОБА_3 складає 200 кв.м. (40 кв.м - договір оренди нежитлового приміщення від 01.01.2017 року №1 та 160 кв.м. - договір позички нежитлового приміщення від 01.02.2017 року №1 ). У своїй господарській діяльності для торгівлі господарськими товарами, продуктами харчування, алкогольними та тютюновими виробами ФОП ОСОБА_1 використовує орендовану площу 40 кв.м., з якої як податковий агент утримуює ПДФО та військовий збір.
Залишок площі магазину у розмірі 160 кв.м., отриману ФОП ОСОБА_1 у безкоштовне користування за договором позички, надається платником податків у суборенду іншим юридичним та фізичним особам, з метою отримання доходу.
Таким чином ФОП ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність, що не відповідає обраному КВЕД, оскільки дохід отримується від надання в суборенду не власного або орендованого нерухомого майна, а майна отриманого безкоштовно на підставі умов договору позички, який не передбачає переходу майна у право власності користувача.
Якщо фізособа-підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, установленими ПКУ для платників податку - фізосіб. Тож, виплату доходу підприємцеві поза межами його підприємницької діяльності прирівнюють до виплати доходу звичайній фізособі.
Підприємець на загальній системі оподаткування сплачує податок на доходи фізичних осіб. Тому, від наявності або відсутності в ЄДР якого-небудь КВЕДу залежатиме, чи буде такий підприємець мати право на «податкові витрати» чи не буде.
Таким чином, враховуючи вищезазначене ФОП ОСОБА_1 отримав дохід, який повинен оподатковуватись на загальних підставах відповідно до п. 177.6. ст. 177 ПКУ. У разі якщо фізична особа - підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими ПКУ для платників податку - фізичних осіб та втратив право на віднесення до декларації про майновий стан і доходи ФОП суми витрат, від здійснення господарської діяльності.
З огляду на вищезазначене, ФОП ОСОБА_1 безпідставно віднесено до складу валових витрат відображених у колонці 7 «інші витрати включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг» додатку Ф2 від КВЕД «68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік на загальну суму 200 100,00 грн.
Аналогічним чином в порушення вимог п. 177.2, п. 177.4, п. 177.6, п.177.11, ст. 177 Податкового кодексу України (чинні на момент скоєння порушення) ФОП ОСОБА_1 безпідставно включено до складу витрат у декларації по майновий стан і доходи за 2018 рік суму «інших витрат» у розмірі 410 521,14грн. без ПДВ від здійснення господарської діяльності без відповідного КВЕД.
Крім того, згідно проведеного аналізу наданих до перевірки первинних документів встановлено, що платником податків ФОП ОСОБА_1 було придбано та реалізовано продукти харчування, побутової хімії та алкогольні та тютюнові вироби в загальному за 2017 -2018 роки. До перевірки ФОП ОСОБА_1 не надано залишків ТМЦ станом на 01.01.2017 року, 31.12.2017 року та 31.12.2018 року.
Таким чином враховуючи вищезазначене, відсутній на залишках товар було реалізовано платником, у грудні 2017 року загальна вартість реалізованого товару по якому не нарахувались податкові зобовязання склала 23 063 грн. на суму ПДВ 4 612,61 грн. та у грудні 2018 року загальна вартість реалізованого товару по якому не нарахувались податкові зобовязання склала 20 111 грн. на суму ПДВ 4 022,20 грн. відповідно.
З урахуванням вищенаведеного, перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 у грудні 2017 р., грудні 2018р. реалізовано було здійснено реалізацію готової продукції, про те не нарахував податкові зобовязання виходячи з вартості їх реалізації на загальну суму 8 634,80грн., в тому числі за: грудень 2017р. в сумі 4 612,61 грн.; грудень 2018 р. сумі 4 022,20 грн. Просить в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 30.04.2020 продовжено строк проведення підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 18.06.2020.
Ухвалою від 18.06.2020 підготовче засідання відкладено на 29.07.2020.
В підготовчому судовому засіданні 29.07.2020 було оголошено перерву до 13.08.2020.
Ухвалою суду від 13.08.2020 підготовче провадження закінчено та призначено розгляд справи по суті.
13.08.2020 представниками сторін подано до суду клопотання про розгляд справи по суті за їх відсутності.
Враховуючи те, що сторонами подані всі докази та пояснення по суті спору, суд у відповідності до ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за можливе завершити розгляд справи без участі сторін у порядку письмового провадження та на підставі наявних у ній доказів.
На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 зареєстрований Виконавчим комітетом Запорізької міської ради 14.08.2001 відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію, за адресою: АДРЕСА_1 .
Фахівцями відповідача була проведена підставі пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, п.77.1, п.77.4 ст.77 Податкового Кодексу України, п.2 ч. 1 ст.13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та відповідно до затвердженого плану-графіку проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання на 2019 рік, наказу ГУ ДПС у Запорізькій області від 11.11.2019року №684 та від 03.12.2019 №915 документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 31.12.2018.
За результатами перевірки складено акт від 13.01.2020р. № 4 /08-01-33-05/ НОМЕР_2 та встановлено наступні порушення:
- п. 177.2, п. 177.4, п. 177.6, п. 177.11, ст. 177 ( чинними на момент скоєння порушення) Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями) у результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2017р. по 31.12.2018 р., що підлягає сплаті до бюджету ФОП ОСОБА_1 та як наслідок його заниження на загальну суму 109 911,81грн., в тому числі по періодах: за 2017 р. на суму 36 018,00 грн., за 2018 р. на суму 73 893,81 грн.;
- пп.163.1.1 п. 163.1 ст.163, пп.164.1.3 п. 164.1 ст. 164 , п. 171.1 п.171.2 ст.171 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями) фізичною особою-підприємцем ФОП ОСОБА_1 завищено суму чистого оподатковуваного доходу за період з 01.01.2017р. по 31.12.2018р. отриманого від здійснення діяльності, що підлягає обкладенню військовим збором у сумі 9 159,32 грн. в т.ч по періодах: 2017 рік в сумі 3001,50 грн.; 2018 рік у сумі 6157,82 грн.;
- п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 11 ст. 8, ч. 7, ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» ФОП ОСОБА_1 було занижено за період 2017-2018 років суму чистого доходу від підприємницької діяльності, в результаті чого занижено зобовязання зі сплати єдиного внеску на суму 134336,65 грн., в т.ч. за 2017 рік на суму 44022 грн., за 2018 рік на суму 90314,65 грн.;
- п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст.14, п. 44.1 ст. 44, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України, а саме заниження податкового зобовязання з ПДВ на загальну суму 8634,80 грн., в т.ч. за грудень 2017 року в сумі 4612,61 грн., грудень 2018 року в сумі 4022,20 грн.;
- порушення п.п. «в» п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України встановлено перекручення даних наданих в декларації за 2017 рік та за 2018 рік, а саме завищення валових витрат.
На підставі акту перевірки відповідачем винесені:
податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0002943305 від 18.02.2020, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 137389,76 грн., з яких 109911,81 грн. за основним платежем та 27477,95 грн. за штрафними санкціями;
податкове повідомлення-рішення форми "ПС" №0002953305 від 18.02.2020, яким до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 510 грн.;
податкове повідомлення-рішення №0002963305 від 18.02.2020, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір на суму 11449,15 грн. з яких 9159,32 грн. - за основним платежем, 2289,83 грн. - за штрафними санкціями;
податкове повідомлення-рішення №000293305 від 18.02.2020, яким ФОП ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10793,50 грн.;
рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0002983305 від 18.02.2020 до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 31269,53 грн.;
вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0002973305 від 18.02.20207, якою зобов'язано позивача сплатити недоїмку у сумі 134336,65 грн.
Не погодившись з висновками Акту перевірки, вимогою, спірними податковими повідомленнями-рішеннями та рішенням про застосування штрафних санкцій, звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до пп. 14.1.27 ст.14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-УІ визначено поняття витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пп.16.1.2 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-УІ «Платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів;»
Відповідно до вимог п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-УІ «Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. ...»
Згідно із п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями): «Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця».
Пунктом 177.4 ст. 177 ПКУ визначено перелік витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, а саме:
- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;
- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);
- обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;
- суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;
- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в п.п. 177.4.1 - 177.4.3 п. 177.4 ст. 177 ПКУ, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Відповідно до п. 177.11 ст.177 Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці подають річну податкову декларацію, тому звітним періодом для підприємця є календарний рік. Таким чином, для визначення чистого доходу такого календарного року беруться отримані за цей рік доходи та витрати, пов'язані з отриманням цього доходу. Якщо дохід отримано в одному році, а пов'язані з цим доходом витрати будуть понесені в наступному році, вони не можуть враховуватися для цілей оподаткування.
Згідно з пп. 177.4.5. п. 177.4 ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-УІ із змінами та доповненнями не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем: витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації:витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею: документально не підтверджені витрати.
Відповідно до пп .177.4.1. п. 177.4 ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-УІ із змінами та доповненнями до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
п. 177.6. ст.177 ПКУ У разі якщо фізична особа - підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими ПКУ для платників податку - фізичних осіб та втратив право на віднесення до декларації про майновий стан і доходи ФОП суми витрат, від здійснення господарської діяльності.
