П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 серпня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/1494/20
Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В. Дата і місце ухвалення: 28.05.2020р., м.Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
при секретарі - Рябоконь Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, в якому просив суд визнати протиправною відмову відповідача в реєстрації місця проживання позивача від 12.12.2019 року та зобов'язати останнього зареєструвати його місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 12.12.2019 року він звернувся до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання. За результатами розгляду його заяви адміністратором відділу реєстрації та паспортизації управління реєстрації та паспортизації в Київському районі Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради складено протокол №П1-9556-2019 від 12.12.2019 року про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 197 КУпАП, а саме проживання без реєстрації місця проживання, що є порушенням ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Також 12.12.2019 року адміністратором винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення №П1-9556-2019 та накладено на позивача стягнення у вигляді попередження. Крім того, позивачу відмовлено в наданні адміністративної послуги, а саме в реєстрації місця проживання, у зв'язку із тим, що у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними (подані документи підтверджують право власності на садовий будинок». Позивач зазначає, що житлом, у розумінні наведених вимог законодавства, є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Отже, для цілей реєстрації місця проживання будинок або інше приміщення мають відповідати таким ознакам житла як пристосування та придатність для постійного проживання в них. Єдиним житлом позивача, яким він володіє на праві власності, є садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому чинне законодавство не виключає можливості переведення садових будинків у статус житлових. Позивач вважає, що відмова відповідача зареєструвати місце проживання позивача за адресою, визначеному позивачем - не ґрунтувалася на вимогах закону.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради в реєстрації місця проживання ОСОБА_1 від 12.12.2019 року за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 від 12.12.2019 року за адресою: АДРЕСА_1 та прийняти рішення по даній заяві з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з бюджетних асигнувань Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на користь судові витрати у розмірі 840,80 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з'ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року та прийняти по справі нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що статтею 8-1 Житлового кодексу України передбачено переведення у жилі будинки садових та дачних будинків, що доводить факт про не входження садових будинків до житлового фонду, а Департамент здійснюючи реєстрацію місця проживання особи, не наділений повноваженнями щодо надання оцінки об'єкту нерухомості на предмет придатності його для постійного проживання в ньому та прийняття відповідних рішень.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є власником садового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з витягом про реєстрацію права власності від 01.11.2019 № 187241408, та земельної ділянки, кадастровий номер №5110136900:33:019:0031, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер №29168440.
12 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до центру надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Для отримання адміністративної послуги ОСОБА_1 надано до Департаменту: заяву про отримання адміністративної послуги; заяву про реєстрацію місця проживання; паспорт громадянина України; документ, що підтверджує присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків; документи, що підтверджують право власності на садовий будинок та земельну ділянку.
За результатами розгляду зазначеної заяви адміністратором відділу реєстрації та паспортизації управління реєстрації та паспортизації в Київському районі Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради складено протокол № П1-9556-2019 від 12.12.2019 року про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 197 КУпАП, а саме проживання без реєстрації місця проживання, що є порушенням ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Також 12.12.2019 адміністратором винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення №П1-9556-2019 та накладено на позивача стягнення у вигляді попередження.
Крім того, позивачу відмовлено в наданні адміністративної послуги, а саме в реєстрації місця проживання, у зв'язку із тим, що у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними (подані документи підтверджують право власності на садовий будинок), що зумовило позивача звернутись з даним позовом до суду.
Частково задовольняючи позовній вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції з урахуванням позиції Верховного Суду у справах №183/4661/16, № 2340/4673/18, дійшов висновку, що факт будівництва садового будинку на підставі будівельних норм, що відрізняються від будівельних норм установлених для житлових будинків, не спростовує того, що він може потім використовуватися для проживання в ньому.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Статтею 2 «Свобода пересування» Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та в Першому протоколі до неї від 16 вересня 1963 (ратифікований Законом України від 17 липня 1997 № 475/97-ВР), установлено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, урегульовано Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 1382-IV передбачено, що вільний вибір місця проживання чи перебування - це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 6 Закону № 1382-IV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Наведена правова норма є імперативною і не передбачає будь-яких виключень, пов'язаних з неможливістю реєстрації із-за технічних характеристик місця проживання (житла), як то: розміром житла, товщиною стін, якості покрівлі, наявності водо забезпечення, опалювальної системи, електрозабезпечення, каналізації стоків і. т. інше.
Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Статтею 9-1 Закону № 1382-IV визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-IV (далі - ЦК України) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно із ч. 1 ст. 379 ЦК України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 року №5464-X жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.
Житловий фонд включає: жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їхнім об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, установлені для громадського житлового фонду.
До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Аналіз наведених вимог чинного законодавства дає підстави для висновку, що реєстрація місця проживання фізичної особи здійснюється за наявності в особи житла.
Житлом, у розумінні наведених вимог законодавства, є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Звідси висновок Департаменту де, з посиланням на ст. 379 ЦК України, йдеться про те, що єдиним типом будівлі, який може бути житлом фізичної особи, є житловий будинок помилковий та не базується на нормах діючого законодавства.
Отже, для цілей реєстрації місця проживання будинок, інше приміщення мають відповідати таким ознакам житла як пристосування та придатність для постійного або ж тимчасового проживання в них.
Звертаючись з позовом до суду ОСОБА_1 , вказав, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вказаний садовий будинок є об'єктом житлової нерухомості та складається з садового будинку, навісу, огорожі та вимощення. Крім того, позивачем до позовної заяви технічний паспорт та звіт про проведення технічного огляду дачного (садового) будинку від 23.01.2020 року у якому зазначено, що Садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1, відповідає вимогам державних будівельних норм та складається з коридору, кухні, кімнат, санвузлів. Відтак, садовий будинок придатний для експлуатації та проживання в ньому людей.
Колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, який в оскаржуваному рішенні зазначив, що відповідно до ЖК УРСР садовий будинок не зазначений в переліку об'єктів, які не входять до житлового фонду. Проте, відмінність будівельних норм у частині вимог до окремих конструктивних рішень, що застосовуються під час будівництва житлових будинків у порівнянні з садовими будинками, не позбавляє останніх ознак, притаманних житлу, і не спростовує їхньої придатності для постійного проживання, за умови, що власник садового будинку з власної ініціативи пристосував його для цього, встановивши додаткове обладнання чи комунікації. Необхідно враховувати, що чинне законодавство не виключає можливості переведення садових будинків у статус житлових.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації в них місця проживання» від 02 вересня 2014 № 1673-VII, ЖК УРСР доповнено статтею 8-1 «Переведення в жилі будинки садових і дачних будинків». Відповідно до цієї правової норми громадяни відповідно до закону мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Отже, переведення і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки є правом, а не обов'язком власника будинку, що не виключає можливості проживання в такому будинку.
Крім того, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вказаний садовий будинок є об'єктом житлової нерухомості.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи апелянта стосовно не входження садових будинків до житлового фонду з огляду на передбачену ст. 8-1 Житлового кодексу України можливість переведення садових та дачних будинків у жилі будинки
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання протиправною відмови Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , яка не ґрунтується на вимогах закону.
Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому відсутні підстави для її задоволення та скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 25 серпня 2020 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук