вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" серпня 2020 р. Справа№ 910/10834/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Алданової С.О.
Зубець Л.П.
розглянувши у відкритому судовому
засіданні апеляційну
скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.06.2020
у справі №910/10834/19 (суддя Нечай О.В.)
за скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на бездіяльність Державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Коваль Л.І.
за позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський
металургійний комбінат імені Ілліча"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 2 298,00 грн
Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 2 298,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 у справі № 910/10834/19 позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 298 грн 00 коп. штрафу за несвоєчасну доставку вантажу та 1 921 грн 00 коп. судового збору.
05.11.2019 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.
12.03.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшла скарга на бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І., відповідно до якої боржник просить суд визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо неповернення наказу Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у цій справі стягувачу без виконання на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" та зобов'язати державного виконавця винести постанову про повернення наказу Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у цій справі стягувачу без виконання на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Скарга боржника мотивована тим, що бездіяльність державного виконавця щодо неповернення наказу Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у цій справі стягувачу без виконання на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" є неправомірною, оскільки 20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", відповідно до пункту 3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" якого забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" затверджено перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані. Згідно з додатком 2 до цього Закону Акціонерне товариство "Українська залізниця" включено до вказаного переліку. З огляду на викладене, боржник вказує на те, що станом на дату відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу суду від 05.11.2019 у цій справі (18.12.2019) діяла пряма заборона Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" на примусове стягнення грошових коштів, відтак виконавче провадження, де боржником є Акціонерне товариство "Українська залізниця", підлягає завершенню, а виконавчий документ - поверненню стягувачу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №910/10834/19 у задоволенні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. у справі № 910/10834/19 відмовлено.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №910/10834/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії та бездіяльність державного виконавця у повному обсязі. Також, Акціонерне товариство "Українська залізниця" просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Мартюк А.І., судді Зубець Л.П., Калатай Н.Ф.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2020 року задоволено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №910/10834/19 та поновлено Акціонерному товариству "Українська залізниця" зазначений строк. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 у справі №910/10834/19, розгляд спраив призначено на 12.08.2020 року.
Розпорядження № 09.1-08/2458/20Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 р. у зв'язку з перебуванням судді Калатай Н.Ф. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/10834/19.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 р апеляційну скаргу у справі №910/10834/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Алданова С.О., Зубець Л.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 року справу №910/10834/19 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.
12.08.2020р. представники сторін та державного виконавця у судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За приписами статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
З матеріалів справи вбачається, що 18.12.2019 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 60900431 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у справі № 910/10834/19.
В обґрунтування зазначеної скарги, що оскільки 20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", пунктом 3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" якого встановлено заборону вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, відносно нього не може бути відкрито протягом трьох років жодного виконавчого провадження, відтак відкрите державним виконавцем виконавче провадження щодо примусового виконання наказу суду від 05.11.2019 у цій справі підлягає завершенню, а виконавчий документ - поверненню стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає помилковим таке трактування Акціонерним товариством "Українська залізниця" пункту 3 Розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
В силу приписів частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Закон України "Про виконавче провадження" визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Названим Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Положеннями статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що однією з засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 17, частина перша статті 55, частина п'ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012, а також Рішення від 26.06.2013 №5-рп/2013).
У рішенні по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
У рішенні Європейського суду у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове рішення та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв'язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.
Системний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" засвідчує, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя.
З урахуванням викладеного, рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 у справі № 910/10834/19, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частинами 1, 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
З аналізу пункту 3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" можна дійти висновку, що забороняється вчиняти виконавчі дії щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", за винятком:
- стягнення грошових коштів;
- стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Тобто, вказаним Законом передбачено можливість стягнення, по-перше, грошових коштів, по-друге, товарів переданих в заставу за кредитними договорами.
Жодних правових підстав вважати, що вказаним пунктом Закону було передбачено можливість стягнення грошових коштів лише якщо вони є предметом застави за кредитними договорами, як вказує боржник у своїй скарзі, немає.
Викладене у скарзі боржника тлумачення пункту 3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" згаданого Закону не відповідає нормам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прецедентним рішенням Європейського суду з прав людини, Конституції України та іншим нормативно-правовим актам України.
Положеннями Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" не встановлено заборони вчинення виконавчих дій щодо об'єктів державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", з виконання виконавчих документів про стягнення грошових коштів, а відтак у державного виконавця були відсутні правові підстави для повернення наказу Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у цій справі стягувачу відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Суд не вбачає в діях державного виконавця порушення положень Закону України "Про виконавче провадження" при вчиненні виконавчих дій щодо примусового виконання судового рішення у даній справі та порушення прав боржника у виконавчому провадженні.
Також, колегія суддів погоджується з місцевим судом, що посилання боржника на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15.05.2020 у справі № 904/5697/18, оскільки Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" у згадній справі, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності законодавчо встановлених підстав для повернення виконавчого документу стягувачу.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частин 1, 3 статті 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку щодо відмови в задоволенні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І., оскільки судом встановлено правомірність дій державного виконавця при здійсненні ним виконавчих дій з примусового виконання судового рішення у даній справі
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 р. у справі № 910/10834/19 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 129, 255, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду м. Києва від 03.06.2020 р. у справі № 910/10834/19 - без змін.
2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Українська залізниця".
3. Матеріали справи № 910/10834/19 повернути до Господарського суду м. Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений 26.08.2020р.
Головуючий суддя А.І. Мартюк
Судді С.О. Алданова
Л.П. Зубець