м. Вінниця
25 серпня 2020 р. Справа № 120/2671/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:
за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )
до: Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 )
про: визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, дій Військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення нарахування та виплати йому за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року включно сум індексації грошового забезпечення. Тому, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.06.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою витребувано з Військової частини НОМЕР_2 та зобов'язано надати суду у встановлений строк належним чином засвідчені копії наказу про звільнення з військової служби позивача та наказу, яким останнього знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини.
10.07.2020 року на адресу суду від представника Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що згідно зі статтею 5 Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" та пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Зауважує на тому, що відповідач є розпорядником коштів третього рівня, а тому не має повноважень самостійно визначати напрямки використання бюджетних коштів, що регламентується наказом Міністерства оборони України "Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України" від 22.05.2017 року № 280. Оскільки, Військова частина НОМЕР_2 повністю фінансується з Державного бюджету України, джерелом коштів для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та проведення індексації грошових доходів населення є виключно Державний бюджет України. У межах наявного фінансового ресурсу можливість виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у період з січня 2016 року по лютий 2018 року у Міністерства оборони України була відсутня. Поряд із цим, представник відповідача просить суд врахувати, що відповідно до роз'яснень Департаменту фінансів Міністерства оборони України та Міністерства соціальної політики України механізм нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди відсутній.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
27.09.2018 року ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11.10.2019 року № 228 позивача, оператора радіопеленгаторної групи взводу радіотехнічного забезпечення роти зв'язку та радіотехнічного забезпечення батальйону зв'язку та радіотехнічного забезпечення, звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 16.09.2019 року № 39-РС з військової служби у запас відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту), знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини з 11.10.2019 року.
20.05.2020 року позивач звернувся із письмовим запитом до Військової частини НОМЕР_2 про надання інформації щодо розміру нарахованої та виплаченої йому індексації грошового забезпечення за період з 29.07.2015 року по день звільнення з військової служби, із розбивкою помісячно.
За результатами розгляду запиту, відповідачем надано довідку про фактично отримане позивачем грошове забезпечення з 29.07.2015 року по 11.10.2019 року № 265 від 01.06.2020 року та довідку-розрахунок індексації грошового забезпечення № 266 від 01.06.2020 року.
Вважаючи, що Військовою частиною НОМЕР_2 протиправно не виплачено йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян, які знаходяться на службі в Збройних Силах України і інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України закріплює право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею першою Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України регламентуються Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII).
У розумінні статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Положеннями статті 2 Закону № 1282-XII встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Підтримка купівельної спроможності соціальних виплат, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму, здійснюється шляхом перегляду їх розміру у зв'язку із зростанням прожиткового мінімуму відповідно до законодавства.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Тобто, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно зі статтею 5 Закону № 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
За приписом статті 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Пунктом четвертим Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Як вбачається з довідки-розрахунку Військової частини НОМЕР_2 від 01.06.2020 року № 266 позивачу за період з січня 2016 року по листопад 2018 року включно індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_2 від 01.06.2020 року № 265 про фактично отримане грошове забезпечення індексація грошового забезпечення у зазначений період ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась.
Правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує посиланням на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2018 року за № 248/1485 та Міністерства соціальної політики України від 09.06.2016 року за № 252/10/136-16 та від 08.08.2017 року за № 48/0/66-17. Водночас, суд зауважує, що подібні роз'яснення мають інформаційний характер та не є нормативно-правовими актами. Натомість, у силу приписів статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти відповідно до Конституції та законів України.
Доводів стосовно того, що розмір грошового забезпечення позивача за вказаний період не підлягав індексації у зв'язку зі зміною величини індексу споживчих цін, відповідач не навів та відповідних доказів не надав.
У свою чергу, посилання відповідача на відсутність механізму нарахування індексації грошового забезпечення та відсутність бюджетних коштів для виплати індексації, суд вважає необґрунтованими, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Частиною першою, другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 року у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 825/874/17 та від 19.06.2019 року у справі № 825/1987/17.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що відсутність бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення жодним чином не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов'язком відповідача.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що Військової частиною НОМЕР_2 допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення.
Зважаючи на встановлення судом порушеного права, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його відновлення, суд вважає за необхідне зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року включно.
При цьому, суд зазначає, що причиною порушення прав позивача на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення стала протиправна бездіяльність відповідача (форма пасивної поведінки), а не дії, як помилково вважає позивач. Тому, позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити спірну індексацію грошового забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Оцінивши докази, наявні у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року включно.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ).
Рішення у повному обсязі виготовлене: 25.08.2020 року
Суддя Чернюк Алла Юріївна