Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 серпня 2020 р. Справа№200/5143/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області по відмові у включенні до загального стажу роботи позивача при нарахуванні пенсії за віком періодів роботи, які зазначаються у трудовій книжці НОМЕР_1 , а саме з 01.08.1978 року по 21.01.1985 року, та періодів роботи, які зазначаються у трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_2 з 01.02.1985 року по 25.02.1999 року;
- скасувати рішення Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області №2675 від 17.10.2017 року за вих. №19995/03 від 25.10.2017 року про відмову у включенні до загального стажу роботи позивача при нарахуванні пенсії за віком періодів роботи, які зазначаються у трудовій книжці НОМЕР_1 , а саме з 01.08.1978 року по 21.01.1985 року, та періодів роботи, які зазначаються у трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_2 з 01.02.1985 року по 25.02.1999 року, згідно ч. 1 ст. 26 розділу III Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області зарахувати позивачеві до загального страхового стажу періоди які зазначаються у трудовій книжці НОМЕР_1 , а саме з 01.08.1978 року по 21.01.1985 року, та періоди роботи, які зазначаються у трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_2 з 01.02.1985 року по 25.02.1999 року згідно з записами у трудовій книжці на відповідних посадах;
- зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області зробити перерахунок розміру пенсії з моменту її нарахування (тобто з 18.07.2017 року) у зв'язку зі збільшенням страхового стажу позивача внаслідок включення в страховий стаж для обчислення пенсії періодів роботи, які зазначаються у трудовій книжці НОМЕР_1 , а саме з 01.08.1978 року по 21.01.1985 року, та періодів роботи, які зазначаються у трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_2 ОСОБА_1 .
- встановити судовий контроль за виконанням рішення по цій справі;
- дозволити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості за один місяць.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, позивач з 26 червня 2017 року перебуває на обліку у відповідача, та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», однак, при призначенні пенсії, відповідачем до загального стажу роботи позивача не були враховані періоди його роботи згідно трудової книжки колгоспника № НОМЕР_2 , та трудової книжки НОМЕР_1 , - у зв'язку із наявністю у них виправлень дати народження позивача та дати заповнення трудової книжки.
Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо не включення до стажу його роботи періодів зазначених у трудових книжках № 0421718, та НОМЕР_1 , а саме: з 01.08.1978 року по 21.01.1985 року, та з 01.02.1985 року по 25.02.1999 року, у зв'язку із чим наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У поданому до суду відзиві на адміністративний позов, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначивши про правомірність не зарахування до загального страхового стажу позивача періодів роботи згідно записів у трудових книжках № 0421718, та НОМЕР_1 , з тих підстав, що у них містяться виправлення дати народження та дати заповнення трудової книжки, у зв'язку із чим, то стажу позивача були зараховані періоди згідно даних персоніфікованого обліку за 1999 - 2014 роки.
Відповідачем також зазначено, що на підставі даних, що містяться в реєстрі персоніфікованого обліку, до страхового стажу позивача був зарахований зокрема період роботи, - з 01.01.1999 року по 29.04.2000 року.
Крім того відповідачем зазначено про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду із даним позовом.
Ухвалою суду від 22 червня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Заяв від учасників справи про поновлення/продовження процесуальних строків, для вчинення процесуальних дій, у відповідності до положень п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, до суду не надходило, отже, суд проводить розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами. Саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, участь учасників справи в судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, та сторонами не повідомлено причин, які безпосередньо перешкоджають розгляду даної справи за наявними у ній доказами.
При цьому суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
З'ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.
Позивач ОСОБА_1 є громадянином України, що стверджується копією паспорта громадянина України, серія: НОМЕР_3 , та датою його народження є: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 15-15 з.б.).
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що рішенням Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області, правонаступником якого є - Маріупольське об'єднане управління пенсійного фонду України Донецької області, № 2675 від 17.10.2017 року, за наслідками розгляду заяви позивача ОСОБА_1 № 2675від 18.07.2017 року про призначення пенсії за віком, пенсійним органом вирішено не зараховувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки колгоспника № НОМЕР_2 та трудової книжки НОМЕР_1 , - у зв'язку із наявністю у них виправлень дати народження та дати заповнення трудової книжки, та ненаданням заявником довідок на підтвердження стажу. Вирішено врахувати стаж згідно даних персоніфікованого обліку за 1999 - 2014 роки (а.с. 35).
