ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 серпня 2020 року м. Київ № 826/7069/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., при секретарі судового засідання Шевченко М.В., за участі представників сторін:
від позивача, Варченко Ірина Вікторівна,
від відповідача, Подвич Жанна Миколаївна ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу, рішення про застосування штрафних санкцій, рішення про опис майна у податкову заставу та податкової вимоги
Суд прийняв до уваги таке:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_2 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, яка була замінена на Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить:
1) визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 листопада 2014 року №0043481701 та від 14 листопада 2014 року №0043521701;
2) визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 листопада 2014 року №Ф-3/0043541701;
3) визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого внеску від 14 листопада 2014 року №0043531701;
4) визнати протиправним та скасувати рішення про опис майна у податкову заставу №18/Б/26-56-25-06;
5) визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 05 січня 2015 року №195-25.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року, позов задоволено.
Водночас, постановою Верховного Суду від 16 червня 2020 року вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою суду від 01 липня 2020 дану справу було прийнято до провадження суддею Арсірієм Р.О. та призначено її до розгляду.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що спірні рішення суб'єкта владних повноважень були прийняті без правових підстав, за відсутності у діях позивача порушень приписів податкового законодавства.
Під час розгляду справи у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх в повному обсязі; представник відповідача заперечував проти заявлених позовних вимог, просив відмовити в їх задоволенні.
У наданому суду відзиві на адміністративний позов відповідач проти задоволення позову заперечив з мотивів його необґрунтованості та безпідставності. У судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 статті 78 та статті 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України), наказу керівника податкового органу від 22 вересня 2014 року № 1088, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт від 30 вересня 2014 року №5279/26-56-17-01-04/289048694 (далі по тексту - акт перевірки).
В акті перевірки встановлено наступні порушення:
1) п. 177.2, п. 177.4 статті 177 ПК України, що призвело заниження податку на доходи фізичних осіб за 2013 рік в сумі 836 205,80 грн., а саме: до складу загального оподатковуваного доходу суми доходу, отриманого від операцій з продажу об'єктів нерухомого майна на загальну суму 6 991 315,83 грн.;
2) п. 181.1 статті 181, п. 183.1 статті 183, п. 187.1 статті 187 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість за 2013 рік на суму 1 115 219,30 грн., а саме: ФОП ОСОБА_2 повинен був зареєструватися платником податку на додану вартість, оскільки загальна сума від здійснення господарських операцій з постачання, що підлягають оподаткуванню, протягом 12 календарних місяців сукупно перевищувала 300 000, 00 грн.;
3) п. 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження суми нарахувань по єдиному соціальному внеску за 2013 рік в сумі 81 612,63 грн., у зв'язку із заниженням загального оподатковуваного доходу.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято наступні рішення:
1) податкове повідомлення-рішення від 13 листопада 2014 року №0043481701, яким фізичній особі ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 1 045 257,25 грн., у тому числі за основним платежем на 836 205,80 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 209 051,45 грн. (т. 1 а.с. 40);
2) податкове повідомлення-рішення від 13 листопада 2014 року №0043521701, яким фізичній особі ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 394 024, 00 грн., у тому числі за основним платежем на 1 115 219, 30 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 278 804, 82 грн. (т. 1 а.с. 41);
3) рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого внеску від 14 листопада 2014 року №0043531701, яким до ОСОБА_2 застосовано штрафні санкції у розмірі 4 080,63 грн. (т. 1 а.с. 43);
4) вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 листопада 2014 року №Ф-3/ НОМЕР_1 , якою вимагається сплатити ОСОБА_2 суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені в сумі 81 612,63 грн. (т. 1 а.с. 42).
ДПІ у Подільському районі надіслала також ОСОБА_2 податкову вимогу від 05 січня 2015 року №195-25, відповідно до якої станом на 04 січня 2015 року сума податкового боргу позивача становить 2 438 794,81 грн., у тому числі з податку на доходи фізичних осіб та податок на додану вартість, та рішення про опис майна у податкову заставу №18/Б/26-56-25-06, згідно з яким на підставі статті 89 Податкового кодексу України вирішено здійснити опис майна, що перебуває у податковій заставі ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 44-45).
