25 серпня 2020 року справа №200/49/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Гаврищук Т.Г., Геращенка І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 200/49/20-а (головуючий суддя І інстанції Волгіна Н.П.), складеного в повному обсязі 27 березня 2020 року в м. Слов'янськ Донецької області, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
02 січня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті їй недоотриманої пенсії її чоловіком, який помер;
- зобов'язати відповідача виплатити їй недоотриману її чоловіком пенсію (а.с. 1-3).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови у невиплаті ОСОБА_1 недоотриманої пенсії її чоловіком, який помер. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 недоотриману її чоловіком, ОСОБА_2 , пенсію. (а.с. 48-51).
Не погодившись з судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 200/49/20-а та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що статтею 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
За приписами ч. 3 цієї статті зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті особи.
Зазначає, що в межах даних правовідносин позивачем пропущено шестимісячного термін за зверненням за пенсією після смерті померлого (а.с. 55-58).
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
18 серпня 2020 року від позивача до канцелярії суду надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на наступне.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є вдовою померлого ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , мав місце постійної реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , був внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території, був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України Донецькій області, отримував пенсію як ветеран військової служби (а.с. 5-10, 15).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача - ОСОБА_2 (а.с. 15)
В квітні 2019 року позивач звернулась до Біловодського районного суду Луганський області для встановлення факту смерті її чоловіка, ухвалою Біловодського районного суду Луганський області від 12 квітня 2019 року відкрито провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме - факту смерті, справа № 408/1968/19-ц (а.с. 11).
Рішенням Біловодського районного суду Луганський області від 07 серпня 2019 року в справі 408/1968/19-ц встановлено факт смерті ОСОБА_2 , громадянина України та визнано датою його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцем смерті - м. Луганськ (а.с. 12-13), з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що зазначене рішення набрало законної сили 07 вересня 2019 року.
10 вересня 2019 року позивач отримала Свідоцтво про смерть чоловіка у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по Перевальському та Станично-Луганському районах ГТУЮ у Луганській області (а.с. 15).
16 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про виплату їй допомоги на поховання чоловіка, ОСОБА_2 (а.с. 31).
20 листопада 2019 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відповідно до атестату № 953 про зняття з обліку у зв'язку зі смертю пенсіонера особовий рахунок (померлого чоловіка позивача) закрито з 01 січня 2019 року (а.с. 30).
25 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про виплату їй недоотриманої її чоловіком пенсії, до якої додала необхідні документи (а.с. 16).
11 грудня 2019 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом (вих. № 5758-У-01) відмовило їй в такій виплаті, посилаючись на ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відповідно до якої така виплата можлива лише при зверненні до органу Пенсійного фонду не пізніше 6 місяців з дати смерті пенсіонера (а.с. 18).
Не погодившись із відмовою відповідача у виплаті недоотриманої її чоловіком пенсії та вважаючи таку відмову протиправною позивач звернулася до суду із даним позовом.
Приймаючи спірне рішення та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що вимога відповідача щодо надання позивачем до заяви про виплату пенсії померлого чоловіка документів на підтвердження факту її спільного проживання разом із чоловіком (на момент смерті останнього) є неправомірною.
При цьому, судом вказано, що причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області із заявою про виплату недоотриманої пенсії її чоловіка є поважними, свідоцтво про смерть вона отримала у вересні 2019 року.
Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) визначаються умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2262-ХІІ особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника (ч. 3 ст. 1 Закону № 2262-ХІІ).
Статтею 61 Закону № 2262-ХІІ визначено, що суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
За приписами ч. 3 цієї статті зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Абзацом 3 п. 4 цього Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за № 135/13402 (далі - Порядок № 3-1), передбачено, що заява про виплату недоодержаної пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подається членом його сім'ї до органів, що призначають пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.
Відповідно до абз. 1 п. 2.26 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 7 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), для виплати недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника.
Члени сім'ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті (абз. 3 п. 2.26 розділу II Порядку № 22-1).
Абзацом 1 ч. 2, частиною 4 ст. 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Члени сім'ї - особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі (абз. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII "Про запобігання корупції").