Згідно із копією трудової книжки НОМЕР_1 , виданої на ім'я ОСОБА_1 , містяться записи про роботу, зокрема у періоди:
- з 01.08.1978 року по 21.01.1985 року на Тельманівській станції по боротьбі з хворобами тварин с. Тельманівка Донецької області на посадах: ветеринара; ветеринарного лікаря (а.с. 17-24).
Згідно із копією трудової книжки колгоспника НОМЕР_4 , виданої на ім'я ОСОБА_1 , містяться записи про роботу, зокрема у періоди з 01.02.1985 року по 25.02.1999 року у складі членів колгоспів «Україна» Тельнівського району Донецької області, «ім. Свердлова» (а.с. 25-34).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV)).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 2 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія по інвалідності.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 56 Закону № 1788-XII», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно із статтею 62 Закону № 1788-XII», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у ній. При цьому значення трудової книжки як основного документа, що підтверджує стаж роботи, встановлено Законом України «Про пенсійне забезпечення» (статті 13,62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Отже, правова норма статті 62 Вказаного Закону, передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно із Порядком, затвердженим Постановою КМУ № 637.
Аналіз вищезазначених положень свідчить про те, що для призначення пенсії за віком за даними трудової книжки необхідна наявність в ній відомостей щодо стажу роботи. Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Відповідно до ч. 1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч.1,4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно із ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
В основу рішення відповідача щодо незаліку стажу при призначенні позивачеві пенсії за віком, покладений висновок про те, що представлені позивачем трудові книжки: колгоспника № НОМЕР_2 , та трудова книжка НОМЕР_1 , містять виправлення дати народження та дати заповнення трудової книжки.
З копії трудової книжки колгоспника НОМЕР_4 , видно, що її видано на ім'я ОСОБА_1 , та в ній містяться записи про роботу, зокрема у періоди з 01.02.1985 року по 25.02.1999 року у складі членів колгоспу «Україна» Тельнівського району Донецької області, колгоспу «ім. Свердлова».
Вищевказані записи про роботу, у трудовій книжці виконані чітко, зрозуміло та в повному обсязі містять інформацію про періоди роботи та займані посади, реквізити відповідних наказів, на підставі яких вони внесені.
Разом з тим, з дослідженої копії трудової книжки вбачається, що на аркуші № 1, у графі для внесення запису про дату народження, міститься запис « ІНФОРМАЦІЯ_2 » який візуально містить виправлення у місяці народження «06», та у графі для внесення запису про дату заповнення трудової книжки, міститься запис: « ІНФОРМАЦІЯ_3 » який візуально містить виправлення у цифрі «0». Означені виправлення незасвідчені належним чином.
З приводу наведеного суд зазначає, що відповідно до п. 1 «Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників», затверджених Постановою Ради Міністрів СРСР № 310 від 21.04.1975 року «Про трудові книжки колгоспників», яка набрала законної чинності 01.01.1977 року (далі - Положення № 310), трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.
Відповідно до пункту 5 Положень № 310, до трудової книжки колгоспника здійснюються записи про членство у колгоспі, дані про трудову участь - прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової діяльності, його виконання.
Відповідно до п. 6 Положень № 310, усі записи у трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи у колгоспі підписом голови колгоспу чи спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до п. 13 Положень № 310, відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена головою колгоспу особа.
Аналіз вказаних вище правових норм свідчить про те, що відповідальність за правильне заповнення трудових книжок, несе спеціально уповноважена головою колгоспу особа.
Усі записи у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_4 , їх співставлення між собою, не містять протиріч, та у своїй сукупності, свідчать про те, що трудова книжка колгоспника вперше була заповнена, особою відповідальною за видачу трудових книжок уповноваженою колгоспом «Україна», про що свідчить відповідна печатка на першій сторінці. Із записів про роботу вбачається, що перший запис про роботу вчинений про прийняття позивача до членів колгоспу «Україна» Тельманівського району.
З копії трудової книжки, НОМЕР_1 , видно, що її видано на ім'я ОСОБА_1 , та в ній містяться записи про роботу, зокрема у періоди з 01.08.1978 року по 21.01.1985 року на Тельманівській станції по боротьбі з хворобами тварин с. Тельманівка Донецької області на посадах: ветеринара; ветеринарного лікаря (а.с. 17-24).
