25 серпня 2020 року справа №200/900/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року (повне судове рішення складено 24 березня 2020 року в м. Слов'янську) у справі № 200/900/20-а (суддя в І інстанції Голубова Л.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - Управління) про:
- визнання протиправним, дискримінаційним та скасування рішення про незаконну відмову у виплаті пенсії на відповідний банківський рахунок, якщо таке рішення було прийнято, однак не надіслано позивачу;
- визнання протиправними та дискримінаційними дій щодо невиплати пенсії на відповідний банківський рахунок;
- визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльність щодо невиплати пенсії з 27.07.2016;
- зобов'язання виплатити на відповідний банківський рахунок усі недоотримані пенсійні виплати з урахуванням усіх підвищень з 27.07.2016 до фактичного виконання рішення по справі з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів на усі несвоєчасно сплачені суми пенсії, починаючи з 27.07.2016 до їх фактичної виплати та продовжити виплату пенсії на банківський рахунок довічно.
В обґрунтування позову зазначає, що в 1998 році виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання. 04 травня 2018 року рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області по справі № 219/9860/17 відповідача було зобов'язано призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 27 липня 2016 року. В подальшому, позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії через відповідний рахунок, відкритий у відділені «Приватбанк». Проте, відповідач листом від 28 листопада 2019 року № 29411/08 залишив заяву про перерахування належних сум пенсії на поточний рахунок «Приватбанк» без розгляду, оскільки заяву було надіслано поштою.
Позивач не погоджується з таким рішенням Пенсійного органу про відмову у поновленні і виплаті пенсії на визначений банківський рахунок, вважає такі дії неправомірними, дискримінаційними та такими, що суперечать чинному законодавству, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Управління щодо невиплати пенсії позивачці з 27 липня 2016 року на відповідний банківський рахунок, відкритий у відділенні «Приватбанк».
Скасовано розпорядження відповідача № 886536 від 26 лютого 2020 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 27 липня 2016 року.
Зобов'язано Управління відновити нарахування та виплату пенсії позивачці та сплатити заборгованість за весь період невиплати, починаючи з 27 липня 2016 року з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії на відповідний банківський рахунок, відкритий у відділенні «Приватбанк».
В решті позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначається, що 08 травня 2018 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області винесено рішення № 219/9869/17 щодо зобов'язання Управління призначити і виплачувати позивачу, пенсію за віком, з 27 липня 2016 року. Позивачу призначена пенсія за віком. Зараховано 24 роки 0 місяців 26 днів страхового стажу. Пенсія нарахована з липня 2016 року по липень 2018 року, оскільки відповідно до закордонного паспорту громадянки України ОСОБА_1 від 16 липня 1998 року серія НОМЕР_1 був дійсний до 16 липня 2008 року. Термін дії було продовжено до 16 липня 2018 року.
31 жовтня 2019 року до Управління було надіслано оригінал заяви про перерахування нарахованої пенсії на особистий банківський рахунок. Управлінням розглянута заява про перерахування належних сум пенсії на поточний рахунок та залишено заяву без розгляду.
З зазначених причин відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Всі особи, які беруть участь в справі, до апеляційного суду не прибули, тому апеляційне провадження здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданий 16 липня 1998 року органом № 0503 (а.с. 23-39).
Позивач проживав в м. Горлівка Донецької області, надалі виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль (а.с. 25-26).
Заявою від 18 серпня 2017 року ОСОБА_1 вперше звернулася до Бахмутського ОУПФУ Донецької області щодо призначення пенсії за віком з відповідними документами (а.с. 108-110).
Листом від 31 серпня 2017 року № 306/Н-38-01-01 Управління повідомило, що надані документи не можуть бути прийняті для призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки документи надані тільки в копіях, не засвідчені в установленому порядку, що є порушенням Порядку № 22-1 та відсутня реєстрація або підтвердження факту проживання на території м. Бахмут та Бахмутського району Донецької області (а.с. 111-113).
Заявою від 24 жовтня 2017 року ОСОБА_1 вдруге звернулася до Бахмутського ОУПФУ Донецької області щодо призначення пенсії за віком з відповідними документами (а.с. 103-104).