Відповідно до ч. 2 ст. 64 Житлового Кодексу Української РСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Отже, згідно наведених приписів чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суми недоодержаної пенсії виплачуються членам сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника, або члена сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Позивач є жінкою померлого ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с. 8), мешкала з ним за однією адресою, що вбачається з копії паспортів (зв. бік а.с. 5, 7), відтак ОСОБА_1 у розумінні ст. 61 Закону № 2262-ХІІ має право на отримання недоотриманої пенсії померлого чоловіка.
Позивач, як особа, що має родинні зв'язки з пенсіонером, звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про виплату недоодержаної пенсії та грошей на поховання 25 листопада 2019 року, тобто, більш ніж через 6 місяців після смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) її чоловіка, тобто, із пропуском шестимісячного строку для такого звернення.
Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення із заявою про виплату пенсії, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Луганськ, яке на даний час входить до переліку міст непідконтрольних українській владі, про що ОСОБА_1 було видано лікарське свідоцтво про смерть № 74 від 26 лютого 2019 року, що вбачається з Рішення Біловодського районного суду Луганської області (справа № 408/1968/19-ц) (зв. бік а.с. 12).
28 березня 2019 року Станично-Луганським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області листом за №937/17.27-105 відмовлено позивачу в проведенні реєстрації факту смерті з видачею свідоцтва про смерть у зв'язку із тим, що для підтвердження факту смерті пред'явлено документ, форма якого не відповідає встановленій формі документів відповідно до чинного законодавства України та не є підставою для проведення державної реєстрації смерті, що також встановлено з Рішення Біловодського районного суду Луганської області (справа № 408/1968/19-ц) (зв. бік а.с. 12).
У квітні 2019 року позивач звернулася до Біловодського районного суду Луганський області із заявою про встановлено факту смерті ОСОБА_2 .
Рішенням Біловодського районного суду Луганський області від 7 серпня 2019 року в справі 408/1968/19-ц встановлено факт смерті та визнано датою смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцем смерті - м. Луганськ, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Перевальному та Статично-Луганському районах Головного територіального управління юстиції в Луганській області видано відповідне свідоцтво про смерть від 10 вересня 2019 року (а.с. 12-13).
25 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про виплату їй недоотриманої її чоловіком пенсії (а.с. 16).
Враховуючи те, що свідоцтво про смерть чоловіка позивач отримала 10 вересня 2019 року, а 25 листопада 2019 року (в межах шестимісячного строку) звернулась до відповідача із заявою про виплату їй недоотриманої її чоловіком пенсії, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо дотримання строку звернення, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Щодо посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 при зверненні до Головного управління не надала документ, який підтверджує факт її сумісного проживання разом з ОСОБА_2 на день його смерті, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 61 Закону № 2262-ХІІ визначено, що суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
З аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, слідує, що суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються:
1) тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника,
2) батькам і дружині (чоловікові) померлого пенсіонера, які за певних обставин не є особами, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника,
3) члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, які не забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Згідно ст. 29 Закону № 2262-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника призначаються сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати.
Відповідно до ст. 30 цього ж Закону незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: […] непрацездатним дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування […].
Непрацездатними членами сім'ї вважаються: а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення […]; б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" або є особами з інвалідністю.
Таким чином вимога відповідача щодо надання позивачем до заяви про виплату пенсії померлого чоловіка документів на підтвердження факту її спільного проживання разом із чоловіком (на момент смерті останнього) є неправомірною з огляду на норми Закону № 2262-ХІІ.
Крім цього, ОСОБА_2 (до смерті) та ОСОБА_1 , мали однакове місце зареєстрованого проживання: АДРЕСА_3 (а.с. 7, 1).
Відповідно до Рішення Біловодського районного суду Луганський області від 7 серпня 2019 року у справі № 408/1968/19-ц та Свідоцтва про смерть НОМЕР_2 від 10 вересня 2019 року, місцем смерті ОСОБА_2 є м. Луганськ (а.с. 12-13, 15).
Є загальновідомим фактом, що м. Луганськ знаходиться на непідконтрольній українській владі території України, відповідно, навіть у випадку необхідності надання позивачем доказу на підтвердження спільного проживання позивача із чоловіком (на момент смерті останнього), вона не мала можливості отримати такий документ за місцем такого проживання (у м. Луганськ).
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про правомірність заявлених вимог позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Водночас, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, обов'язку доказування правомірності спірних рішень не виконано.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 200/49/20-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 серпня 2020 року.
Судді Т.Г.Арабей
Т.Г. Гаврищук
І.В. Геращенко