Не погоджуючись із вказаними рішеннями контролюючого органу, позивач оскаржив їх в судовому порядку.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Протягом 2013 року ОСОБА_2 як фізична особа здійснював операції з продажу об'єктів нерухомого майна - квартир на підставі договорів купівлі-продажу квартири, укладеними із фізичними особами.
Операції з продажу об'єктів нерухомого майна на загальну суму 6 991 315,83 грн. ОСОБА_2 відобразив у рядку 0.8 розділу V податкової декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік та сплатив до бюджету суму податку на доходи фізичних осі у розмірі 349 565,09 грн.
На думку відповідача, операції з продажу квартир ОСОБА_2 здійснювались у межах господарської діяльності, а доходи, отримані від продажу квартир, мають включатись до складу загального оподатковуваного доходу фізичної особи-підприємця.
Направляючи дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у своїй постанові вказав на те, що під час нового розгляду справи для правильного вирішення даного спору необхідно дослідити в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа, встановити порядок отримання у власність позивачем нерухомого майна, наявності або відсутності в діяльності позивача усіх характерних ознак для підприємницької діяльності.
Питання поставлені Верховним судом були адресовані сторонам, ухвалою суду було зобов'язано надати відповідні пояснення. Як вбачається з наданих відповідачем пояснень відповідач вимоги судів не виконав. Податковий орган, який на відміну від суду наділений компетенцією самостійно визначати податкове зобов'язання законодавчий обов'язок не виконав, інформацію про податкові зобов'язання фізичної особи ОСОБА_2 та фізичної особи-підприємця окремо на розрахував, до суду відповідні розрахунки не подав. Необхідні пояснення не надані також і представниками податкового органу, які прибували в призначені судом засідання. Зазначена позиція податкового органу вимагає від суду розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
В силу п. 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'ємів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно з ч. 2 статті 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
За приписами статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до ч. 5 статті 128 Господарського кодексу України громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 цього Кодексу.
Статтею 44 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Так, відповідно до приписів статті 42 Конституції України, кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.
Юридичний статус «фізична особа-підприємець» сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право - та дієздатності.
Тобто, фізична особа перебуваючи у статусі суб'єкта підприємницької діяльності може здійснювати договірні відносини від свого імені, як фізична особа, разом з тим, слід враховувати наступне.
Цивільний кодекс України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.
Стаття 51 Цивільного кодексу України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Тобто, комплекс послідовних цілеспрямованих дій, метою яких є продаж нерухомого майна, з метою отримання прибутку, є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька. При цьому, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.
У відповідності до п. 4 постанови Пленуму Верховного України «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25 квітня 2003 року № 3 під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов'язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.
Відповідно до п. 177.1 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
За змістом статті 167 ПК України, ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.
Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм п.164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.
Абз. 3 цієї статті встановлено, що платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно із статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Відповідно до п. 177.2 статті 177 ПК України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Крім того, відповідно до пункту 291.4 статті 291 ПК України суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності на III групі платника єдиного податку не повинні перевищувати 3 млн. грн. обсягу доходів за 1 рік.
Пунктом 293.4 статті 293 ПК України визначено, що ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку першої - третьої і п'ятої груп у розмірі 15 відсотків до суми перевищення обсягу доходу, визначеного у підпунктах 1, 2, 3 і 5 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу.
За приписами пп. 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України, платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої - третьої груп та нездійснення такими платниками переходу на застосування іншої ставки - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення.
Водночас, згідно з пп. 1, 2 п. 180.1 статті 180 ПК України, для цілей оподаткування платником податку є, зокрема, будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.
Пунктом 181.1 статті 181 ПК України визначено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.
Відповідно до п. 185.1 статті 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті за наслідком здійснення відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки, розпочатої, у відповідності до вимог пп. 78.1.1 п. 78.1 статті 78 та статті 79 ПК України.