Листом від 08 листопада 2017 року № 459/Ф-38-19-01 Управління вдруге повідомило, що надані документи не можуть бути прийняті для призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки документи надані тільки в копіях, не засвідчені в установленому порядку, що є порушенням Порядку № 22-1 та відсутня реєстрація або підтвердження факту проживання на території м. Бахмут та Бахмутського району Донецької області (а.с. 105-107).
У зв'язку з не призначенням пенсії ОСОБА_1 звернулася до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.
04 травня 2018 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області прийнято рішення, яким зобов'язано відповідача призначити і виплачувати пенсію за віком з 27 липня 2016 року (а.с. 46-49).
Заявами від 22 жовтня 2019 року та від 31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 просила здійснювати перерахунок пенсії на картковий рахунок відкритий у відділені «Приватбанк» (а.с. 51-52).
Листом від 28 листопада 2019 року № 29411/08 Управління залишило заяву про перерахування належних сум пенсії на поточний рахунок «Приватбанк» без розгляду, оскільки заяву було надіслано поштою (а.с. 53).
Судом встановлено, що протоколом від 26 лютого 2020 року № 1955 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком на виконання рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області (а.с. 117).
Розпорядженням від 26 лютого 2020 року № 886536 ОСОБА_1 призупинено виплату пенсії з 27 липня 2016 року, оскільки відсутні документи завірені належним чином, відсутня інформація про проживання в м. Бахмут та Бахмутському районі та відсутня заява на банк (а.с. 118).
Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо невиплати пенсії позивачу з 27 липня 2016 року, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV).
За визначенням наведеним в статті 1 Закону № 1058-ІV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1058-ІV визначено, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Конституційний Суд України у рішенні № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.
У пункті 3.3 цього рішення Конституційний Суд України зазначив, що оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, положення пункту 2 частини 1 статті 49 та другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV втратили чинність з 07.10.2009 року, тобто від дати прийняття Конституційним Судом України рішення № 25-рп/2009.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
Отже, суд дійшов висновку, що позивач як громадянин України має право на виплату призначеної йому пенсії.
Відповідно до частини 1 статті 45 Закону № 1058-ІV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Згідно з частиною 2 статті 49 Закону № 1058-ІV, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ від 25.11.2005 року № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846; далі - Порядок № 22-1).
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1, далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до цього Порядку заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії (пункт 1.5).
Отже, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 року у справі № 757/12134/14-а.
Поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії (пункт 2.8).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання (пункт 2.22).
Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію (пункт 2.23).
Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (пункт 4.1.).
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління (пункт 4.3).
Також пунктом 4.10 Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження всіх необхідних документів для виплати пенсії орган, що призначає пенсію, повинен їх розглянути та прийняти відповідне рішення, яке оформлюється розпорядженням. Надані документи та заява зберігаються в пенсійній справі.
Згідно з частиною 2 статті 49 Закону № 1058-ІV, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Отже, після отримання відповідної заяви від позивача про поновлення виплати пенсії відповідач повинен був розглянути цю заяву та прийняти мотивоване рішення, у разі необхідності у відповідності з вимогами пункту 4-2 Порядку № 22-1 вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством.
Проте, за наслідками розгляду заяви позивача відповідач не прийняв рішення про поновлення виплати пенсії чи про відмову в поновленні її виплати, чим порушив вимоги статті 45 Закону № 1058-ІV та пунктів 4.3, 4.10 Порядку № 22-1.
Суд зазначає, що пункти 1.1, 1.5 Порядку № 22-1 визначають можливість подання заяви про поновлення виплати пенсії як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
Отже, суд зазначає, що заява про поновлення виплати пенсії може бути подана особою через її законного представника.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року по справі № 127/20588/17, та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягають врахуванню судами.
При цьому згідно з пунктом 2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно частиною 2 статті 46 Закону № 1058-IV, виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення, отже з 27 липня 2016 року.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року та у відповідності до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, викладена правова позиція, відповідно до якої позбавлення громадянина, який виїхав на постійне місце проживання за кордон права на пенсійне забезпечення в Україні, де він набув відповідний стаж і сплачував страхові внески, та/або обмеження такого права є порушенням принципу недискримінації, визначеного у ст. 14 Конвенції, та порушенням права особи мирно володіти своїм майном, визначеним у Протоколі першому до Конвенції.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-IV, де встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач, хоча і проживає постійно за кордоном, однак є громадянином України, а тому має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни держави, оскільки Конституція України і пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Відповідно до п. 6 Порядку № 1596, одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунку.
Згідно п. 10 Порядку № 1596, заява про виплату пенсії або грошової допомоги подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду чи органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України або приймається органом Пенсійного фонду чи органом соціального захисту населення від установи уповноваженого банку. Заяви приймаються за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та документа, визначеного законодавством, для з'ясування місця її проживання, і реєструються в установленому порядку.
З аналізу викладеного вбачається, що підставою для виплати пенсії через поточні рахунки в банках є заява про виплату пенсії або грошової допомоги, яка може бути подана пенсійному органу відповідно до п. 10 Порядку № 1596 двома шляхами, а саме: - особисто пенсіонером до органу Пенсійного фонду; - від установи уповноваженого банку.
Аналогічні положення закріплені у п. 4.10 Порядку № 22-1, яким передбачено, що заяви про виплату пенсії реєструються в журналі вхідної кореспонденції. Заява про виплату пенсії через банківський рахунок подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їхні поточні рахунки у банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (зі змінами).
Судом встановлено, що позивачем відкрито картковий рахунок у Жовтневому відділенні Запорізького регіонального управління «Приватбанк».
Відмовляючи нараховувати позивачу пенсію на визначений банківський рахунок, відповідач посилається на те, що останнім не була дотримана вимога особистого звернення про поновлення виплати пенсії та заява направлена засобами поштового зв'язку.
Суд вважає такі доводи відповідача помилковими з огляду на те, що особиста заява позивача про поновлення та виплату пенсії, надіслана як додаток до заяви, повністю відповідає формі, яка встановлена додатком 1 Порядку № 1596.
Відповідно до п. 1.5 Порядку № 22-1, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Отже, пенсіонер наділений правом вибору порядку звернення до органу, що призначає пенсію, або особисто, або через свого представника.
Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем була дотримана вимога щодо особистої подачі заяви про виплату пенсії на банківський рахунок.
Отже, виходячи з вищевикладеного, суд вважає, бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу на відповідний банківський рахунок протиправною, а отже в цій частині позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про їх задоволення, з урахуванням встановлених обставин, а саме призупинення виплати пенсії позивачу з 27 липня 2016 року.
Навівши обґрунтовані мотиви, враховуючи положення статті 9 КАС України для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд першої інстанції вірно вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог, для ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача та скасувати розпорядження Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про призупинення виплати пенсії від 26 лютого 2020 року № 886536.
Щодо позовних вимог про виплату пенсії з проведенням індексації, апеляційний суд зазначає наступне.
Суд першої інстанції вважав позовні вимоги у цій частині передчасними та направленими на захист ще не порушеного права, що суперечить статті 5 КАС України, так як підлягає судовому захисту лише порушене право позивача.
Позивачем судове рішення в цій частині не оскаржене, тому апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.
Щодо позовних вимог в частині проведення компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Місцевий суд, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, дійшов такого висновку.
Компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (тобто, з 01 січня 2001 року). Під доходами у цьому законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Статті 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень наведеного Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Отже, враховуючи фактичні обставини справи, порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов'язання відповідача провести компенсацію втрати частини страхових виплат у зв'язку з порушенням строків її виплати.
З такими висновками не погоджується колегія суддів, виходячи з такого.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159.
Згідно з нормами статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
У відповідності до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За приписами статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо).
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 129, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 200/11292/19-а дійшов правового висновку про те, що системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19.
Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, позивачу не був виплачений дохід у вигляді пенсії, а тому колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати пенсії є передчасними, а відтак правові підстави для їх задоволення відсутні.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 200/11292/19-а, від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19.
Стосовно інших позовних вимог, апеляційний суд зазначає, що рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій позовні вимоги задоволено. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.
Враховуючи викладене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції частково погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання відповідача провести компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції на виконання положень ст. 317 КАС України в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання відповідача провести компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Апеляційну скаргу Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року у справі № 200/900/20-а - скасувати в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, а в цій частині позову - відмовити.
В іншій частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року у справі № 200/900/20-а - залишити без змін.
Повне судове рішення - 25 серпня 2020 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук