04.08.2020 року м.Дніпро Справа № 904/5028/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя: Чус О.В. (доповідач),
судді: Кузнецова І.Л., Кощеєв І.М.
секретар судового засідання: Охота В.В.
Представники сторін:
від позивача: Малєєва О.М., посвідчення №0656 від 25.11.2016 р., адвокат;
від відповідача: Кузьменко В.С., посвідчення №1033 від 06.10.2017 р., адвокат;
Розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2020, повне рішення складено 13.03.2020, суддя Рудь І.А., у справі №904/5028/19
за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м. Київ
до Приватного акціонерного товариства "Український акціонерний проектний і конструкторсько-технологічний інститут "Укрстальпроект", м. Дніпро
про визнання права власності та скасування державної реєстрації,
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду.
Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Український акціонерний проектний і конструкторсько-технологічний інститут "Укрстальпроект", в якому просить:
- скасувати державну реєстрацію права власності за Приватним акціонерним товариством "Український акціонерний проектний і конструкторсько-технологічний інститут "Укрстальпроект" на об'єкт нерухомого майна, будівлю інженерно-лабораторного корпусу загальною площею 3969,71 кв.м літера А-9, розташовану за адресою: м. Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого, буд. 5 за Приватним акціонерним товариством "Український акціонерний проектний і конструкторсько-технологічний інститут "Укрстальпроект" від 28.09.2017, номер запису про право власності 22635491;
- визнати право власності на нерухоме майно згідно опису: в інженерно-лабораторному корпусі "А-9" на 7-му поверху приміщення, яке складається з позицій 1-15 загальною площею 350, 2 кв.м, та знаходиться за адресою: м. Дніпро вул. Князя Ярослава Мудрого, 5 за Акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в договорі застави нерухомого майна від 10.04.2001, а також на підставі акту приймання-передачі предмету іпотеки від 10.12.2004 набув право власності на спірне майно. Однак, під час розгляду справи № 904/10693/17 позивач дізнався, що 28.09.2017 право власності на об"єкт нерухомого майна, з урахуванням спірного майна, зареєстровано за відповідачем, не зважаючи на те, що відповідач у 2004 році передав позивачу у власність спірний об"єкт. Тобто, на момент реєстрації права власності на об"єкт нерухомого майна за відповідачем законним власником спірного майна був позивач. Позивач вважає, що має місце порушення і невизнання за ним права власності відповідачем.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2020 у справі у позові відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наступного:
- позивач, в порушення ст.ст. 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, не довів належними доказами порушення зобов'язання боржником - Державним проектно-розвідницьким і конструкторсько-технологічним інститутом "Цивільпроектбудіндустрія" за кредитним договором № 545 від 28.03.2001 перед ПАТ КБ "Приватбанк", що могло стати підставою для процедури звернення стягнення на предмет іпотеки;
- доказів звернення позивача із вимогою, яка б відповідала умовам ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку", отримання її відповідачем та основним боржником у зобов'язанні, а також невиконання ними вимоги у тридцятиденний строк з моменту отримання, позивачем суду не надано;
- доказів здійснення державної реєстрації за позивачем до суду не надано. Акт приймання-передачі іпотеки від 10.12.2004, виписки по рахунку № НОМЕР_1 , меморіальні ордери щодо руху коштів по зазначеному рахунку, внутрішнє листування банку не є належними доказами переходу права власності від відповідача до позивача;
- позивач не набув права власності на предмет іпотеки у 2004 році шляхом реалізації досудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки;
- із матеріалів справи вбачається, що позивач не набув у встановленому законом порядку права власності на спірне майно. Відтак, його власником залишився відповідач. У зв'язку із недоведеністю наявності передбачених законом підстав для набуття позивачем права власності на спірне майно, у позові в цій частині відмовлено;
- позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності за відповідачем на спірний об'єкт не підлягає задоволенню, як похідна;
- обставини щодо пропуску строку позовної давності місцевим судом не досліджувалася, оскільки позов залишено без задоволення з підстав його необґрунтованості.
Доводи та вимоги апеляційної скарги.
Не погодившись із зазначеним рішенням господарського суду, позивач звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду від 03.03.2020 року у справі та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, оскільки рішення суду винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що у позивача не виникло право власності на нерухоме майно, і позивачем не доведено, що відбувся перехід права власності на предмет іпотеки на підставі договору застави та акту приймання-передачі. Також, скаржник вважає хибним і висновок суду про те, що момент набуття права власності станом на 10.12.2004 року законодавець пов'язував з Державною реєстрацією речового права, а не з державною реєстрацією договору та переданням майна.
Крім того, як зазначено скаржником, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що набуття права власності на предмет іпотеки могло відбуватися тільки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у такий спосіб.
Як вказано скаржником, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, що і було зроблено в даному випадку шляхом підписання акту передачі майна Банку у власність, що на даний час відповідачем заперечується.
За твердженням скаржника, суд помилково вважав, що позивач намагається набути право власності на підставі рішення суду, не звертаючи увагу на той факт, що таке право вже існує у позивача. Ще в 2004 році відбувся перехід права власності на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя та акту приймання-передачі. Так, речове право не було тоді зареєстровано, але Закон це і не вимагав здійснити негайно. Позивач був не позбавлений здійснити державну реєстрацію речового права, яке вже існує з 2004 року, у будь-який час, і збирався це зробити, однак, відповідач випередив його, зареєструвавши за собою право на всю будівлю, чим було порушене право власності позивача.
Крім того, на думку скаржника, суд не звернув уваги на докази, надані позивачем у справі, на підтвердження наявності в нього права власності на нерухоме майно.
Крім того, судом порушено диспозитивність судового розгляду та принцип змагальності сторін, оскільки суд не мотивував та належним чином не обґрунтував, чому відхиляються доводи позивача у справі.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Заперечує проти доводів апелянта відповідач зазначає наступне:
- суд першої інстанції правильно, повно та всебічно дослідив всі обставини по справі та всі докази;
- набуття права власності на предмет іпотеки могло відбуватися тільки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у такий спосіб;
- в договорі іпотеки зазначено про можливість вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього в позасудовому порядку. В той же час, окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя зі всіма умовами переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя матеріали справи не містять. Проте, відповідно до діючого на той час законодавства, укладання такого окремого договору є обов'язковим для перереєстрації права власності на предмет іпотеки;
- на час укладання договору іпотеки для реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна були передбачені лише договори про задоволення вимог іпотеко держателя;
- у порядку, визначено статтею 37 Закону України "Про іпотеку " (в редакції, яка була чинною на час укладання договору іпотеки) сторони не уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки, з огляду на що, позивач не міг звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за собою;
- згідно норм Закону України «Про іпотеку» (у редакції станом на 10.12.2004 p.), позивач не набув права власності на предмет іпотеки у 2004 р. шляхом реалізації досудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.04.20 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2020 у справі №904/5028/19.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.06.2020р. розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 04.08.2020р. на 12:20 год.
04.08.2020 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови по справі.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
10.04.2001 між Акціонерним товариством закритого типу Український акціонерний проектний конструкторсько-технологічний інститут "Укрстальпроект", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Український акціонерний проектний і конструкторсько-технологічний інститут "Укрстальпроект", (заставодавець) та Закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", (заставодержатель) укладено договір застави нерухомого майна, відповідно до п. 2 якого заставодавець надав у заставу: в інженерно-лабораторному корпусі "А-9" на VII поверху приміщення, яке складається з позицій 1-15 загальною площею 350,2 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 5 (нова назва - Князя Ярослава Мудрого) , що належить заставодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу державного майна, посвідченого П"ятою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 14.12.1993 за реєстром № 2-11512 та зареєстрованого у Дніпропетровському БТІ 04.09.1993 у реєстровій книзі № Р-10 під реєстровим № 30.
Договір застави нерухомого майна був зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н.М., реєстровий номер 975.
Передача у заставу приміщення, яке складається з позицій 1-15 загальною площею 350,2 кв. м в інженерно-лабораторному корпусі "А-9" на VII поверху, за змістом пунктів 1, 2 договору застави, забезпечує вчасне повернення отриманого кредиту, сплату відсотків, пені, штрафних санкцій, передбачених умовами кредитного договору № 545 від 28.03.2001, укладеного між Державним проектно-розвідницьким і конструкторсько-технологічним інститутом "Цивільпроектбудіндустрія" (позичальник) та ПАТ КБ "Приватбанк".
24.09.2004 сторони уклали договір про внесення змін № 1 до договору застави нерухомого майна без номеру від 10.04.2001, згідно якого договір застави викладено в новій редакції. Зокрема, предметом цього договору є надання іпотекодавцем в іпотеку майна в забезпечення виконання зобов"язань позичальника (Державний проектно-розвідницький і конструкторсько-технологічний інститут "Цивільпроектбудіндустрія") перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право, в разі невиконання позичальником зобов"язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами.
Згідно з п. 7 договору про внесення змін № 1 у забезпечення виконання позичальником зобов"язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності, що підтверджується договором купівлі-продажу державного майна, посвідченого П"ятою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 14.12.1993 за реєстром № 2-11512 та зареєстрованого у Дніпропетровському БТІ 04.09.1993 у реєстровій книзі № Р-10 під реєстровим № 30, нерухоме майно. В інженерно-лабораторному корпусі "А-9" на VII поверху приміщення, яке складається з позицій 1-15 загальною площею 350,2 кв. м. Майно зареєстровано у встановленому законом порядку як окремий виділений в натурі об"єкт права власності. Майно передається в іпотеку разом з усіма його приладдям. Майно знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 5 (нова назва - Князя Ярослава Мудрого).
