Справа № 445/529/20 Головуючий у 1 інстанції: Сивак В.М.
Провадження № 33/811/535/20 Доповідач: Гуцал І. П.
20 серпня 2020 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду Гуцал І.П., з участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його представника - адвоката Кравчука Зіновія Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Золочівського районного суду Львівської області від 31 березня 2020 року стосовно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 172-10 КУпАП,
постановою судді Золочівського районного суду Львівської області від 31 березня 2020 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-10 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 145 (ста сорока п'яти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить - 2465 (дві тисячі чотириста шістдесят п'ять) гривень.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» стягнуто із ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять грн. 40 коп.).
Згідно з постановою судді місцевого суду, ОСОБА_1 , будучи солдатом військової служби за контрактом, 4 березня 2020 року о 16 год. 00 хв. відмовився виконувати законні вимоги командира в умовах особливого періоду, а саме: виконувати службові обов'язки у добовому наряді, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-10 КУпАП.
Не погоджуючись з рішення судді першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить оскаржувану постанову скасувати та провадження у справі закрити.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що ввечері 3 березня 2020 року він був повідомлений днювальним про те, що заступає 4 березня 2020 року в наряд помічником чергового КПП-1. 4 березня 2020 року він прибув у розташування роти та звернувся до днювального, щоб уточнити інформацію щодо свого чергування, на що останній сказав, що 4 березня 2020 року я не повинен заступати в наряд, оскільки не вписаний в графік чергування. Зазначену інформацію уточнював двічі. Близько 16:00 год. до нього зателефонував старший лейтенант ОСОБА_2 , який запитав, чому він не перебуває на інструктажі добових нарядів, на що він відповів, що не знає про заступлення в наряд і не готовий негайно приступити до виконання обов'язків помічника чергового КПП. Свою відмову аргументував тим, що на підставі ст. 284 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, у дань заступання в наряд у години, зазначені в розпорядку дня, особовому складові надається не менше 3 годин для підготовки для несення служби і не менше 1 години для відпочинку (сну).
Вказує на те, що відповідно до ст. 268 зазначеного Статуту, склад добового наряду оголошується наказом по військовій частині на навчальний рік (період навчання). Щоденно наказом по військовій частині призначаються черговий військової частини, помічник чергового військової частини, а також підрозділи, від яких виділяються добовий наряд військової частини й особовий склад для виконання нарядів на роботи. Попри це, з такими наказами і навіть графіком службового навантаження (графіком чергування) ознайомлений не був, а, зі слів днювального, не мав заступати в наряд.
Крім того, вказує, що особливий період в Україні з 23 серпня 2015 року не діє, а тому вважає, що до нього неправильно застосовано закон про адміністративне правопорушення.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його представника - адвоката Кравчука З.В. на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважаю що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступного.
Частиною 7 ст. 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-10 КУпАП, суддя виходив з того, що вчинення останнім адміністративного правопорушення підтверджується належними та допустимими доказами.
З зазначеними висновками судді місцевого суду погоджується суддя апеляційної інстанції, вважаючи його правильним, обґрунтованим та таким, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.
Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 255 КУпАП, командири (начальники) військових частин (установ, закладів), командири підрозділів, які уповноважені на те командирами (начальниками) військових частин (установ, закладів) складають протоколи, передбачені статтями 172-10 - 172-20 КУпАП.
Згідно зі ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Відповідно до статті 9 розділу І частини І «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 11 розділу І частини І «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» встановлює загальні обов'язки військовослужбовців.
Відповідно до пункту 3 статті 11 розділу І частини І «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» на військовослужбовців покладається обов'язок беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини.
Згідно з вимогами статті 16 розділу І частини І «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України», кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Статтею 28 розділу І частини І «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» встановлено, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України.
Відповідно до статті 30 розділу І частини І «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання.
Стаття 35 розділу І частини І «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» встановлює, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.
Відповідно до статті 37 розділу І, частини І «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.
Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Статтею 26 розділу І частини І «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» встановлено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини 4 статті 15 КУпАП встановлює, що військовослужбовці за вчинення військових адміністративних правопорушень несуть відповідальність, передбачену главою 13-Б цього Кодексу, за умови якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність.
Відповідальність за частиною 2 статті 172-10 КУпАП настає у разі відмови від виконання законних вимог командира (начальника) в умовах особливого періоду.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у Навчальному центрі Національної гвардії України на посаді «старший стрілець 3 відділення 2 взводу комендантської роти батальйону забезпечення навчального процесу».
Відповідно до Графіку службового навантаження на особовий склад комендантської роти на березень 2020 року, ОСОБА_1 значиться таким, що 4 березня 2020 року мав перебувати в наряді на КПП-1, тобто як помічник чергового.
При цьому, з рапорту заступника командира комендантської роти по роботі з особовим складом ОСОБА_3 від 4 березня 2020 року вбачається, що солдат військової служби за контрактом ОСОБА_1 3 березня 2020 року був повідомлений про те, що 4 березня 2020 року він заступає помічником чергового КПП-1. 4 березня 2020 року солдат ОСОБА_1 відмовився заступати в даний наряд без поважної причини.
Крім того, дані протоколу серії НГ №5711 від 20 березня 2020 року та рапорту ОСОБА_4 підтверджуються також письмовими поясненнями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
У своїх письмових поясненнях та у поясненнях, зазначених в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 зазначає, що не знав, що повинен заступити в наряд, з графіком службового навантаження він не ознайомлювався. При цьому визнає, що відмовився заступати в наряд, оскільки до такого не готовий.
Крім того, згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до Указу в.о. Президента України №303/2014 від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію», на території України почав діяти особливий період, який триває до теперішнього часу.
З огляду на наведене, суддя апеляційного суду приходить до висновку, що солдат військової служби за контрактом ОСОБА_1 , проходячи військову службу у Навчальному центрі Національної гвардії України, в умовах особливого періоду не виконав наказ командира, порушив вимоги Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 172-10 КУпАП.
При цьому, доводи апелянта про те, що до графіку службового навантаження на особовий склад комендантської роти на березень 2020 року було внесено виправлення, а саме: на проти його прізвища виправлено позначення «ВХ» (вихідний день» на КПП1 (помічник чергового КПП1) не беруться до уваги суддею апеляційної інстанції, оскільки такі суперечать іншим поясненням ОСОБА_1 про те, що з таким графіком він не ознайомлювався.
Стверджуючи про неправдивість показань свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ОСОБА_1 не надав суду жодних доказів, зокрема щодо його звернення з цього приводу до відповідних правоохоронних органів. Також не надано доказів перебування ОСОБА_6 у відрядженні 4 березня 2020 року.
З огляду на наведене, при розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 суддею місцевого суду відповідно до статей 251, 252 КУпАП, на підставі доказів наявних в матеріалах справи, повно і всебічно встановлено фактичні обставини адміністративного правопорушення. Постанова судді відповідає вимогам статей 245, 280, 283 КУпАП.
Доказів щодо спростування висновків судді про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 172-10 КУпАП матеріали справи не містять. Не надано таких доказів і апеляційному суду.
Враховуючи соціальний аспект кваліфікації військових адміністративних правопорушень, суспільну небезпеку і шкоду від вчинення військовослужбовцями адміністративно-карних дій, завдання шкоди позитивному авторитету військовослужбовця і в цілому Збройним Силам України. Суддя обґрунтовано призначив адміністративне стягнення в межах санкції частини 2 статті 172-10, що відповідає характеру вчиненого правопорушення та меті адміністративного стягнення, є достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових правопорушень.
З врахуванням викладеного, за наслідками апеляційного перегляду справи, апеляційним судом не встановлено підстав для скасування постанови судді Золочівського районного суду Львівської області від 31 березня 2020 року.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя
постанову судді Золочівського районного суду Львівської області від 31 березня 2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Постанова судді апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Гуцал І.П.