Вищевказані записи про роботу, у трудовій книжці виконані чітко, зрозуміло та в повному обсязі містять інформацію про періоди роботи та займані посади, реквізити відповідних наказів, на підставі яких вони внесені.
Разом з тим, з дослідженої копії трудової книжки вбачається, що на аркуші № 1, у графі для внесення запису про дату заповнення трудової книжки, міститься запис: « ІНФОРМАЦІЯ_4 » який візуально містить виправлення у цифрі «4». Означене виправлення незасвідчене належним чином.
Суд зазначає, що порядок ведення трудових книжок, станом на 1978 рік, був урегульований також Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162, яка застосовувалася до прийняття Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, яким була затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Мінюсті України 17.08.1993 року за № 110.
Підпунктом 1.1 Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.
Згідно із підпунктом 2.2 Інструкції № 162, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до п. 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (п. 8.1. Інструкції №162).
Згідно пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників», від 27.04.1993 року № 301 також закріплено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Суд зазначає, що позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, та не засвідчені належним чином виправлення, не можуть бути самостійною підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно із записами у трудовій книжці, які в решті, виконані у відповідності до вимог Інструкції.
Верховний Суд у своїх постановах від 28.02.2018 року у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Разом з тим, записи у трудових книжках позивача, їх співставлення між собою, не містять протиріч, та у своїй сукупності, підтверджують факт роботи позивача у спірні періоди.
Законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
При цьому, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Крім того суд зазначає, що частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно із нормами пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Суд зазначає, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії. Аналогічна позиція була наведена зокрема у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №672/914/16-а та від 11 липня 2019 року у справі №127/1849/17.
У контексті наведеного, суд зазначає, що відповідачем, на виконання ч. 2 ст. 77 КАС України, не надано доказів того, що з метою повноти вирішення питання вирахування стажу позивача, ним, як органом, що призначає пенсію, було вжито заходів та використано право на отримання/витребування/вимоги від підприємств, установ та організацій, тощо, відповідних документів, уточнюючої інформації щодо періоду та характеру виконуваних позивачем робіт, що передбачено ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV, та Порядком № 22-1, поклавши вказаний обов'язок виключно на позивача.
Крім того, суд наголошує, що позивач має трудові книжки, в яких містяться записи про спірні періоди роботи, із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію.
Оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги також практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права. Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема Закону № 1058, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.
Враховуючи наведене, з урахуванням представлених суду письмових доказів, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності своїх дій під час відмови позивачеві у зарахуванні до стажу його роботи періодів роботи зазначених у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_4 , та у трудовій книжці НОМЕР_1 .
Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідач, користуючись, зокрема, наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різних способів та засобів для дотримання своїх зобов'язань, протиправно не врахував під час вирішення питання про призначення позивачеві пенсії, відповідно до його заяви від 18.7.2017 року зареєстрованої за № 2675, про призначення пенсії за віком, записи про періоди роби які містяться в трудовій книжці колгоспника НОМЕР_5 виданій на ім'я ОСОБА_1 , та записи про періоди роби які містяться в трудовій книжці НОМЕР_1 виданій на ім'я ОСОБА_1 , у зв'язку із чим, рішення відповідача від 17.10.2017 року № 2675, суд визнає протиправним, та такими, що підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Разом з тим, належним способом захисту є повторний розгляд заяви позивача про призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2018 року по справі №348/2160/15-а.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на встановлені у справі обставини та наведені норми чинного законодавства, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії, суд приходить до висновку, що належним та достатнім способом правового захисту у даному випадку є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 18.07.2017 року зареєстровану за № 2675, про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, щодо зарахування до страхового стажу позивача періодів роби, записи про які містяться в трудовій книжці колгоспника НОМЕР_5 виданій на ім'я ОСОБА_1 , за період з 01.02.1985 року по 01.01.1999 року, та періодів роби, записи про які містяться в трудовій книжці НОМЕР_1 виданій на ім'я ОСОБА_1 , за період з 01.08.1978 року по 21.01.1985 року.
Крім того, відповідача слід зобов'язати провести перерахунок раніше призначеної позивачеві пенсії за віком з урахуванням доданого страхового стажу за періоди роби, записи про які містяться в трудовій книжці колгоспника НОМЕР_5 виданій на ім'я ОСОБА_1 , за період з 01.02.1985 року по 01.01.1999 року, та періодів роби, записи про які містяться в трудовій книжці НОМЕР_1 виданій на ім'я ОСОБА_1 , за період з 01.08.1978 року по 21.01.1985 року, з часу призначення позивачеві пенсії за віком, тобто з - 26.06.2017 року.
Позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача по відмові у включенні до загального стажу роботи позивача при нарахуванні пенсії за віком періоду роботи з 01.01.1999 року по 25.02.1999 року, скасування рішення відповідача в частині не зарахування цього періоду роботи, та зобов'язання відповідача зарахувати період роботи з 01.01.1999 року по 25.02.1999 року до страхового стажу позивача, із здійсненням перерахунку розміру пенсії з урахуванням цього періоду, задоволенню не підлягають, оскільки у відзиві на позовну заяву відповідачем повідомлено про зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи, зокрема, - з 01.01.1999 року по 29.04.2000 року.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області по відмові у включенні до загального стажу роботи позивача при нарахуванні пенсії за віком спірних періодів роботи, то суд відмовляє у їх задоволенні, оскільки порушене право позивача судом захищене шляхом скасування відповідного рішення Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області, яким позивачеві було відмовлено у зарахуванні означеного стажу, із зобов'язання відповідача зарахувати спірні періоди та провести перерахунок раніше призначеної пенсії, що є достатнім для захисту порушеного права позивача за захистом якого він звернулася до суду.
Саме по собі визнання протиправними дій Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області, правонаступником якого є Маріупольське об'єднане управління пенсійного фонду України Донецької області, не тягне для позивача настання будь-яких юридичних наслідків, і такий спосіб захисту, жодним чином не сприятиме відновленню порушених прав позивача
Вимоги щодо допуску рішення суду до негайного виконання в частині стягнення заборгованості за один місяць, не можуть бути задоволені, з огляду не те, що виплата заборгованості має місце виключно у разі призначення таких виплат/їх нарахування, а у даному випадку перерахунок раніше призначеної позивачеві пенсії зі збільшенням стажу, проведений не був, у зв'язку із чим, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Що стосується вимог позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи.
Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідач буде ухилятися від виконання у визначений чинним законодавством спосіб рішення суду у даній справі.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що необхідність застосування положень статті 382 КАС України, наразі відсутня.
Що стосується строків звернення позивача до адміністративного суду із даним позовом, то суд зазначає, що відповідачем на виконання ухвали суду від 22 червня 2020 року, стосовно надання суду доказів отримання позивачем копії оскаржуваного рішення № 2675 від 17.10.2017 року, жодних доказів не представлено. Натомість, дослідивши заяву позивача про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, приймаючи до уваги обставини наведені в її обґрунтування, суд приходить до висновку про поновлення позивачеві строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з приписів частини першої статті 139 КАС України, відповідно до яких при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, частиною 8 статті 139 КАС України передбачено, що у випадку якщо, зокрема, спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З урахуванням встановлених у справі обставин, враховуючи, що спір в даному випадку виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача судових витрат у повному обсязі, а саме у сумі - 840,80 грн. (а.с. 14), які слід стягнути за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) до Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27-а, ЄДРПОУ: 42171861) про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Маріуполі Донецької області № 2675 від 17 жовтня 2017 року.
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.07.2017 року зареєстровану за № 2675, про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роби, записи про які містяться в трудовій книжці колгоспника НОМЕР_5 виданій на ім'я ОСОБА_1 , за період з 01.02.1985 року по 01.01.1999 року, та періодів роби, записи про які містяться в трудовій книжці НОМЕР_1 виданій на ім'я ОСОБА_1 , за період з 01.08.1978 року по 21.01.1985 року.
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління пенсійного фонду України Донецької області провести перерахунок раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії за віком з урахуванням доданого страхового стажу за періоди роби, записи про які містяться в трудовій книжці колгоспника НОМЕР_5 виданій на ім'я ОСОБА_1 , за період з 01.02.1985 року по 01.01.1999 року, та за періоди роби, записи про які містяться в трудовій книжці НОМЕР_1 виданій на ім'я ОСОБА_1 , за період з 01.08.1978 року по 21.01.1985 року, з часу призначення пенсії за віком, а саме з - 26 червня 2017 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27-а, ЄДРПОУ: 42171861) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення складене у повному обсязі та підписане 21 серпня 2020 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров