Справа № 442/8303/18 Головуючий у 1 інстанції: Медведик Л.О.
Провадження № 22-ц/811/3699/19 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.
Категорія: 63
21 серпня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мельничук О.Я.,
суддів: Ванівського О.М., Крайник Н.П.
при секретарі Івановій О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа Орган опіки та піклування Дрогобицької міської ради про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення,-
В грудні 2018 року позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з вищезазначеним позовом, в підтвердження своїх позовних вимог посилається на те, що їм на праві власності належить по 1/3 частин квартири АДРЕСА_1 . Решту 1/3 частин даної квартири належить ОСОБА_4 , відповідачу по справі.
Вони є подружжям з квітня 2018 року та 23.10.2018 року зареєстрували своє місце постійного проживання. Крім того, в квартирі зареєстровано місце постійного проживання дочки ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказують на те, що іншого житла у власності не мають, тому змушені орендувати житло. Після реєстрації в квартирі вони вирішили вселитися у неї. Однак, виявилося, що замки в ній поміняні там проживає мати іншого співвласника, ОСОБА_1 , яка відмовилася відкрити їм квартиру, виражаючись при цьому нецензурною лайкою. Після цього, вони вирішили з'ясувати у ОСОБА_4 причину такої поведінки його матері, але на зв'язок він із ними не виходить, тому вважають, що ОСОБА_1 не впускає їх в квартиру за згодою свого сина, співвласника. Вони зверталися до Дрогобицького ВП з приводу протиправних дій ОСОБА_1 , але їм було рекомендовано звернутися до суду в порядку цивільного судочинства. Відтак, просять зобов'язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом вселення та надання ключів до вхідних дверей цієї квартири.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 жовтня 2019 року позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення у вказане житлове приміщення та надання ключів дверей цієї квартири.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 704,80 грн.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновки суду такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Звертає увагу на відсутність в матеріалах доказів чинення нею перешкод позивачам у доступі до житла.
ОСОБА_1 просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 11.08.2020, є дата складення повного судового рішення - 21 серпня 2020 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.
Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві приватної власності належить по 1/3 частин квартири АДРЕСА_1 : ОСОБА_2 на підставі Договору дарування 1/3 ідеальної частки житлової квартири від 16.10.2018 року, а ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.11.2017 року.
В процесі розгляду справи в суді першої інстанції представником відповідача 2 звернуто увагу на те, що право власності позивача 1 припинено на підставі судового рішення. Ця обставина була підтверджена представником позивачів, а відтак доказуванню не підлягає. Однак, ОСОБА_2 залишився зареєстрованим у спірній квартирі.
Відповідачу ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру та рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 22.02.2018 року належить решту 1/3 частин вищезгаданої квартири.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з тих обставин, що ОСОБА_2 на момент звернення до суду з даним позовом є належним користувачем спірної квартири, а ОСОБА_3 є співвласником згаданої квартири і останні мають законне право на користування нею, в той час як ОСОБА_1 не дає їм доступу до житла, чинить перешкоди у здійсненні ними права власності та права користування.
З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин.
Згідно ст. 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно статті 41 Конституції України вказано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Частинами 1, 3 ст. 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_2 на даний час є належним користувачем приміщення квартири АДРЕСА_2 , а позивач ОСОБА_3 її співвласником, відповідно останні мають законне право користуватися нею.
Згідно з положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч.1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно норм ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що позивачі не мають ключів від квартири АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_1 не надає їм доступу до житла, чим чинить останнім перешкоди у здійсненні ними права власності та права користування.
Даний факт підтверджується зверненням позивачів до Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській області з повідомленням про вчинене кримінальне правопорушення, яке наявне в матеріалах справи. Крім того, опосередковано факт вчинення перешкод саме відповідачами, а не іншою особою (а не іншою особою - ОСОБА_6 , як заявлялося представником відповідача 1) доводиться їх небажанням визнати позов, укласти мирову угоду чи в судовому засіданні надати позивачам ключі від квартири і тим самим зняти із себе цивільну відповідальність.
Протилежного відповідачем не доведено та встановлених судом обставин не спростовано.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність порушених прав позивачів та наявність підстав для часткового задоволення їхніх позовних вимог.
Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 жовтня 2019 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 жовтня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 21 серпня 2020 року.
Головуючий: О.Я. Мельничук
Судді: О.М. Ванівський
Н.П. Крайник