Відповідно до п. 177.11 ст. 177 Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці подають річну податкову декларацію, тому звітним періодом для підприємця є календарний рік. Таким чином, для визначення чистого доходу такого календарного року беруться отримані за цей рік доходи та витрати, пов'язані з отриманням цього доходу. Якщо дохід отримано в одному році, а пов'язані з цим доходом витрати будуть понесені в наступному році, вони не можуть враховуватися для цілей оподаткування.
Так судом встановлено, що у періоді з 01.01.2017р. по 31.12.2017 р. ФОП ОСОБА_1 було отримано в користування нежитлове приміщення від громадянина ОСОБА_3 1949 р.н. іпн НОМЕР_1 , розташоване за адресою АДРЕСА_2 - магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », відповідно до наступних договорів, а саме: договір оренди нежитлового приміщення від 01.01.2017 року№1, згідно якого Орендодавець гр. ОСОБА_3 передає у строкове платне користування Орендарю ФОП ОСОБА_1 нежитлове приміщення розташоване за адресою АДРЕСА_2 загальною площею 160 кв.м. з орендною платою 2750 грн. Термін дії договору до 31.12.2018 року. Додатковою угодою від 01.02.2017 року до договору оренди нежитлового приміщення від 01.01.2017 року №1 внесено зміни до п.1 договору, яким зменшено площу переданого в оренду приміщення до 40 кв.м. Приміщення надається для торгівлі промисловими товарами. Орендар відповідно до п.2.2.9 має право як в цілому так і частково здавати в суборенду приміщення без згоди Орендодавця; договір позички нежитлового приміщення від 01.02.2017 року №1 відповідно до умов якого Позичкодавець-гр. ОСОБА_3 надає у виключне строкове та безоплатне користування Користувачу ФОП ОСОБА_1 частину нежитлового приміщення розташованого за адресою АДРЕСА_2 , площею 160 кв.м. Термін дії договору з 01.02.2017 року по 31.12.2018 року.
Як вбачається з акту перевірки відповідач на підтвердження обґрунтованості висновків перевірки та правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень покликався на те, що позивачем безпідставно включено до складу витрат у декларації про майновий стан і доходи за 2017-2018 роки суму «інших витрат» від здійснення господарської діяльності без відповідного КВЕД.
Дані обставини встановлені контролюючим органом під час перевірки господарської діяльності позивача на підставі прибуткових накладних, банківських виписок, актів виконаних робіт, звітів та договорів, декларацій про майновий стан і доходи.
Як встановлено судом, наявність (відсутність) документів на підтвердження надання позивачем в суборенду нерухомого майна відповідно до договорів позички сторонами не оспорюється, оскільки на підставі первинних документів, які були предметом перевірки, на думку відповідача встановлено факт зайняття діяльністю, не передбаченою реєстраційним даним по КВЕД згідно відомостей в ЄДР.
В обгрунтування позовних вимог та доводів позовної заяви представником позивача зазначено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до видів діяльності позивача по КВЕД, окрім надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, відносить також КВЕД 68.31 Агенства нерухомості. Крім того, зазначає, що кодів класифікатора КВЕД, які регламентують роботу з нерухомим майном, отриманим виключно за договором позички, не існує однак існує КВЕД 68:20, який не містить заборон щодо договорів позички та користуючись яким позивач надає в оренду чи суборенду приміщення, сплачуючи при цьому необхідні податки до бюджету.
Особливості правового регулювання договірних правовідносин визначено приписами Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ).
Положеннями ч.1 ст.627 ЦКУ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.628 ЦКУ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Особливості правового регулювання договору позички передбачено статтями 827-836 глави 60 розділу ІІІ книги 5 ЦКУ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із ч.3 ст.827 ЦКУ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Суд відмічає, що положеннями статтей 759-809 глави 58 розділу ІІІ книги 5 ЦКУ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено особливості правового регулювання договірних відносин щодо найму (оренди).
В той же час слід враховувати, що за загальноправовими особливостями регулювання договірних відносин положення статтей 759-809 глави 58 розділу ІІІ книги 5 ЦКУ застосовуються до договорів позички в тій частині, яка не врегульована нормами статтей 827-836 глави 60 розділу ІІІ книги 5 ЦКУ.
Так, відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.827 ЦКУ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.
Згідно ж зі ст.759 ЦКУ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
За своєю сутністю договір позички є близьким до договору найму (оренди) майна, але основна відмінність між ними полягає в тому, що договір найму (оренди), на відміну від договору позички, є оплатним.
Натомість, відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.04.2015 року в справі №6-48369св14, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Слід зазначити, що відповідно до приписів ст. 42 Конституції України, кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.
Юридичний статус «фізична особа-підприємець» сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право - та дієздатності.
Тобто, фізична особа перебуваючи у статусі суб'єкта підприємницької діяльності може здійснювати договірні відносини від свого імені, як фізична особа, разом з тим, слід враховувати наступне.
Цивільний кодекс України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.
Стаття 51 Цивільного кодексу України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Отже, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з частиною другою ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Відтак, підприємницькою діяльністю можна вважати сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.
Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов'язані з такою діяльністю.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, висновки податкового органу щодо факту зайняття діяльністю у 2017 - 2018 роках поза межами обраних позивачем видів діяльності: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна упродовж 2017 року в сумі 200100,00 грн. та за 2018 рік в сумі 410521,14 грн. не знайшли свого підтвердження, а тому позиція відповідача з підстав не надання жодних доказів на підтвердження господарської діяльності щодо надання у суборенду приміщення не власного або орендованого нерухомого майна кодів не відповідає обставинам справи.
Зважаючи на те, що висновки акту перевірки в частині заниження позивачем оподатковуваного доходу в частині спростовані, всі наступні висновки контролюючого органу здійснені на його підставі є помилковими.
Зокрема, пунктом 16-1 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" ПК України встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Єдиною підставою для донарахування позивачеві основного зобов'язання та фінансових санкцій за платежем військовий збір став висновок контролюючого органу про заниження платником оподатковуваного доходу за 2017-2018 роки.
Зважаючи на те, що у ході судового розгляду справи спростовані висновки акту перевірки в частині заниження позивачем оподатковуваного доходу на, податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір також є протиправним та підлягає скасуванню.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Частиною 4 статті 5 Закону № 2464-VI передбачено, що обов'язки платників єдиного внеску виникають у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності.
Згідно п.1 ч.2 ст.6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частинами 2, 3 статті 9 Закону № 2464-VI встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
В силу положень п.3 ч.11 ст.25 Закону № 2464-VI за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Зважаючи на те, що судом спростовані висновки акту перевірки про заниження ФОП ОСОБА_1 суми чистого оподатковуваного доходу за 2017-2018 роки, отже і висновок контролюючого органу щодо заниження позивачем єдиного внеску з сум доходу є неправомірним.
З огляду на викладене, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2020 № Ф-0002973305, якою зобов'язано ФОП ОСОБА_1 сплатити суму недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 134336,65 грн. рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18.02.2020 № 0002983305 в частині донарахування 31269,53 грн. штрафних санкцій є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки розрахунок суми недоїмки відповідачем був здійснений на підставі висновків акту перевірки щодо заниження позивачем оподатковуваного доходу, які судом вже були частково спростовані під час розгляду даної справи.
Що стосується податкового повідомлення-рішення №000293305 від 18.02.2020, яким ФОП ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10793,50 грн., то в цій частині позовних вимог слід відмовити з огляду на наступне.
Так контролюючим органом в ході перевірки встановлено, що позивачем було придбано та реалізовано продукти харчування, побутової хімії, алкогольні та тютюнові вироби в загальному за 207-2018 роки. До перевірки ФОП ОСОБА_1 не надано залишків ТМЦ станом на 01.0.2017, 31.12.2017 та 31.12.2018.
Таким чином відсутній на залишках товар було реалізовано платником, по якому не нараховувались податкові зобовязання виходячи з вартості їх реалізації на загальну суму 8634.80 грн.
В судовому засіданні представниками позивача даний факт не заперечувався. На задоволенні позовних вимог в цій частині не наполягали, до суду документи на спростування висновків контролюючого органу не надали. Крім того, до суду представниками позивача надано платіжні доручення на підтвердження сплати грошових зобовязань по оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню.
З урахуванням викладеного та висновків акту перевірки у задоволенні позовних вимог в частині податкового повідомлення-рішення №000293305 від 18.02.2020 слід відмовити.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України та ч. 1 ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВРта вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.
Аналізуючи оскаржувані рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», Суд звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 72 КАС України.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті рішень дотримано не було.
З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задовленню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа згідно задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250,255 КАС України, суд
Позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м.Запоріжжя, 69107) про визнання протиправними та скасування, податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0002943305 від 18.02.2020, прийняте Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "ПС" №0002953305 від 18.02.2020, прийняте Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002963305 від 18.02.2020, прийняте Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0002983305 від 18.02.2020.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0002973305 від 18.02.2020.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69107, код ЄДРПОУ 43143945) судові витрати в сумі 3118,05 грн.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня й ого проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 25.08.2020
Суддя А.В. Сіпака