Справа № 462/2479/20 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/852/20 Доповідач: ОСОБА_2
20 серпня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря: ОСОБА_5 ,
прокурора: ОСОБА_6 ,
обвинуваченого: ОСОБА_7 ,
захисника: ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Залізничного районного суду міста Львова від 24 липня 2020 року про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
на розгляді у провадженні Залізничного районного суду міста Львова перебуває обвинувальний акт, внесений до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016140060001356 від 19 квітня 2016 року по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України.
22 липня 2020 року прокурор звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 на 60 днів.
Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 24 липня 2020 року задоволено клопотання прокурора та продовжено дію застосування обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 21 вересня 2020 року включно.
Своє рішення суд мотивує тим, що надалі існують ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків, ризик переховуватись від суду та вчинення інших кримінальних правопорушень. Також суд врахував, що у разі визнання винним, ОСОБА_7 загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років та враховує наявні дані, що характеризують його особу, оскільки будучи раніше судимим, обвинувачується у вчиненні нового умисного злочину.
На ухвалу суду захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати її та постановити нову, якою обрати більш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання із покладенням на нього наступних обов'язків, а саме не відлучатися із міста без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та докладати зусиль до пошуку роботи.
В обґрунтування вимог передбачених в апеляційній скарзі покликається на те, що ухвалу суду підлягає скасуванню, оскільки при її винесенні судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи; визнані доведеними невстановлені обставини справи; висновки суду не відповідають обставинам справи; судом порушено та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Апелянт вважає, що суд першої інстанції не врахував особу обвинуваченого. Фактичні обставини справи, покази потерпілого в судовому засіданні, зокрема його заяву, а тому вважає, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є занадто суворим. Вказує, що суд першої інстанції не врахував, що обвинувачений позитивно характеризується за місцем проживання, проживає разом із свою цивільною дружиною та малолітньою дитиною, які є на його утриманні, на даний момент не працює та старався заробляти кошти при першій можливості, яка у нього виникла. Крім цього, захисник вказує, що немає підстав вважати, що існує достатньо ризиків, передбачених статтею 177, 183 КПК України, а дані в матеріалах обставини стороною обвинувачення не підтверджені.
Заслухавши доповідь судді, виступи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали подану апеляційну скаргу, виступ прокурора, який заперечив проти вимог апелянта та просив залишити без змін ухвалу суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст. 55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зокрема, право на доступ до правосуддя (п.14 ч.1 ст.7 КК України).
У Рішенні Конституційного Суду України № 4-р/2019 від 13.06.2019 у справі № 3-208/2018(2402/18) щодо ОСОБА_9 зазначено, що положення частини 2 статті 392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Зобов'язано Верховну Раду України привести нормативне регулювання, встановлене частиною другою статті 392 Кримінального процесуального кодексу України, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Згідно ч.6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК України.
Відповідно до ч.2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Згідно з ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою ст. 177 КПК України.
Згідно ч.3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів справи, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, тобто, кримінальне правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 є тяжкими, згідно ст. 12 КК України.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції, задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 врахував, що будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України немає.
При розгляді клопотання суд обґрунтовано врахував, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від 5 до 8 років, дані, що характеризують його особу, який будучи раніше судимим, обвинувачується у вчиненні нового умисного злочину.
Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурором доведено, що застосування більш м'яких запобіжних заходів є не достатнім для запобігання наведеним у клопотанні ризикам для гарантування належної поведінки обвинуваченого. Обвинуваченому ОСОБА_7 не слід визначати розмір застави відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України, оскільки він вчинив злочин із застосуванням насильства.
Відтак, доводи апелянта правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, є необґрунтованими і безпідставними.
За таких обставин, судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, зокрема у вигляді особистого зобов'язання із покладенням на нього наступних обов'язків, а саме не відлучатися із міста без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та докладати зусиль до пошуку роботи, на чому наполягає апелянт, не буде достатнім для запобігання ризикам, зазначеним в ч.1 ст. 177 КПК України.
Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги адвоката ОСОБА_8 захисника обвинуваченого ОСОБА_7 .
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Залізничного районного суду міста Львова від 24 липня 2020 року про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4