Справа № 522/21221/19
Провадження № 2/522/2631/20
05 серпня 2020 року Приморський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого судді Свяченої Ю.Б.,
при секретарі судового засідання Шеян І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, по котрому просив суд, визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право на користування квартирою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі Договору дарування. Окрім позивача у квартирі зареєстровані: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ніколи за адресою реєстрації не проживали, їхніх речей у квартирі немає.
У зв'язку з наявністю реєстрації відповідачів у домоволодінні позивач обмежений у праві володінні, користуванні та розпорядженням майном.
Ухвалою суду від 25 лютого 2020 року провадження по справі відкрито та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та призначено засідання на 28 травня 2020 року.
У судове засідання 28 травня 2020 року належним чином сповіщені учасники справи не з'явились, про причини неможливості прибуття не повідомили, справа слуханням відкладена на 05 серпня 2020 року.
У судове засідання 05 серпня 2020 року належним чином сповіщені учасники справи не з'явились, про причини неможливості прибуття суд не повідомили. Від позивача надійшла заява про розгляд справи без особистої участі позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, прийнявши докази, що є наявними у матеріалах справи, заслухавши думку позивача, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07.12.2018 року, що підтверджується Договором дарування від 08.05.2012 року.
Відповідно до довідки виписки з домової книги про склад сім'ї та реєстрацію від 26.06.2019 року в квартирі АДРЕСА_1 окрім позивача зареєстровані ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ніколи за адресою реєстрації не проживали, їхніх речей у квартирі немає, що підтверджується заявами про не проживання від 02.09.2019 року, 21.10.2019 року, 28.11.2019 року.
Згідно з ч. 1 ст. 71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Згідно з ст. 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України), усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ч. 3 ст. 319 ЦК України).
Частиною 1 статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і немає права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Крім того, статтею 150 ЖК України, передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
З перелічених норм закону вбачається, що саме власнику квартири належить право користування та розпорядження своєю квартирою, а також поряд з ним мають право користування цією квартирою і члени його сім'ї. Право члена сім'ї власника квартири на користування квартирою існує лише до тих пір поки право власності на квартиру не припинене, а при втраті права власності членом сім'ї на квартиру, при відсутності відповідного договору з новим власником припиняється й право членів колишнього власника на користування цією квартирою.
При цьому, в п. 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних у кримінальних справі від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вказано, що оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР). У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.
Судом не встановлено обставин, які б свідчили, що позивач та/або будь-які інші особи коли-небудь перешкоджали відповідачу у користуванні вищевказаним житлом, а також не встановлено обставин, які б дозволяли вважати, що право користування цим жилим приміщенням зберігається на законних підставах за відсутнім понад встановленого законом строку відповідачем.
Відповідно до статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, як випливає із вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів та обставин цивільної справи суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими і доведеними позивачем та такими, що знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.
Керуючись ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. ст. 15, 16, 319, 321, 405 ЦК України, ст. ст. 4, 10, 11, 280-283, ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 такими, що втратили право на користування квартирою АДРЕСА_1 .
Рішення суду, після набрання чинності, є підставою для зняття ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з реєстраційного обліку квартири АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення суду виготовлено 11 серпня 2020 року.
Суддя: Ю.Б. Свячена