20 серпня 2020 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:
головуючого: ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря: ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 02.07.2020 року, якою відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого за ч.1 ст. 115 КК України
- продовжено строк тримання під вартою до 31.08.2020 р. включно
Учасники судового провадження:
прокурор: ОСОБА_7
захисник: ОСОБА_8
потерпіла: ОСОБА_9
представник потерпілої: ОСОБА_10 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги захисника.
Апелянт просить скасувати оскаржувану ухвалу про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Ухвалою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , який обвинувачується за ч.1 ст. 115 КК України до 31.08. 2020 р. включно.
провадження № 11-кп/812/882/20 головуючий у 1 інстанції : ОСОБА_11
категорія:пр. строків тримання під вартою доповідач у апеляц. інстанції : ОСОБА_1 .
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
Апелянт вважає, що ухвала суду є незаконною та прийнятою з істотним порушенням вимог КПК України.
Зазначає, що дане рішення прийняте незаконним складом суду.
Також, вважає, що ризики вказані в клопотанні прокурора є формальними та нічим не підтвердженими.
Не погоджується з висновками суду відносно наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.
Зазначає, що суд прийшов до помилкового висновку про неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, та єдиним обгрунтуванням продовження такого запобіжного заходу, як тримання під вартою без застави є тяжкість інкримінованого злочину та суворість майбутнього покарання.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
В провадженні Каховського міськрайонного суду Херсонської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України.
Прокурором подано клопотання про продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, в зв'язку з наявністю існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.
Суд першої інстанції, прийшовши до висновку про необхідність продовження ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, мотивував це рішення тим, що дотепер наявні такі ризики, які наведені в клопотанні прокурора, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.
Заслухавши доповідача, пояснення захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, потерпілої та її представника, які заперечували проти її задоволення, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, суд прийшов до наступного.
Рішенням Конституційного суду України від 13 червня 2019 року визнано неконституційним закріплене у статті 392 КПК України обмеження права учасників кримінального провадження окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідно до ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені судом першої інстанції на стадії судового розгляду, до ухвалення судового рішення по суті, підлягають перегляду в апеляційному порядку.
Разом з тим, на даний час, нормативне регулювання положень кримінального процесуального закону ще не здійснено і порядку розгляду таких скарг не передбачено.
За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне при вирішенні питання щодо строків та порядку розгляду цих справ, керуватись загальними засадами кримінального провадження.
Для забезпечення своєчасної та оперативної перевірки законності та обґрунтованості тримання ОСОБА_6 під вартою, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне провести апеляційний розгляд даного провадження у скороченому порядку, передбаченому для оскарження ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою під час досудового розслідування.
Суд першої інстанції, задовольняючи клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою дійшов висновку, що всі ризики які враховувались при обранні ОСОБА_6 такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, на даний час продовжують існувати та не зменшились.
А саме, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_6 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків та потерпілих у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Як слідує із матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років, стійких соціальних зв'язків не має, не має родини та утриманців, знайомий зі свідками та потерпілими по справі, знає адреси їх місцепроживання.
Наведені обставини дають можливість припускати, що обвинувачений ОСОБА_6 дійсно може переховуватись від суду, та впливати на потерпілих та свідків по справі, та свідчать про наявність певних ризиків, передбачених ч. 1 статті 177 КПК України.
Враховуючи тяжкість злочину, з метою запобігання перешкоджанню кримінальному провадженню, апеляційний суд погоджується із висновком cуду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 для забезпечення належного виконання ним процесуальних обов'язків.
Беручи до уваги доведеність обґрунтованості підозри, наявність певних ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, а також серйозність обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винним у вчиненні злочину, апеляційний суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 з тримання під вартою на інший, більш м'який запобіжний захід.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Зважаючи на наведене, є безпідставними доводи апелянта відносно того, що судом першої інстанції мав бути застосований більш м'який вид запобіжного заходу.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було недостатньо обгрунтовано рішення про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 без можливості внесення застави.
