Справа № 645/6482/19 Головуючий у 1 інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2945/20 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
17 серпня 2020 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Харкова в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Фрунзенського районного суду м.Харкова від 03 липня 2020 року в частині продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -
Ухвалою Фрунзенського районного суду м.Харкова від 03 липня 2020 року ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується за ч.3 ст. 307 , ч.2 ст. 309, ч.4 ст. 321 КК України продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 31 серпня 2020 року.
Вирішуючи питання про продовження строків тримання під вартою, суд першої інстанції зазначив в своєму рішенні, щовраховуючи існування ризиків, передбачених ризиків, визначених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, наявність суспільного інтересу у цьому кримінальному провадженні, а також оцінюючи ступінь тяжкості вчинених злочинів та фактичні обставини їх вчинення, колегія суддів дійшла висновку, що застосування більш м'яких запобіжних заходів по відношенню до обвинуваченого є неможливим.
Не погодившись з ухвалою Фрунзенського районного суду м.Харкова від 03 липня 2020 року, обвинувачений ОСОБА_8 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт. Також обвинувачений просить змінити визначений розмір застави, оскільки цей розмір є занадто великим для нього.
Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, обвинувачений зазначає, що судове рішення повинно не тільки відповідати вимогам чинного КПК України, але й постановлене з урахуванням рішень Європейського суду; прокурор не довів, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України; він тривалий час перебуває під вартою, але судовий розгляд ще не розпочато; стосовно нього неодноразово продовжувався запобіжний захід, що повинно враховуватися при зміні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт; потерпіли у цій справі відсутні, а інші обвинувачені перебувають на волі.
Крім того, як зазначає апелянт, він має матір похилого віку, зобов'язується за першою вимогою з'являтися до суду та органів досудового розслідування, не порушувати покладені на нього обов'язки; за час перебування під вартою його стан здоров'я погіршився, у зв'язку з чим просить змінити йому запобіжний захід на домашній арешт.
Заслухавши доповідь головуючого судді; доводи обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 , які підтримали подану апеляційну скаргу сторони захисту; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; перевіривши матеріали судового провадження та оскаржувану ухвалу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_8 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та ухвалено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо наявності та продовження існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, які існували на час обрання обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою.
Колегія суддів виходить із принципу презумпції невинуватості і не вирішує наперед процесуальну перспективу пред'явленого обвинувачення, а лише аналізує обґрунтованість та тяжкість пред'явленого обвинувачення, суспільної небезпеки злочинних дій, в яких обвинувачується ОСОБА_8 .
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що судовий розгляд у цьому кримінальному провадженні не завершено, жоден зі свідків не допитаний, а тому існує певна ймовірність того, що обвинувачений може незаконно впливати на свідків та з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій щодо переховування від органів досудового розслідування та/або суду.
Так, ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.309, ч.4 ст.321, ч.3 ст.307 КК України, тобто у скоєнні нетяжкого, тяжкого та особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів та сильнодіючих лікарських засобів, що були вчиненні, окрім епізоду за ч.2 ст.309 КК України, у складі організованої групи. Крім того, санкцією ч.3 ст.307 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 12 років з конфіскацією майна.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Окрім цього, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, які зазначені в обвинувальному акті, на думку колегії суддів у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_8 , який офіційно не працевлаштований та законних джерел прибутку не має, може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Колегія суддів вважає, що з огляду на фактичні обставини цього кримінального провадження, зокрема: активну участь ОСОБА_8 у складі організованої групи; кількість вчинених епізодів злочинів (за ч.3 ст.307 КК України - 10, за ч.4 ст.321 КК України - 6, за ч.2 ст.309 КК України - 1); ступінь тяжкості вчинених злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних засобів та сильнодіючих лікарських засобів, із корисливих мотивів та з метою збагачення; даних про особу обвинуваченого, продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою є виправданим.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Твердження апелянта про те, що прокурором не доведено наявність ризиків, які були на час обрання ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовжують існувати, є суб'єктивними, оскільки повністю спростовуються відомостями матеріалів судового провадження та висновками суду, що зазначені в оскаржуваному судовому рішенні.
Колегія суддів також не погоджується з апеляційними доводами про необхідністю зміни ОСОБА_8 запобіжного заходу внаслідок тривалого розгляду цього кримінального провадження в суді першої інстанції та неодноразового продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також у зв'язку з наявністю у нього матері похилого віку, оскільки ці доводи в будь-якому випадку не спростовують висновків суду про те, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу не минули та продовжують існувати на даний час.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції про необхідність дотримання судом вимог ч.5 ст.28 КПК України, згідно яких кримінальне провадження щодо особи, яка тримається від вартою, має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першої інстанції першочергово.
Щодо апеляційних доводів ОСОБА_8 про необхідністю зміни запобіжного заходу з тієї підстави, що він має поганий стан здоров'я, колегія суддів також вважає їх необґрунтованими, оскільки вони не підтверджуються відомостями матеріалів судового провадження, а також стороною захисту не надано відповідних даних щодо неможливості перебування обвинуваченого в умовах ізоляції від суспільства.
За таких обставин, колегія суддів не може погодитись з апеляційними доводами сторони захисту щодо відсутності або втрати актуальності ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризик це подія, яка ймовірно може настати за наявності певних підстав.
Об'єктивність існування зазначених підстав щодо ризиків вбачається з вищенаведених відомостей, а тому колегія суддів не може погодитись з обґрунтованістю апеляційних доводів сторони захисту щодо дієвості інших запобіжних заходів ніж тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Окрім цього, оскаржуваною ухвалою обвинуваченому продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою разом із визначеною сумою застави у розмірі 153680 грн., по внесенню якої ОСОБА_8 може бути звільнено з-під варти. Апеляційні доводи обвинуваченого про занадто великий розмір застави є безпідставними, оскільки судом першої інстанції визначений мінімальний розмір, що встановлений п.3 ч.5 ст.182 КПК України щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст. 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Фрунзенського районного суду м.Харкова від 03 липня 2020 року в частині продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді -