Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 серпня 2020 р. Справа№200/5276/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42170475, Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, б. 22) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 20.05.2020 року №51 про відмову у здійсненні перерахунку пенсії;
- зобов'язати відповідача нарахувати пенсію з урахуванням довідки про заробітну плату від 15.01.2020 року №01/18-18 за період з 01.07.1995 року по 30.06.2000 року з моменту звернення з усіма документами, а саме з 19.05.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що неодноразово звертався до відповідача із заявою про перерахунок пенсії надавши довідку про заробітну плату, проте відповідачем не вжиті заходи щодо перерахунку пенсії, з підстав того, що підприємство, яким надана відповідна довідка знаходиться на не підконтрольній українській владі території.
Позивач вважає рішення відповідача про відмову в перерахунку пенсії протиправним та таким, що порушує його права та законні інтереси. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.06.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву, відповідач посилається на те, що відповідно до розпорядження КМУ №1085 від 07.11.2014 року "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" зазначено м. Донецьк. Зазначив, що управлінням правомірно не зараховано довідку про заробітну плату №01/18-18 від 15.01.2020 року, яка видана підприємством «КОМТЕЛ», що розташоване на непідконтрольній українській владі території м. Донецьк, оскільки перевірити достовірність наданої довідки немає можливості.
Відповідно статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Авдіївським МВУМВС України у Донецькій області) та претендує на перерахунок пенсії.
Відповідач - Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 42170475) є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Судом встановлено, що 19.05.2020 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою № 914 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 року №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області №050130001124 від 20.05.2020 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 07.04.2020 року.
Листом від 20.05.2020 року №51 Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повідомило позивача, що при розгляді документів стосовно призначення пенсії не враховано довідку про заробітну плату від 15.01.2020 року №01/18-18 за період з 01.07.1995 року по 30.06.2000 року видану підприємством «КОМТЕЛ», яке зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , розташоване на непідконтрольній українській владі території м. Донецьк, тому перевірити достовірність наданої довідки немає можливості.
Отже, предметом спору у даній справі є наявність правових підстав для не врахування відповідачем для призначення пенсії довідки про заробітну плату, виданих підприємствами, розташованими на непідконтрольній українській владі території через неможливість проведення зустрічної перевірки з таким підприємством.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначається, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Згідно ч. 4 ст. 42 даного Закону за бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в ч. 1 ст. 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.
Підпунктом 3 п. 2.1 Постанови правління ПФУ № 22-1 від 25.11.2005 року "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення).
За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назви первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Таким чином, обов'язковою умовою врахування для обчислення пенсії заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами.
Зазначена позиція підтримана Верховним судом України в постанові від 17.03.2015 року у справі № 21-11а15, в якій зазначено:
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-ІVврегульовано Порядком. За змістом підпункту "в" пункту 7 Порядку заробітна плата для призначення пенсії за період роботи до 1 липня 2000 року підтверджується довідкою підприємства, установи, організації (форма і зміст довідки визначено в додатку 1 Порядку).
Така довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами (п. 17 Порядку).
Проаналізувавши наведені норми матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що обов'язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами. Іншого чинним законодавством не передбачено.
Разом з цим, суд враховує, що подана ОСОБА_1 до відповідача довідка про заробіток для обчислення пенсії за період роботи на підприємстві «КОМТЕЛ» з 01.07.1995 року по 30.06.2000 рококу містять відомості щодо загального розміру заробітної плати позивача та відомості щодо сум заробітної плати з розшифровкою по місяцях. Вказані довідки засвідчені печаткою підприємства та підписами посадових осіб.
Торецьким об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області не прийнято для врахування при призначенні позивачу пенсії довідку про заробітну плату останнього на підприємстві, оскільки підприємство знаходиться на непідконтрольній українській владі території.
Суд вважає такі посилання відповідача неприйнятними з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно з ч. 1 ст. 18 вищезазначеного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 вищезазначеного Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Частиною 3 ст. 9 вищезазначеного Закону визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Отже, відповідно до наведених норм Закону, необхідною умовою для визнання незаконним акту органу, який знаходиться на тимчасово окупованій території, є створення такого органу, обрання чи призначення у порядку, не передбаченому законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач набув трудовий стаж у період, коли населені пункти, на території яких підприємства здійснювали господарську діяльність, перебували під контролем української влади, і такі підприємства були утворені відповідно до законодавства України.
Всі первинні документи, які сформовані до проведення антитерористичної операції, не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особи права на отримання пенсії, що обчислена із заробітку, який вона отримувала на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україна тимчасово не здійснює контроль на території, де набутий відповідний стаж роботи.
Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані "намібійські винятки": документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що "Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).
З огляду на загальні принципи ("намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, орган Пенсійного фонду України повинен приймати та визнавати документи, що видані органами, підприємствами, установами та організаціями, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території, оскільки їх неприйняття та невизнання веде за собою порушення прав громадян.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі "Ковач проти України", п. 59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п. 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України").
Згідно з п.п.4, 23 ч. 1 Європейської соціальної хартії від 03.05.1996, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" № 137-V 14.09.2006, усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Відповідно до п.п. 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("Stretch - United Kingdom" № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Щодо посилання відповідача на неможливість проведення перевірки достовірності документів щодо підтвердження періоду роботи позивача, суд зазначає наступне.
За положенням частини 3 статті 44 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV передбачено право відповідача на проведення перевірки. Згідно до п. 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV, затвердженого Постановою Правління ПФУ від 07.07.2014 року № 13-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
При цьому суд зауважує, що право особи на отримання пенсійних виплат не може бути поставлено у залежність від можливості органів Пенсійного фонду України здійснювати ці повноваження (зокрема у зв'язку з проведенням АТО та неможливістю проведенням перевірки періодів роботи, оскільки підприємства розташовані на тимчасово окупованій території України), а тому неможливість проведення перевірки правомірності видачі довідки не дає підстав для відмови у зарахуванні стажу роботи при його підтвердженні записами у трудовій книжці.
Також, суд зазначає, що підстав вважати наведені в довідці відомості недостовірними, відповідачем не наведено.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Аналізуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що відповідачем неправомірно не прийнято довідку про заробіток №01/18-18 від 15.01.202014 року для обчислення пенсії ОСОБА_1 .
Позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 20.05.2020 року №51 про відмову у здійсненні перерахунку пенсії.
Проте судом встанволено, що управлінням не виносилось жодного рішення про відмову у здійсненні перерахунку пенсії позивачу. Лише листом від 20.05.2020 року №51 уравління повідомило позивача про неврихування вищезазначеної довідки. Проте даний лист не є актом індивідуальної дії, яким порушено права та обов'язки позивача.
У зв'язку з вищевикладеним, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, визнавши протиправною бездіяльність Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 та неврахування довідки про заробітну плату від 15.01.2020 року №01/18-18 за період з 01.07.1995 року по 30.06.2000 року та зобов'язавши відповідача нарахувати пенсію з урахуванням довідки про заробітну плату від 15.01.2020 року №01/18-18 за період з 01.07.1995 року по 30.06.2000 року з моменту звернення з заявою про призначення пенсії, а саме з 19.05.2020 року.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42170475, Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, б. 22) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 та неврахування довідки про заробітну плату від 15.01.2020 року №01/18-18 за період з 01.07.1995 року по 30.06.2000 року.
Зобов'язати Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням довідки про заробітну плату від 15.01.2020 року №01/18-18 за період з 01.07.1995 року по 30.06.2000 року з моменту звернення з заявою про призначення пенсії, а саме з 19.05.2020 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42170475, Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, б. 22) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.П. Бабаш