25 серпня 2020 року справа №200/1657/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Гаврищук Т.Г., Геращенка І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року у справі № 200/1657/20-а (головуючий суддя І інстанції Михайлик А.С.), складеного в повному обсязі 17 квітня 2020 року в м. Слов'янськ Донецької області, за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
12 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій стосовно непроведення розрахунку, нарахування та виплати індексації грошового забезпечення в період з 2016 року по грудень 2018 року; зобов'язання сплатити суму, зазначену в довідці-розрахунку про невиплачену індексацію грошового забезпечення в період з 2016 року по грудень 2018 року, яку має бути надано до суду (а.с. 1-7).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо непроведення розрахунку, нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 2016 року по 2018 рік. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 провести розрахунок ОСОБА_1 розрахунок індексації грошового забезпечення за період з 2016 року по 2018 рік та виплатити суму нарахованої індексації. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 65-68).
Не погодившись з судовим рішенням, ІНФОРМАЦІЯ_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року у справі № 200/1657/20-а та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що індексація грошового забезпечення не може вважатися тією складовою грошового забезпечення, в розумінні ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер, оскільки індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється у розмірі 103 відсотка, що виключає можливість включення її до складу грошового забезпечення, яким забезпечуються військовослужбовці, звільнені з військової служби, на день виключення зі списків особового склад військової частини.
Вважає, що відсутні підстави для визнання протиправними дії військового комісаріату щодо невиплати позивачу індексації, з посиланням на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року № 248/3/9/1/2, в якому зазначено про не нарахування індексації грошового забезпечення , оскільки були відсутні фінансові можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України і період 2016-2018 роки.
При цьому, зазначено, що наказ про звільнення позивачем не оскаржено.
Вважає, що виплата індексації призведе до реальної загрози економічній безпеці України, з огляду на відсутність фінансового ресурсу на такі виплати (а.с. 73-79).
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
14 серпня 2020 року від позивача до канцелярії суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити без задоволення апеляційну скаргу (а.с. 124-131).
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на наступне.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проходив службу в Збройних силах України, є учасником бойових дій, 19 лютого 2019 року звільнений з військової служби в запас (офіцер запасу) та виключений зі списків особового складу (а.с. 9-14).
В період проходження служби позивачем з 2016-2018 років індексація грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалась.
Зазначена обставина не є спірною між сторонами.
Листом від 06 березня 2019 року № 10/193 ІНФОРМАЦІЯ_4 у відповідь на рапорт позивача від 19 лютого 2019 року про надання розрахунку індексації за 2016-2018 роки, позивачу відмовлено у наданні довідки-розрахунку, у зв'язку з відсутністю механізму нарахування індексації грошового забезпечення та не закладення до бюджету коштів для виплати індексації в період з 2016 року по грудень 2018 року (а.с. 15-16).
У відповідь на звернення позивача від 15 січня 2020 року про надання довідки-розрахунку нарахування або не нарахування індексації грошового забезпечення в період з 2016 року по грудень 2018 року; роз'яснення щодо прийнятих заходів для фінансування проведення індексації грошового забезпечення відповідач листом від 24 січня 2020 року № 10/38 повідомив про відсутність механізму нарахування індексації грошового забезпечення за попередні періоди. Крім цього, зазначеним листом позивача повідомлено про те, що у 2018 році право на індексацію грошового забезпечення виникло у грудні 2018 року (а.с. 20-21).
Спірним питанням даної справи є наявність у позивача права на індексацію грошового забезпечення за період служби відповідача в структурному підрозділі за період з 2016 року по 2018 рік.
Приймаючи спірне рішення та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що не нарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення у період служби з 2016 по 2018 рік свідчить про порушення відповідачем вимог Закону від 03 липня 1991 року № 1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (абзац 2 частини третьої статті 9 вказаного Закону).
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст. 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»). Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до ст. 5 Закону № 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до ст. 6 Закону № 1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок №1078).
Згідно із пунктом 1-1 Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
З викладеного вище виходить, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Положеннями Закону № 1282-XII та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації, посилання на відсутність фінансування у відповідача є необґрунтованою.
При цьому, суд апеляційної інстанції критично ставиться на посилання відповідача на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року № 248/3/9/1/2, оскільки такі роз'яснення мають інформативний характер та не підміняють собою норми Законів.
Щодо доводів апеляційної скарги про не оскарження наказу про звільнення (як підставу для відмову у задоволені позовних вимог), суд апеляційної інстанції зазначає, що звернення позивача із зазначеним позовом (без оскарження наказу про звільнення) не забороняється Кодексом адміністративного судочинства України.
В рішенні Конституційного суду України № N 7-рп/2004 від 17.03.2004 по справі № 1-13/2004 зазначено, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України (254к/96-ВР) видокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України (254к/96-ВР) перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (Рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 N 8-рп/99 (v008p710-99) у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 N 5-рп/2002 (v005p710-02) у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба в Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 N 5-рп/2002 ( v005p710-02 ) у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
Така позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 19 липня 2019 року у справі № 240/4911/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19, від 21 листопада 2019 року у справі № 815/5547/17, від 05 лютого 2020 року по справі № 825/565/17.
Враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що не нарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення у період служби з 2016 по 2018 рік свідчить про порушення відповідачем вимог Закону від № 1282-XII та Порядку № 1078
При цьому, зазначає, що проведення розрахунку індексації грошового забезпечення позивача входить до дискреційних повноважень відповідача, для перевірки правильності якого необхідним є повідомлення суду вхідних даних для обчислення, зокрема відомостей про грошове забезпечення позивача у період 2016-2018 років тощо.
Враховуючи висновок про допущення відповідачем протиправної бездіяльності через нездійснення розрахунку та виплати індексації у період 2016-2018 років, достатнім способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача провести розрахунок позивачу індексації грошового забезпечення за період з 2016 року по 2018 рік та виплатити суму нарахованої індексації.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Водночас, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, обов'язку доказування правомірності спірних рішень виконано.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року у справі № 200/1657/20-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 серпня 2020 року.
Судді Т.Г.Арабей
Т.Г. Гаврищук І.В. Геращенко