Справа № 466/6915/19 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О.І.
Провадження № 22-ц/811/907/20 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Категорія:41
21 серпня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Крайник Н.П., Ванівського О.М.
секретаря: Сеньків Х.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справив місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Мегабанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 січня 2020 року,-
у серпні 2019 року Акціонерне товариство «Мегабанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та штрафу за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог, покликається на те, що 23 жовтня 2018 року між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 194-028-850-2-18-Г, за умовами якого ОСОБА_1 надано грошові кошти в розмірі 28 026,91 грн. на строк з 23 жовтня 2018 року до 22 жовтня 2021 року включно, зі сплатою 15,00 % річних. Банк виконав зобов'язання належним чином, надавши відповідачу кредитні кошти, що підтверджується його особистим підписом в заяві про видачу готівки від 23 жовтня 2018 року. Стверджує, що відповідач несвоєчасно та не в повному розмірі сплачував щомісячні платежі, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 40 337,83 грн., яка складається з залишкової суми заборгованості за кредитом (тіло кредиту) у розмірі 24 160,74 грн., залишку нарахованих та не сплачених процентів у розмірі 916,43 грн., залишку нарахованої та несплаченої комісії у розмірі 2648,55 грн., штрафу за кредитним договором у розмірі 12612,11 грн. З наведених підстав стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Мегабанк» заборгованість за кредитним договором № 194-028-850-2-18-Г у розмірі 40 337,873 грн. та судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 29 січня 2020 року позов Акціонерного товариства «Мегабанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Мегабанк» заборгованість за кредитним договором № 194-028-850-2-18-Г від 23 жовтня 2018 року у розмірі 25077,17 грн., з яких 24160,74 грн. заборгованості за тілом кредиту та 916,43 грн. заборгованості за нарахованими відсотками.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 02 березня 2020 року компенсовано за рахунок держави у порядку передбаченому Кабінетом Міністрів України на користь Акціонерного товариства «Мегабанк» судові витрати у розмірі 1191,02 грн.
Рішення суду, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, оскаржило Акціонерне товариство «Мегабанк», в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без дослідження доказів у справі та надання їм правової оцінки.
Апелянт стверджує, що в частині відмови у задоволенні позовних вимог суд дійшов до необґрунтованого висновку, який не підтверджується матеріалами справи, оскільки позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості та неустойки за кредитним договором, а підставою для нарахування штрафних санкцій є невиконання відповідачем умов кредитного договору щодо сплати ануїтентних платежів та комісійної винагороди понад 90 календарних днів. Зазначає, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні стягнення заборгованості за залишком нарахованої та несплаченої комісії у розмірі 2648,55 грн., оскільки норми Закону України «Про споживче кредитування» не містять жодних заборон щодо встановлення кредитодавцем комісій за додаткові та супутні послуги кредитодавця, а лише зобов'язує надати усю інформацію щодо загальних витрат споживача за споживчим кредитом. Вважає, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки на момент укладення кредитного договору набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування». З наведених підстав просить рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 15 260,66 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити та вирішити питання судових витрат.
Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
ОСОБА_1 звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи, мотивуючи його тим, що введений карантин перешкоджає збору необхідних, на його думку, документів.
Враховуючи, що положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України передбачено, що одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, беручи до уваги, що справа призначена до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, а відтак розгляд справи проводиться за наявними у справі матеріалами, а докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.
З апеляційної скарги вбачається, що рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 січня 2020 року оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ «Мегабанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 15260,66 грн., яка складається із заборгованості зі сплати нарахованої та несплаченої комісії та штрафу, а відтак законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в частині інших вимог, судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Мегабанк» про стягнення заборгованості зі сплати нарахованої та несплаченої комісії та штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що позовна вимога про стягнення нарахованої та несплаченої комісії є безпідставною, оскільки позивач не зазначив, які саме послуги надаються відповідачу за вказану комісію, а позовна вимога про стягнення штрафу не підлягає до задоволення, оскільки до грошових зобов'язань, яким є зобов'язання з погашення кредиту, застосовується неустойка у вигляді пені, а не штрафу.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 5 частини 4 статті 265 ЦПК України встановлено, що у мотивувальній частині рішення суду зазначаються норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
В мотивувальній частині оскаржуваного рішення, як на норми права, які застосував суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Мегабанк» в частині стягнення з нарахованої та несплаченої комісії та штрафу в загальному розмірі 15 260, 66 грн., міститься посилання на положення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168.
Однак, відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції чинній на момент укладення кредитного договору № 194-028-850-2-18-Г від 23 жовтня 2018 року, цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування в частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
А вищезгадані Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168, втратили чинність на підставі Постанови Національного банку України від 08.06.2017 року № 49 і також на час укладення кредитного договору № 194-028-850-2-18-Г від 23 жовтня 2018 року вже не були чинними.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов'язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов'язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов'язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.
Статтями 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», передбачена така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, яка визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Постановою Національного банку України від 08 червня 2017 року №49 затверджені Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила), які розроблено відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність» «Про національний банк України», «Про споживче кредитування», які встановлюють порядок та методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача.
Згідно з пунктом 8 Правил банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки. Банк зазначає реальну річну процентну ставку та загальну вартість кредиту за рядком «Усього» у колонках 9 і 10 (відповідно) форми, наведеної в додатку 2 до цих Правил.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до №194-028-850-2-18-Г від 23.10.2018 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 28026,91 грн на строк з 23.10.2018 року до 22.10.2021 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00% річних.
В матеріалах справи міститься кредитний договір №194-028-850-2-18-Г від 23.10.2018 року з підписом ОСОБА_1 із зазначенням його анкетних даних (а.с. 5), який не визнавався недійсним.
Відповідно до п. 2.8 кредитного договору №194-028-850-2-18-Г від 23.10.2018 року позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості, в розмірі 3.15 % від суми кредиту щомісячно не пізніше останнього робочого робочого дня звітного місяця.
Графіком щомісячних платежів та обчислення загальної вартості кредиту та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком № 1 до кредитного договору №194-028-850-2-18-Г від 23.10.2018 року, і містить підпис ОСОБА_1 , визначено та погоджено сторонами кредитного договору комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості, загальний розмір якої становить 32 664,45 грн.
Залишок несплаченої комісії станом на 08 серпня 2019 року становить 2648,55 грн. відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №194-028-850-2-18-Г від 23.10.2018 року (а.с. 23).
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Отримання банком комісії за обслуговування кредитної заборгованості не суперечить приписам Закону України «Про споживче кредитування» та передбачено умовами кредитного договору №194-028-850-2-18-Г від 23.10.2018 року, який погоджено та підписано сторонами, однак в договорі не визначено, які саме супутні послуги включає в себе комісійна винагорода за обслуговування кредитної заборгованості.
Враховуючи, що ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачені супутні послуги, які повинні надаватися позичальнику безоплатно, встановлення плати за надання таких послуг є несправедливим, порушує принцип добросовісності і спричиняє істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, а кредитним договором №194-028-850-2-18-Г від 23.10.2018 року не визначено, за які саме супутні послуги стягується комісія за обслуговування кредитної заборгованості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог в цій частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
П. 6.3. кредитного договору №194-028-850-2-18-Г від 23.10.2018 року передбачено, що позичальник сплачує кредитодавцеві штраф у розмірі 45 % від суми кредиту у разі порушення строків сплати ануїтентних платежів та/або комісійної винагороди понад 90 календарних днів.
Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), на рахована за порушення зобов'язань позичальника за цим договором не може перевищувати половину суми кредиту, одержаного за цим договором (п. 6.4 договору).
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено АТ «Мегабанк» у задоволенні позовної вимоги про стягнення штрафу за кредитним договором у розмірі 12 612,11 грн., оскільки відповідальність позичальника у вигляді штрафу за невиконання умов договору передбачена умовами кредитного договору №194-028-850-2-18-Г від 23.10.2018 року, підписаного ОСОБА_1 , а розмір штрафу не перевищує половину суми отриманого кредиту.
Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
ОСОБА_1 є інвалідом другої групи загального захворювання, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12ААБ № 327165 від 17 жовтня 2019 року (а.с. 57), відтак звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору, судові витрати, понесені АТ «Мегабанк» мають компенсуватися пропорційно до задоволеної частини вимог за рахунок держави, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги АТ «Мегабанк» та стягнення на його користь штрафу за кредитним договором у розмірі 12 612,11 грн. та ухвалення в цій частині нової постанови, якою зазначену позовну вимогу АТ «Мегабанк» задовольнити, то на підставі ч.ч. 6, 13 ст. 141 ЦПК України Акціонерному товариству «Мегабанк» слід компенсувати за рахунок держави, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України 1794,79 грн. судового збору за подання позову, та 900,83 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.Враховуючи, що додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 02 березня 2020 року, яке не оскаржувалося в апеляційному порядку, Акціонерному товариству «Мегабанк» уже компенсовано за рахунок держави, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України, частину судового збору за подання позову у розмірі 1191,02 грн., то Акціонерному товариству «Мегабанк» необхідно компенсувати за рахунок держави, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України частину судового збору за подання позову, яку ще не компенсовано у розмірі 603,77 грн. та 900,83 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Єропейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин,що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Мегабанк»- задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 січня 2020 року - в частині відмови у задоволенні вимоги Акціонерного товариства «Мегабанк» про стягнення з ОСОБА_1 штрафу за кредитним договором у розмірі 12612,11 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову, якою позовну вимогу Акціонерного товариства «Мегабанк» в цій частині задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Мегабанк» штраф за кредитним договором у розмірі 12612,11 грн.
Компенсувати Акціонерному товариству «Мегабанк» 603,77 грн. судового збору за подання позову та 900,83 грн. судового збору за подання апеляційної скарги за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В решті рішення суду - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Постанова складена 21.08.2020 року.
Головуючий: Шеремета Н.О.
Судді: Крайник Н.П.
Ванівський О.М.