Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 серпня 2020 р. Справа№200/6850/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Хохленков О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, м. Волноваха, вул.Обручева, буд. 17, код ЄДРПОУ 42169496) про визнання неправомірними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дії та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування зазначив, що вона є пенсіонером за віком і перебуває на обліку в Волноваському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. Зазначає, що відповідач неправомірно припинив виплату їй пенсії з 2018 року за відсутністю реєстрації в Єдиній інформаційної базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує конституційні права.
Просить суд
- визнати неправомірними дії Волноваського об'єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати з 01.05.2018 року пенсії за віком ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ,
- стягнути заборгованість з Волноваського об'єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області і з 01.05.2018 року та негайно відновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
Ухвалою суду від 24 липня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
25 серпня 2020 року відповідач надав через канцелярію суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволені позовних вимог.
Свою позицію відповідач вмотивовував наступним. Позивач перебуває на обліку в Волноваському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, як отримувач пенсії та внутрішньо переміщена особа з зони АТО. Припинення виплати пенсії проводиться особам, які порушують вимоги пункту 3 частини другої статті 9 закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а саме перебувають на тимчасово непідконтрольній уряду території України понад 60 днів, та особи яким згідно до ст.12 зазначеного Закону скасовано дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що пройшли фізичну ідентифікацію в ПАТ «Ощадбанк» та відносно яких надійшла інформація від Держприкордонслужби. У зв'язку з надходженням інформації щодо тривалої відсутності за місцем проживання Позивача призупинено виплату пенсії з 01.05.2018 року. Позивач не позбавляється права повторно звернутися до управляння з заявою про виплату пенсії, як внутрішньо переміщеній особі й після підтвердження органом соціального захисту населення його проживання на території Волноваського району, Позивачу буде поновлена виплата пенсії.
Стосовно виплати заборгованості за недоотриману пенсію, то відповідно до п.п.2 п.1 Змін, що вносяться до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2018 №365 затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Тобто, виплата пенсії позивачу за періоди коли він не отримував пенсію можлива після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку, який урегулює це питання. На даний час, порядок не прийнятий.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Центрально-Міським РВ Макіївського МУ УМВС України в Донецькій області, РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 (а.с.7-8).
Відповідач, Волноваське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, яке є юридичною особою код ЄДРПОУ 42169496, 85700, Донецька область, місто Волноваха, вулиця Обручева, 17 та суб'єктом владних повноважень.
Не оспорюється сторонами, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером, що перебуває на обліку в Волноваському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області і отримує пенсію за віком, про що свідчить копія пенсійного посвідчення та лист відповідача від 03.03.2020 року № 1871/11-36/04 (а.с.9-10).
Позивач отримував пенсію за віком як внутрішньо переміщена особа, місце проживання якої було зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , а фактичне місце проживання/перебування - на підконтрольній українській владі території за адресою: АДРЕСА_2 .
На звернення щодо підстав припинення виплати пенсії позивачу надана відповідь від 03.03.2020 року № 1871/11-36/04, в якій повідомлено, що позивачу з травня 2018 року припинено виплату пенсії у зв'язку з не підтвердженням місця фактичного проживання.
Зазначено, що для поновлення виплати пенсії рекомендовано позивачу особисто звернутися до управління з документами, що посвідчують особу.
Спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з травня 2018 року у зв'язку з поверненням особи на тимчасово окуповану територію України.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статус внутрішньо переміщеної особи визначений Законом України від 20.10.2014 №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).
Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до статті 47 Закону України від 09.07.2003 №1058-VI "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-VI) пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
За приписами пункту 4.3 "Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно пункту 4.7. вказаного Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Судом встановлено та не спростовується сторонами, що виплата та нарахування пенсії позивачу припинена з травня 2018 року.
Підстави припинення виплати пенсії передбачені статтею 49 Закону №1058-VI, зокрема, згідно частини 1 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог частини 1 статті 49 Закону №1058-VI, оскільки з березня 2016 року позивачеві припинено виплату та нарахування пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, а не підтвердження фактичного місце проживання, не є таким рішенням у розумінні статті 49 Закону №1058-VI.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 регулюються питання здійснення соціальних виплат, які призначаються та виплачуються з дотриманням певних умов, але пенсія не є соціальною виплатою.
Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Суд враховані положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Оцінюючи спірні правовідносини, суд застосовує положення Конституції України, згідно яких в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному спорі наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.
Суд враховує, що суми невиплаченої пенсії є власністю позивача, на які не розповсюджуються строки звернення до суду. Виплата пенсії припинена в зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України прийнято низку законів та нормативно-правових актів, які спрямовані на відновлення виплат пенсій громадянам з моменту їх припинення без обмеження строком, виплата яких була зупинена в зв'язку з неможливістю проведення виплат на тимчасово неконтрольованій території.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання неправомірними дії Волноваського об'єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати з 01.05.2018 року пенсії за віком ОСОБА_1 .
Щодо стягнення заборгованості з Волноваського ОУ ПФУ, суд зазначає наступне.
Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Однак, оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд зобов'язати відповідача нарахувати пенсію в конкретному розмірі.
Таким чином, позовна вимога стягнути заборгованість є передчасною та не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд вважає за доцільним вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Волноваське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, м. Волноваха, вул.Обручева, буд. 17, код ЄДРПОУ 42169496) нарахувати та виплатити пенсію позивачки з 01.05.2018 року.
Крім того, позивач просить зобов'язати відповідача відновити нарахування та виплату пенсії негайно.
Згідно ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ч.1 ст. 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Згідно ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Таким чином, суд не має законних підстав для задоволення позовної заяви в цієї частині.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
У відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тож, сплачена позивачем сума судового збору в розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Волноваського об'єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати з 01.05.2018 року пенсії за віком ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Зобов'язати Волноваське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, м. Волноваха, вул.Обручева, буд. 17, код ЄДРПОУ 42169496) поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплату пенсії з 01.05.2018 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Волноваського об'єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, м. Волноваха, вул.Обручева, буд. 17, код ЄДРПОУ 42169496) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Повний текст рішення складено та підписано 25 серпня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя О.В. Хохленков