Так, строк тримання під вартою може бути продовжений за умови доведення прокурором в клопотанні, поданому до суду в порядку ст. 199 КПК України, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Відповідно до ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
З матеріалів даного кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою на підставі ухвали слідчого судді Каховського міськрайонного суду від 03 січня 2020 року. В подальшому строк дії запобіжного заходу неодноразово продовжувався слідчими суддями, востаннє 02.07.2020 р. оскаржуваною ухвалою.
Тобто, на момент апеляційного розгляду ОСОБА_6 утримується під вартою біля 7 місяців, тобто досить значний проміжок часу.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. визначено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, п. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Питання стосовно того, чи була розумною тривалість тримання під вартою, не може вирішуватися абстрактно. Наявність підстав для тримання обвинуваченого під вартою має оцінюватися в кожній справі з урахуванням її конкретних обставин.
У будь-якій справі тривале тримання під вартою може виявитися виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи (рішення ЄСПЛ у справі «W. проти Швейцарії», п. 30).
ЄСПЛ у рішенні по справі "Белчев проти Болгарії" наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.
Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ризики, на які посилався прокурор у клопотанні про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому не зменшилися на даний час.
Зазначивши про існування всіх вказаних прокурором ризиків, суд першої інстанції взагалі не мотивував рішення в цій частині, не вказав підстав для такого висновку.
При цьому, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що протягом всього періоду тримання ОСОБА_6 під вартою прокурор посилається на однакові ризики для продовження виняткового запобіжного заходу, хоча ризики, які існували під час обрання запобіжного заходу змінилися, оскільки останній тривалий час перебуває під вартою.
Як визначено в п. 143 Рішення ЄСПЛ «Бойченко проти Молдови», одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказання підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню по справі, переховуватись від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатніми для ухвалення рішення про тримання заявника під вартою (аналогічні справи - «Беччієв проти Молдови» та «Сарбан проти Молдови»).
У практиці ЄСПЛ визначено, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою, але тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою (рішення у справі "Єчус проти Литви").
У рішенні за № 1 -р /2017р від 23.11.2017р. КСУ наголосив, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, слідчий, прокурор мають викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м'яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, при прийнятті рішення суд першої інстанції належним чином не врахував, того що органом досудового розслідування у кримінальному провадженні вже допитані всі свідки, потерпілі, зібрані всі речові докази, що не може не свідчити про зменшення заявлених прокурором ризиків, а нових ризиків, які б виправдовували подальше тримання обвинуваченого під вартою без можливості внесення застави прокурором не було заявлено.
Відповідно до п.80 рішення Європейського Суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі « Харченко проти України» при розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших ( альтернативних) запобіжних заходів.
Чинний кримінальний процесуальний закон передбачає застосування альтернативних запобіжних заходів, в тому числі і застави, і не містить імперативних норм не застосовувати застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього (ч. 4 ст. 182 КПК України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини розмір застави повинен визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
З урахуванням обставин кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_6 , майнового і сімейного стану обвинуваченого, ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне визначити заставу в максимальному розмірі, передбаченому п.3 ч.5 ст. 182 КПК України, а саме в розмірі, що дорівнює 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб і вважає, що саме такий розмір застави достатньою мірою гарантуватиме виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Внесення визначеного судом апеляційної інстанції розміру застави буде вагомим стримуючим фактором, який забезпечуватиме належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 .
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необхідним продовжити строк тримання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням обвинуваченому застави з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
За таких обставин, виходячи з вимог п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 необхідно задовольнити частково, ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити частково клопотання прокурора та продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_6 до 31.08.2020 року включно та визначити заставу у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Керуючись ст.ст. 376, 405, 407,419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Ухвалу Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 02.07.2020 року - скасувати та постановити нову.
Клопотання прокурора відділу прокуратури Херсонської області ОСОБА_7 -задовольнити частково.
Продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_6 до 31.08.2020 року включно.
Визначити розмір застави щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в межах 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 659 100 гривень, яка може бути внесена, як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 на строк до 31.08.2020 року включно наступні обов'язки:
1) прибувати до суду з визначеною періодичністю;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання або місця роботи;
4) утриматись від спілкування зі свідками та потерпілою у вказаному кримінальному провадженні;
5) здати на зберігання слідчому свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: