Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 серпня 2020 р. Справа№200/6731/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до відповідача: Головного управління Національної поліції в Донецькій області
про: визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо невиплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015-2020 роках 153 днів відпустки, стягнення на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015-2020 роках 153 дні відпустки у розмірі 85184, 55 грн., стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 кошти за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 16 червня 2020 року по день винесення рішення (на день подання позову сума складає 16894,57 грн.).
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо невиплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015-2020 роках 153 днів відпустки, стягнення на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015-2020 роках 153 дні відпустки у розмірі 85184, 55 грн., стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 кошти за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 16 червня 2020 року по день винесення рішення (на день подання позову сума складає 16894,57 грн.).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 11.08.2009 року по 06.11.2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07.11.2015 року по 15.06.2020 року в лавах Національної поліції України. Позивач вказує на те, що у період з 01.02.2015 року по 16.05.2016 року він приймав безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції на сході України та має статус учасника бойових дій. Позивач вказує на те, що наказом № 248 о/с від 15.06.2020 року його було звільнено з посади старшого слідчого відділу розслідувань злочинів загально кримінальної спрямованості слідчого управління Головного управління Національної поліції в Донецькій області на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію». Позивач вказує на те, що відповідач у наказі № 248о/с від 15.06.2020 року зазначив не використані ним дні основної відпустки: за 2015 рік - 03 доби, за 2016 рік - 32 доби, за 2017 рік - 23 доби, за 2018 рік - 19 діб, за 2019 рік - 20 діб, що загалом складає 97 діб. Крім того позивач вказує на те, що відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни. Гарантії їх соціального захисту» учасники бойових дій, яким він визнаний, мають право на отримання додаткової щорічної відпустки терміном 14 днів, із збереженням заробітної плати, які він протягом проходження служби в органах Національної поліції не отримував. Позивач зазначає, що на момент звільнення додаткова відпустка складає 56 днів (14 днів * 4 роки), однак факт невикористаної додаткової відпустки не знайшло свого відображення у наказі № 248 о/с від 15.06.2020 року. Позивач вважає, що на момент звільнення зі служби йому повинна була бути виплачена компенсація за всі невикористані дні основної та додаткової відпустки, що складає 153 дні, проте цього зроблено не було, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом. Також позивач зазначає, що розмір компенсації за невикористані відпустки при звільненні мав складати 85184,55 грн., відповідно до розрахунку: 197093,64 грн. / 354 дні + 556,76 грн. х 153 дні = 85184,55 грн., де 197093,64 грн. - нарахована заробітна плата за останні 12 місяців, 354 дні - кількість днів року за винятком святкових та неробочих днів, 153 - кількість днів невикористаної основної та додаткової відпустки. Позивач вказує, що ефективним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на його користь грошову компенсацію за невикористані у 2015-2020 роках 153 дні відпустки у розмірі 85184,55 грн.
Крім того, позивач зазначає, що при проведенні розрахунку при звільненні суми спірної компенсації за невикористані дні відпустки позивачу як учаснику бойових дій не виплачена з вини відповідача, тому на думку позивача відповідач повинен нести відповідальність, що передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України. У зв'язку з чим позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Також позивач вказував на те, що ним понесені витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн., яку він просив стягнути з відповідача, відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав. Наказом Головного управління Національної поліції від 15.06.2020 року № 248 о/с відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 15.06.2020 року позивача звільнено зі служби в поліції (за власним бажанням). З наказу вбачається, що у позивача на момент звільнення було 97 діб невикористаної щорічної відпуски за 2015 -2019 року, та 1 день зайво використаної відпустки за 2020 рік. Відповідач зазначає, що відповідно до Закону України «Про національну поліцію» за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Згідно п. 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що за не використану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. В наказі щодо звільнення поліцейського необхідно вказувати кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористані відпустку. При звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Відповідач вказує на те, що відповідно до Закону та Порядку, які є спеціальними законодавством та підлягає застосуванні при вирішенні спорів з приводу порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським та надання їм відпусток, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена.
Стосовно стягнення компенсації за невикористані дні відпустки, як учасника бойових дій відповідач вказує на те, що відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», які кореспондуються з нормами ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або неповнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Отже, на думку відповідача, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» законодавством не передбачено, у зв'язку з чим вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Крім того, відповідач звертав увагу суду на те, що позивач до керівництва ГУНП в Донецькій області під час проходження служби в поліції з рапортом про надання йому відпустки як учаснику бойових дій не звертався.
Також, відповідач звертає увагу суду на те, що відповідно до п. 8 розділу ІІІ Порядку № 260 обов'язковою передумовою для виплати компенсації за невикористану відпустку є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення, однак дні додаткової відпустки в наказі про звільнення не визначені.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 11.08.2009 року по 06.11.2015 року, проходив службу в органах внутрішніх справ України, з 07.11.2015 року по 15.06.2020 року в лавах Національної поліції України.
Відповідно до довідок від 26.05.2016 року № 3176/01/12-2016 та від 30.0318 року № 5185/05/12-2018 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України старший лейтенант поліції ОСОБА_1 , у період з 01.02.2015 року по 06.11.2015 року та з 07.11.2015 року по 16.05.2016 року брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції (а.с. 24, 25).
10.08.2016 року отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а. с. 23).
Згідно наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 15.06.2020 року № 248о/с «По особовому складу» капітана поліції ОСОБА_1 - старшого слідчого відділу розслідування злочинів загально кримінальної спрямованості слідчого управління Головного управління Національної поліції в Донецькій області звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 15 червня 2020 року, встановивши йому у червні 2020 року премію у розмірі 12,144%. Вислуга років на 15 червня 2020 року складає: у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги - 10 років 10 місці 05 днів, у пільговому обчисленні - 18 років 06 місяців 15 днів. Вважати невикористані відпустки за 2015 рік у кількості 03 діб, за 2016 рік у кількості 23 діб, за 2017 рік у кількості 23 діб, за 2018 рік у кількості 19 діб, за 2019 рік у кількості 20 діб. Вважати зайво використану відпустку за 2020 рік у кількості 01 доби (а.с. 26).
Позивач вважає, що на момент звільнення він мав право на отримання компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки за 2015 - 2020 року як учаснику бойових дій.
13.07.2020 року представник позивача звернувся з адвокатським запитом № 156-АБ до Головного управління Національної поліції в Донецькій області та просив надати інформацію стосовно: розміру нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 за останні 12 місяців, що передували його звільненню, розмір нарахованої та/або виплаченої ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні щорічної чергової відпустки протягом періоду проходження ним служби, розмір нарахованої та/або виплаченої ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової чергової відпустки протягом періоду проходження ним служби. Зазначений запит був отриманий відповідачем 13.07.2020 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції (а.с. 13-14).
Відповіді за результатами розгляду адвокатського запиту № 156-АБ від 13.07.2020 року суду не надано.
Позивач не погодившись з діями відповідача щодо невиплати йому компенсації за невикористані дні чергової та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015- 2020 роки, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Суд зазначає, що правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначаються Законом України «Про Національну поліцію».
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Частиною 1 статті 17 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Відповідно до п. 4, 5 ч. 10 ст. 62 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський: своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України; у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченими цим Законом та іншими актами законодавства.
Відповідно до ч. 9 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.
Згідно ч. 10 ст.93 Закону України «Про Національну поліцію» за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Частиною 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Частиною 1 статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Згідно ч. 2 ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію» порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Відповідно до статті 94 Закону України № 580-VІІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260 визначено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
З аналізу вищезазначених положень, суд приходить до висновку, що відповідно до вимог Закону № 580-VІІІ та Порядку № 260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року.
Також передбачено вказувати кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку в наказі про звільнення, з яким обов'язково має бути ознайомлений під підпис поліцейський та має право на його оскарження в частині або повністю.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного суду від 31 березня 2020 року у справі № 808/2122/18-а, від 06.02.2020 р. у справі №818/1276/17..
Як вбачається з наказу № 248 о/с від 15.06.2020 року на виконання вимог п. 8 розділу ІІІ Порядку № 260 Головне управління Національної поліції в Донецькій області визначила наявність невикористаних відпусток за 2015 рік у кількості 3 дні, за 2016 рік - 23 дні, за 2017 рік - 23 дні, за 2018 рік - 19 днів, за 2019 рік - 20 днів, проте, суд звертає увагу на те, що зазначений наказ не містить відомостей щодо виплати компенсації за вказані періоди.
Отже, враховуючи те, що спеціальним законом визначено право поліцейського на отримання компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки лише у році звільнення, у даних спірних правовідносинах роком звільнення є 2020 рік, суд приходить до висновку про відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період з 2015 року по 2019 рік.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 11 ст. 93 Закону України «Про національну поліцію» передбачено, що за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік, проте, з матеріалів справи не вбачається, що позивач виявляв таке бажання.
Суд також, не приймає посилання позивача на необхідність застосування у даних правовідносинах вимоги Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки», оскільки, питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським, які звільняються, врегульовані саме нормами пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260, які є спеціальними за своєю правовою природою.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2015-2019 роки в кількості 97 днів задоволенню не підлягають.
Стосовно вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 - 2020 року, суд зазначає наступне.
Приписами частини 1 та 2 статті 92 Закону № 580 встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Отже, Законом визначено право поліцейських на отримання додаткових відпусток, зокрема соціальних відпусток та інших видів визначених законодавством про відпустки.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260, поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.
З аналізу вищезазначених положень вбачається, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Суд зазначає, що пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема, додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, строком 14 календарних днів на рік. Тобто, зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
Таким чином, суд зазначає, що положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 360/4127/19.
З матеріалів справи встановлено, що позивач отримав статус учасника бойових дій 10.08.2016 року, що посвідчується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 23).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання щорічної додаткової відпустки за період з 2016 року по 2020 рік.
Водночас, щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права в частині стягнення самостійно обрахованих сум компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Суд критично ставиться до самостійно обчислених позивачем сум грошового забезпечення, які, на думку позивача, мають бути виплачені йому та наголошує, що обчислення, встановлення розміру, нарахування певних видів грошового забезпечення у даному випадку належать до дискреційних повноважень відповідача.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.
Таким чином, надані самостійно здійснені позивачем розрахунки сум окремих видів грошового забезпечення, які підлягають стягненню з відповідача не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами в розумінні статей 73-76 КАС України.
Невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду та обрання позивачем належного способу захисту порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані дні додатково відпустки за 2016 - 2020 роки.
Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.
Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб'єктом владних повноважень, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст.245 КАС України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Головне управління Національної поліції в Донецькій області не виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, за період 2016 - 2020 років, зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, за період 2016 - 2020 років.
Також суд зазначає, що покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Стосовно позовних вимог в частині стягнення коштів за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-39цс11, а тому для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Як встановлено судом, при звільненні зі служби в поліції позивачу не було виплачено: грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2020 роки.
При цьому, для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, в матеріалах справи відсутні розрахунки суми компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Як вже зазначалось вище, нарахування грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За таких обставин, суд приходить висновку, що позовні вимоги в цій частині наразі є передчасними, тому не підлягають задоволенню.
Стосовно вимоги позивача про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу у розмірі 5000 грн., суд зазначає.
Приписами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Приписами частини 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про тре, що на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвоката, повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року по справі № 821/1594/17.
Позивач у позовній заяві просив суд стягнути з відповідача на його користь витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 5000 грн., з якої надання юридичної консультації - 1000 грн., підготовка адвокатського запиту - 1000 грн., підготовка адміністративного позову - 3000 грн.
В матеріалах справи наявний договір про надання правової (правничої) допомоги № 15.06.2020 року, додаткова угода від 10.07.2020 року до договору про надання правової (правничої) допомоги від 15.06.2020 року, рахунок - фактури № 41 від 13.07.2020 року на суму 5000 грн., акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги від 15.06.2020 року на суму 5800 грн., квитанція № 0.0.1765861139.1 від 13.07.2020 року на суму 5000 грн. (з зазначенням призначення платежу: оплата рахунку № 41 від 13.07.2020 року за договором без номеру від 15.06.2020 року).
Проаналізувавши надані документи, суд зазначає, що надані позивачем матеріали, доводять факт понесення ним витрат пов'язаних із наданням правової допомоги щодо підготовки адвокатського запиту та підготовки адміністративного позову на загальну суму 4000 грн.
Стовно понесених позивачем витрат щодо надання йому юридичної консультації, суд вказує на те, що з матеріалів справи не вбачається, що позивачу надавалась правова консультація протягом 2 годин з спірних питань, які стали підставою звернення позивача до суду.
З огляду на викладене, а також враховуючи те, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, суд приходить висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правову (правничу) допомогу в розмірі 2000 грн., що на думку суду є сорозмірним задовленим позовним вимогам.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до вимог ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі вищевикладеного, суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області в частині визнання протиправною бездіяльність Головне управління Національної поліції в Донецькій області щодо не виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, за період 2016 - 2020 років, зобов'язання Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, за період 2016 - 2020 років, стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецькій області витрат на правову (правничу) допомогу у розмірі 2000 грн.
Відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, отже судовий збір не підлягає відшкодуванню.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо невиплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015-2020 роках 153 днів відпустки, стягнення на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015-2020 роках 153 дні відпустки у розмірі 85184, 55 грн., стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 кошти за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 16 червня 2020 року по день винесення рішення (на день подання позову сума складає 16894,57 грн.) - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головне управління Національної поліції в Донецькій області щодо не виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, за період 2016 - 2020 років.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, за період 2016 - 2020 років.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, адреса: пр. Нахімова, 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87517) витрат на правову (правничу) допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.
В решті позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 26 серпня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя В.В. Олішевська