Відповідно до наявного в матеріалах справи наказу від 22 вересня 2014 року № 1088 «Про проведення документальної позапланової перевірки» (т. 1 а.с. 17), контролюючим органом було прийнято рішення з метою здійснення контролю за дотриманням вимог податкового законодавства позивача провести документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів).
Так, за правилами пп. 78.1.1 п. 78.1 статті 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
Пунктами 79.2 та 79.3 статті 79 ПК України встановлено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Як вбачається, з першого аркуша акту перевірки (т. 1 а.с. 19), копія наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки № 1088 від 22 вересня 2014 року та письмове повідомлення №9670/Б/26-56-17-01-14 від 22 вересня 2019 року ФОП ОСОБА_2 надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Інформація про отримання листа платником податків до податкової інспекції не надходила.
Не зважаючи на це, 26 вересня 2014 року посадовими особами відповідача було розпочато проведення зазначеної вище перевірки, що свідчить про те, що позивач був фактично позбавлений можливості прибути до фіскального органу для надання пояснень з приводу виявлених останнім фактів, які свідчать про можливі порушення податкового, валютного та іншого законодавства. Зазначене потягло за собою порушення принципу обґрунтованості, передбаченого п. 30 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які усунути під час судового розгляду неможливо.
Більш того, суду не було надано доказів дотримання відповідачем пп. 78.1.1 п. 78.1 статті 78 ПК України в частині скерування ФОП ОСОБА_2 обов'язкового письмового запиту контролюючого органу, в якому мають бути зазначені можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, який є передумовою для прийняття наказу про призначення перевірки.
Відповідно до ч. 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 9 статті 80 КАС України, у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
З огляду на вказані норми процесуального законодавства судом визнається обставина не доведеності наявності визначених ПК України правових підстав для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, результати якої оформлені актом від 30 вересня 2014 року №5279/26-56-17-01-04/289048694, висновки якого відображені в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях.
Таким чином, недотримання податковим органом порядку проведення документальної позапланової перевірки призводить до порушення відповідачем способу реалізації владних управлінських функцій та відсутності правових наслідків такої перевірки, що в свою чергу свідчить про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих за наслідком здійснення протиправної податкової перевірки платника податків.
Необхідно зазначити, що правова позиція щодо необхідності визнання протиправними податкових повідомлень-рішень, у разі встановлення в судовому порядку обставин проведення відповідної податкової перевірки, за результатами якої вони були прийняті, з порушенням вимог законодавства, неодноразово була підтверджена обов'язковою для врахування судовою практикою Верховного Суду, яка була відображена, зокрема, в його постанові від 13 червня 2018 року по справі № 806/902/16 та в уже згадуваній вище постанові від 03 квітня 2018 року по справі № 820/4482/17.
Крім того, при вирішенні даної справи, судом враховано наступне.
Як зазначив відповідач у своїх письмових поясненнях з приводу виду проведення контрольного заходу згідно п. 167.1 статті 167 ПК України, ставка податку становить 15 (18 за 2016 рік) відсотків бази оподаткування щодо доходів одержаних, у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри. У разі якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 20 відсотків (2015 рік), враховуючи внесенні зміни до Кодексу.
Таким чином, на думку податкового органу, позивачем здійснюється підприємницька діяльність, зокрема, щодо спорудження багатоквартирних житлових будинків задля чого ним придбаваються земельні ділянки з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, а потім такі квартири реалізуються, але виключно з зовнішнім оформленням угод зі сторони позивача як фізичною особою з метою ухилення від сплати податків (сплати 5% від задекларованої неринкової, заниженої ціни, а не ПДФО, ПДВ та ЄСВ, які донараховано перевіркою).
Водночас, суд звертає увагу, що документальна позапланова невиїзна перевірка була призначена та проведена відносно суб'єкта господарювання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , у той як податкові повідомлення-рішення від 13 листопада 2014 року №0043481701 та від 14 листопада 2014 року №0043521701 прийняті відносно фізичної особи ОСОБА_2 .
При цьому, як зазначалося вище, ані самостійно, ані на вимогу суду, податковим органом не розділена діяльність суб'єкта господарювання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та фізичної особи ОСОБА_2 не вирішено питання, щодо фактичного сплаченого податку з доходів фізичних осіб позивача.
Відповідно до п. 58.1 статті 58 ПК України, у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.
Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.
З аналізу викладеної норми видно, що єдиною підставою для прийняття органом державної податкової служби податкового повідомлення-рішення є зафіксовані актом перевірки порушення вимог відповідних положень податкового законодавства.
Так, згідно з п.п. 4-5 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 року №984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Контролюючим органом в акті перевірки (т. 1 а.с. 28) зазначено, що до управління доходів і зборів з фізичних осіб надійшло контрольне завдання ГУ Міндоходіву м. Києві №1782/7/26-15-17-02-16 від 30 квітня 2014 року щодо розгляду питання стосовно проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_2 .
Згідно наявної в ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві податкової інформації та відомостей за формою №1-ДФ з центральної бази даних державного реєстру фізичних осіб, в перевіряємому періоді платником податків - фізичною особою ОСОБА_2 в 2013 році отримано дохід від операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомого майна на суму 6 991 315, 83 грн.
У податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2013 рік фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 до складу загального оподаткованого доходу не включені суми доходу, отриманого від операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомого майна.
Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідач не надав жодного доказу, який би підтверджував, що ФОП ОСОБА_2 за перевірений період отримував дохід від продажу об'єктів нерухомого майна, та повинен був відображати його у складі загального оподатковуваного доходу фізичної особи-підприємця, відносно якої була проведена перевірка.
При цьому, податкова інформація не є за висновком суду належним доказом порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також доказом несплати позивачем податків. Так само, акт перевірки не містить посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку ФОП ОСОБА_2 та можуть підтвердити наявність виявлених порушень, що додаткового свідчить про необґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Враховуючи помилковість та недоведеність висновків акта перевірки про заниження отриманого позивачем доходу, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, підстави для донарахування єдиного внеску у межах спірних правовідносин також відсутні.
У будь-якому разі, проведена перевірка, як вже зазначалося раніше, не стала підставою для донарахування податку саме ФОП ОСОБА_2 , а податкові повідомлення рішення стосувалися лише фізичної особи ОСОБА_2 , якого податковий орган взагалі не перевіряв.
З огляду на встановлену в ході розгляду даної справи протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14 листопада 2014 року №Ф-3/ НОМЕР_1 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого внеску від 14 листопада 2014 року №0043531701, прийняті на підставі висновків акта перевірки, складеного за результатами її проведення, суд дійшов висновку про необхідність їх скасування, не вдаючись до аналізу на відповідність закону самих порушень та, відповідно, задоволення позовних вимог в зазначеній частині.
Беручи до уваги скасування судом податкових повідомлень-рішень від 13 листопада 2014 року №0043481701 та від 14 листопада 2014 року №0043521701, яким за висновками акту ФОП ОСОБА_2 збільшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість але ППР не видавалося (видано ФО ОСОБА_2 ) та податку на доходи фізичних осіб платником якого фізична особа-підприємець не є.
Відтак, суд також дійшов висновку, що податкова вимога від 05 січня 2015 року №195-25 і рішення про опис майна у податкову заставу №18/Б/26-56-25-06 є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
1. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 13 листопада 2014 року №0043481701 та від 14 листопада 2014 року №0043521701.
3. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого внеску від 14 листопада 2014 року №0043531701.
4. Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) від 14 листопада 2014 року №Ф-3/0043541701.
5. Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 05 січня 2015 року №195-25.
6. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про опис майна у податкову заставу №18/Б/26-56-25-06.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст судового рішення виготовлено та підписано 25 серпня 2020 року.
Суддя Р.О. Арсірій