Пунктом 25 договору про внесення змін № 1 передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п.19.8.1, 19.8.2, 19.8.3 цього договору, відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі.
У договорі про внесення змін № 1 міститься застереження про задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмету іпотеки, у випадку неналежного виконання зобов"язань позичальником за кредитним договором.
Так, відповідно до п. 29 договору про внесення змін № 1 звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом, зокрема переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов"язаний письмово повідомити іпотекодавця.
За умовами вказаного договору про внесення змін № 1 від 24.09.2004 у Державний реєстр іпотек було внесено відповідний запис про іпотеку та встановлена заборона відчуження об'єктів нерухомого майна.
За доводами позивача, зазначене майно перейшло у його власність у позасудовому порядку шляхом підписання сторонами акта приймання-передачі цього майна.
Так, позивач вважає, що є власником приміщення VII поверху будівлі за адресою: м. Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого (колишня назва - вул. Ленінградська), 5, оскільки за актом приймання-передачі від 10.12.2004 відповідачем було передано йому у власність нерухоме майно на VII поверсі приміщення, яке складається з позицій 1-15, загальною площею 350,2 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Князя Ярослава Мудрого (колишня назва - вул. Ленінградська), 5, на виконання договору застави нерухомого майна від 10.04.2001.
На думку позивача, вказаний перехід права власності до нього на предмет іпотеки відбувся з огляду на те, що договір застави нерухомого майна від 10.04.2001 був нотаріально посвідчений та зареєстрований у встановленому законодавством порядку, тобто, право власності у позивача виникло на підставі ст. 334 Цивільного кодексу України.
Станом на час розгляду справи зареєстрованим власником всієї будівлі інженерно-лабораторного корпусу загальною площею 3969, 71 кв.м, у тому числі приміщень на 7-му поверсі будівлі № 5 по вул. Князя Ярослава Мудрого у м. Дніпро, є відповідач. Право власності за відповідачем зареєстровано на підставі дублікату договору купівлі-продажу державного майна, серія та номер: реєстровий номер 1-3317, виданий 26.05.2006 (видавник Ужва Т.М., державний нотаріус П'ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори) державним реєстратором - приватним нотаріусом Повєткіною Н.М., Дніпровський міський нотаріальний округ Дніпропетровської області за відповідачем: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37379938 від 03.10.2017 (згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна).
Позивач вважає, що має місце порушення і невизнання за ним права власності відповідачем, оскільки на момент реєстрації права власності на об"єкт нерухомого майна за відповідачем законним власником спірного майна був позивач, який на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в договорі застави нерухомого майна від 10.04.2001, а також на підставі акту приймання-передачі предмету іпотеки від 10.12.2004 набув право власності на спірне майно.
Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Ч.2 ст.16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
При цьому, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Таким чином, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
У ст. 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;
право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому необхідно врахувати, що ст. 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
Таким чином, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.
Разом з тим у ч.1 ст.38 Закону України «Про іпотеку» право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).
Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.
Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015р. № 1127, визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
При цьому позивач не позбавлений відповідно до ст..ст. 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Подібна судова практика відображена у правових позиціях Верховного Суду України, що висловлені ним у постановах від 30.03.2016 року в справі №6-1851цс15, від 28.09.2016 року в справі № 6-1243цс16 та від 12.10.2016 року в справі №6-504цс16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц, від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, постановах Касаційного господарського суду від 23.05.2018 у справі № 917/2001/16, від 30.05.2018 у справі №903/1/16, від 15.08.2019 №705/5047/16-ц, постановах Касаційного цивільного суду - від 21.08.2018 у справі №755/16773/15-ц, №711/12512/14-ц, №473/3548/15-ц, №753/21870/15-ц, №635/7678/15-ц, № 640/14168/15-ц, №300/712/15-ц, №569/12016/15-ц, №464/1977/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 362/4892/15-ц, № 372/3713/15-ц.
З огляду на викладене, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до ст..ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
З урахуванням вимог ст..ст. 328, 335, 392 ЦК України у контексті ст..ст.36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.
Крім того, необхідно зауважити, що позивач обґрунтовує свої вимоги невиконанням Державним проектно-розвідницьким і конструкторсько-технологічним інститутом "Цивільпроєктбудіндустрія" умов кредитного договору, що зумовило виникнення у позивача правових підстав для визнання права власності на заставлене майно.
Проте, як встановлено місцевим судом, та з чим погоджується апеляційний суд, позивачем, в порушення ст.ст. 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, не доведено належними доказами порушення зобов'язання боржником - відповідачем за кредитним договором № 545 від 28.03.2001. Більш того, позивачем не було надано, ані копії кредитного договору № 545 від 28.03.2001, ані доказів надання кредиту Державному проектно-розвідницькому і конструкторсько-технологічному інституту "Цивільпроектбудіндустрія", ані доказів порушення зобов'язання боржником за кредитним договором № 545 від 28.03.2001, а також доказів звернення позивача із вимогою, яка б відповідала умовам ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку".
Крім того, в матеріалах справи містяться судові рішення у справі № 904/10693/17 у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Український акціонерний і Конструкторсько-технологічний інститут "Укрстальпроект" до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" про розірвання договору оренди та зобов"язання вчинити дії, якими встановлені наступні оставини: "Так, 10 квітня 2001 року між Акціонерним товариством закритого типу Український акціонерний проектний конструкторсько-технологічний інститут "Укрстальпроект" (заставодавець) та Закритим акціонерним товариством "Комерційним банком "ПриватБанк" (заставодержатель) був укладений договір застави нерухомого майна, відповідно до п.2 якого заставодавець надав в заставу: в інженерно-лабораторному корпусі "А-9" на VІІ поверху приміщення, яке складається з позицій 1-15 загальною площею 350,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 5. Договір застави нерухомого майна зареєстрований приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу, реєстровий номер 674.
Передача в заставу приміщення, яке складається з позицій 1-15 загальною площею 350,2 кв.м. в інженерно-лабораторному корпусі "А-9" на VІІ поверху, за змістом пункту 2 договору застави, забезпечує вчасне повернення отриманого кредиту, сплату відсотків, пені, штрафних санкцій, передбачених умовами кредитного договору №545 від 28.03.2001.
24 вересня 2004 року між позивачем та відповідачем укладений договір про внесення змін №1 до договору застави нерухомого майна без номеру від 10.04.2001, згідно якого договір застави нерухомого майна без номеру від 10.04.2001 викладено в новій редакції.
Згідно з пунктом 25 договору від 24 вересня 2004 року звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених пунктами 19.8.1., 19.8.2., 19.8.3 цього договору, відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в цьому договорі.
Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк" вважає, що є власником приміщення сьомого поверху будівлі за адресою: м. Дніпро, вул. Ленінградська,5 (вул. Князя Ярослава Мудрого), оскільки за актом приймання-передачі від 10.12.2004 Український акціонерний проектний і конструкторсько-технологічний інститут "Укрстальпроект" передав нерухоме майно на 7-му поверху приміщення загальною площею 350,2 кв.м. у власність Банка.
Згідно виписки банка за період з 01.03.2001 по 01.02.2005 погашення за кредитним договором №545 від 28.03.2001 відбулося на підставі акта приймання-передачі майна від 10.12.2004.
Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк" вважає, що вказане майно перейшло у його власність у позасудовому порядку шляхом підписання сторонами акта приймання-передачі цього майна.
Разом з тим, станом на час розгляду справи зареєстрованим (титульним) власником приміщень на сьомому поверху будівлі №5 по вул. Князя Ярослава Мудрого у м. Дніпро, є Приватне акціонерне товариство "Український акціонерний проектний і конструкторсько-технологічний інститут "Укрстальпроект". На підставі дублікату договору купівлі-продажу державного майна, серія та номер: реєстровий номер 1-3317, виданий 26.05.2006 (видавник ОСОБА_2 державний нотаріус Пятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори) державним реєстратором - приватним нотаріусом ОСОБА_5, Дніпровський міський нотаріальний округ Дніпропетровської області за Приватним акціонерним товариством "Український акціонерний проектний і конструкторсько-технологічний інститут "Укрстальпроект" зареєстровано правовласності на будівлю інженерно-лабораторного корпусу, розташовану за адресою: м. Дніпро, вул. Мудрого Ярослава князя, буд.5 (номер запису про право власності 22635491 від 28.09.2017, Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна).
Відповідно до частини пятої статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі.
Доказів реєстрації права власності на приміщення на сьомому поверху будівлі №5 по вул. Князя Ярослава Мудрого у м. Дніпро за Публічним акціонерним товариством "Коменційним банком "ПриватБанк" матеріали справи не містять".
З огляду на викладене, позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності за відповідачем на спірний об'єкт не підлягає задоволенню, як похідна.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України та залишення позову у даній справі без задоволення, обставини щодо пропуску строку позовної давності не досліджуються судом.
Інші доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають.
Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається.
Судові витрати.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282, 288 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2020 у справі №904/5028/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 25.08.2020р.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.Л. Кузнецова
Суддя І.М. Кощеєв