Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 серпня 2020 р. Справа№200/5637/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
16 червня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 29 від 04.03.2020 року щодо відмови у призначенні позивачеві пенсії на пільгових умовах;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 25.02.2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до пільгового стажу наступні періоди: з 14.07.1987 року по 29.03.1994 року у Амвросіївському ордена Леніна цементному комбінаті на посаді футерувальника-муляра 5 розряду; з 30.03.1994 року в Амвросіївському ВАТ «Донцемент» на посаді футерувальника-муляра 5 розряду; з 28.09.1998 року по 18.01.1999 року в Амвросіївському АТ «Донцемент» на посаді футерувальника-муляра 5 розряду; з 19.01.1999 року по 28.07.2006 року в Амвросіївському АТ «Донцемент» на посаді майстра по футерувальним роботам.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25.02.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, зареєстрованою за № 733 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на що отримав рішення відповідача від 04.03.2020 року № 29, про відмову в призначенні пенсії, мотивоване відсутністю у позивача необхідного пільгового стажу, з підстав не зарахування відповідачем до його пільгового стажу спірних періодів роботи, у зв'язку із ненаданням позивачем уточнюючих довідок про підтвердження спеціального трудового стажу, які дають право на призначення пенсії на пільгових умовах, а також нечітким відбитком печатки якою у трудовій книжці позивача завірений період його роботи з 14.07.1987 року по 04.06.1996 року в Амвросіївському ордена Леніна цементному комбінаті.
Посилаючись на те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка, яка й надавалась відповідачу з метою призначення пенсії, та в якій зазначено всі необхідні відомості про періоди та характер його роботи, вважає, що рішення відповідача яким йому було відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а відповідача слід зобов'язати повторно розглянути його заяву про призначення пенсії, з зарахуванням до пільгового стажу позивача спірних періодів роботи.
У поданому до суду відзиві на адміністративний позов, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначивши, що рішенням Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 04.03.2020 року № 29, позивачеві правомірно було відмовлено у призначенні пільгової пенсі, у зв'язку із ненаданням позивачем уточнюючих довідок на підтвердження пільгового характеру роботи, за відсутності таких відомостей в індивідуальних відомостях про застраховану особу позивача, а також у із тим, що відбиток печатки, яким у трудовій книжці позивача завірений період його роботи з 14.07.1987 року по 04.06.1996 року в Амвросіївському ордена Леніна цементному комбінаті, є нечитабельним, що унеможливлює ідентифікацію підприємства.
Посилаючись на наведені обставини вважає, що відмовляючи у призначенні пенсії позивачеві згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, законами України та підзаконними нормативно-правовими актами, у зв'язку із чим, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою суду від 19 червня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 27 липня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотань відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, та про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.
Заяв від учасників справи про поновлення/продовження процесуальних строків, для вчинення процесуальних дій, у відповідності до положень п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, до суду не надходило, отже, суд проводить розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами. Саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, участь учасників справи в судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, та сторонами не повідомлено причин, які безпосередньо перешкоджають розгляду даної справи за наявними у ній доказами.
При цьому суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
З'ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 25.02.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, зареєстрованою за № 733 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 04.03.2020 року № 29 про відмову в призначенні пенсії, позивачеві відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю у позивача необхідного пільгового стажу, з підстав не зарахування відповідачем до пільгового стажу періодів роботи позивача:
з 14.07.1987 року по 04.06.1996 року у Амвросіївському ордена Леніна цементному комбінаті на посаді футерувальника-муляра 5 розряду;
з 28.09.1998 року по 18.01.1999 року в Амвросіївському АТ «Донцемент» на посаді футерувальника-муляра 5 розряду;
з 19.01.1999 року по 28.07.2006 року в Амвросіївському АТ «Донцемент» на посаді майстра по футерувальним роботам, - у зв'язку із ненаданням позивачем уточнюючих довідок на підтвердження спеціального трудового стажу, які дають право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Крім того зазначено про не зарахування до пільгового стажу роботи позивача періоду роботи з 14.07.1987 року по 04.06.1996 року у Амвросіївському ордена Леніна цементному комбінаті на посаді футерувальника-муляра 5 розряду, з тих підстав, що відбиток печатки, якою завірений запис про звільнення, нечитабельний, що унеможливлює ідентифікацію підприємства.
Також зазначено про неможливість витребування уточнюючих довідок про характер роботи позивача за спірні періоди, у зв'язку із розташуванням підприємства на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження (а.с. 17-18).
Згідно із записами у трудовій книжці, серія: НОМЕР_1 , від 19.01.1984 року, виданій на ім'я ОСОБА_1 , містяться записи про роботу позивача, у періоди, зокрема:
- з 14.07.1987 року по 04.06.1996 року у Амвросіївському ордена Леніна цементному комбінаті на посаді футерувальника-муляра 5 розряду;
- з 28.09.1998 року по 18.01.1999 року в Амвросіївському АТ «Донцемент» на посаді футерувальника-муляра 5 розряду;
- з 19.01.1999 року по 28.07.2006 року в Амвросіївському АТ «Донцемент» на посаді майстра по футерувальним роботам (а.с.13-14).
Не погодившись із рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Нормами статті 114 Закону № 1058 визначається порядок та умови призначення пенсі за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Відповідно до ч. 1 цієї статті, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058, на пільгових умовах пенсія за віком призначається:
2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу:
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:
чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
За приписами ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що в тих випадках, коли у трудовій книжці немає відомостей, які визначають право на пенсію на пільгових умовах чи за вислугою років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств та організацій.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Зазначену довідку видає підприємство, установа чи організація, де працювала особа. Якщо підприємство в стадії ліквідації, то уточнюючу довідку надає ліквідатор або його правонаступник на підставі первинних документів за час виконання робіт.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження пільгового стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відсутні відповідні записи у трудовій книжці та в тих випадках, коли такий пільговий стаж виник до 21 серпня 1992 року. Після 21 серпня 1992 року основними документами, які підтверджують пільговий стаж в період роботи на відповідних посадах або за професіями, які включені до Списків, є трудова книжка та документи, що підтверджують проведення атестації робочих місць за умовами праці. При цьому, значення трудової книжки та результатів атестації як основних документів, що підтверджують пільговий стаж роботи, встановлено Законом № 1788(статті 13, 62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Отже, правова норма статті 62 Вказаного Закону, передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно із Порядком, затвердженим Постановою КМУ № 637.
Записами у трудовій книжці позивача підтверджено, що ОСОБА_1 працював у періоди, зокрема:
- з 14.07.1987 року по 04.06.1996 року у Амвросіївському ордена Леніна цементному комбінаті на посаді футерувальника-муляра 5 розряду;
- з 28.09.1998 року по 18.01.1999 року в Амвросіївському АТ «Донцемент» на посаді футерувальника-муляра 5 розряду;
- з 19.01.1999 року по 28.07.2006 року в Амвросіївському АТ «Донцемент» на посаді майстра по футерувальним роботам (а.с.13-14).
Таким чином, факт перебування позивача на роботах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах підтверджується насамперед відповідними записами у його трудовій книжці.
Частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Однак, як було зазначено відповідачем у спірному рішенні, та у відзиві на позовну заяву, провести перевірку періодів та характеру роботи позивача не має можливості з тих підстав, що підприємство в якому працював позивач, і, відповідно, первинні документи, знаходяться на непідконтрольній українській владі території.
З приводу наведеного суд зазначає, що на підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно із нормами пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Разом з тим, суд зауважує, що право особи на отримання пенсійних виплат не може бути поставлено у залежність від можливості органів Пенсійного фонду України здійснювати ці повноваження (зокрема у зв'язку із проведенням АТО та неможливістю проведення перевірки періодів роботи/навчання, тощо, з підстав розташування підприємств, установ, організацій, закладів, тощо, на тимчасово окупованій території України). Неможливість проведення перевірки даних на підприємстві, установі, організації, які розташовані на тимчасово окупованій території, не дає підстав для відмови у зарахуванні стажу роботи, при його підтвердженні записами в трудовій книжці, та не може позбавляти особу її конституційного права на соціальний захист.
Так, щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані "намібійські винятки", в яких зазначено про те, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).
Суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більш того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Позивач опинився в ситуації, що, відповідно, позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Відповідно до положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України, - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Суд зазначає, що в даному випадку, позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмета позову, через неможливість перевірки достовірності періоду та характеру його роботи з тих підстав, що підприємства в яких він працював, наразі перебувають на території яка тимчасово непідконтрольна українській владі.
Суд також зазначає, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пільгової пенсії. Аналогічна позиція була наведена зокрема у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №672/914/16-а та від 11 липня 2019 року у справі №127/1849/17.
У контексті наведеного, суд наголошує, що як вже зазначалося вище, орган, що призначає пенсію, за наявності сумнівів має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви, прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Разом з тим, відповідачем, на виконання ч. 2 ст. 77 КАС України, не надано доказів того, що з метою повноти вирішення питання вирахування пільгового стажу позивача, ним, як органом, що призначає пенсію, було вжито відповідних заходів та використано право на отримання/витребування/вимоги від підприємств, відповідних документів, уточнюючої інформації, що передбачено ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV, та Порядком № 22-1, поклавши обов'язок стосовно надання уточнюючих документів виключно на позивача.
Натомість, трудова книжка позивача містять усі необхідні записи про спірні періоди роботи, із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію, відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Приймаючи до уваги зазначені докази, суд також враховує, що у тому становищі, в якому опинився позивач, він був позбавлений можливості отримати офіційні документи щодо періоду та характеру своєї роботи, а тому звертаючись до суду, надав усі можливі докази, які міг надати у цій ситуації.
Оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги також практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права. Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стосовно не зарахування до пільгового стажу роботи позивача періоду роботи з 14.07.1987 року по 04.06.1996 року у Амвросіївському ордена Леніна цементному комбінаті, з підстав нечитабельності відбитку печатки, якою завірений запис про звільнення, з посиланням на неможливість ідентифікації підприємства, суд зазначає, що порядок ведення трудових книжок у спірний період, був урегульований також Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162, яка застосовувалася до прийняття Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, яким була затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Мінюсті України 17.08.1993 року за № 110.
Підпунктом 1.1 Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.
Згідно із підпунктом 2.2 Інструкції № 162, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до п. 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п. 4.1 При звільненні робітника чи службовця усі записи про роботу, нагороди та заохочення, внесені до трудової книжки за час роботи на підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства та спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Згідно із п. 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Мінюсті України 17.08.1993 року за № 110, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Згідно із п.2.4. зазначеної Інструкції, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (п. 8.1. Інструкції №162).
Згідно пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників», від 27.04.1993 року № 301 також закріплено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Суд зазначає, що позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, та не засвідчені належним чином записи, не можуть бути самостійною підставою для не зарахування до пільгового стажу позивача спірного періоду його роботи з 14.07.1987 року по 04.06.1996 року у Амвросіївському ордена Леніна цементному комбінаті, які в решті, виконані у відповідності до вимог Інструкції.
Верховний Суд у своїх постановах від 28.02.2018 року у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а неодноразово висловлював позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Разом з тим, записи у трудовій книжці позивача, їх співставлення між собою, не містять протиріч, та у своїй сукупності, підтверджують факт роботи позивача у спірний період.
Законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
При цьому, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Аналогічний висновок був наведений у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідач, користуючись, зокрема, наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різних способів та засобів для дотримання своїх зобов'язань, протиправно не врахував під час вирішення питання про призначення позивачеві пенсії, відповідно до його заяви від 25.02.2020 року зареєстрованої за № 733 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», записи в трудовій книжці позивача, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи особи, та записи в якій підтверджують роботу позивача у періоди: з 14.07.1987 року по 04.06.1996 року у Амвросіївському ордена Леніна цементному комбінаті на посаді футерувальника-муляра 5 розряду; з 28.09.1998 року по 18.01.1999 року в Амвросіївському АТ «Донцемент» на посаді футерувальника-муляра 5 розряду; з 19.01.1999 року по 28.07.2006 року в Амвросіївському АТ «Донцемент» на посаді майстра по футерувальним роботам, у зв'язку із чим, рішення відповідача № 29 від 04.03.2020 року про відмову в призначенні пенсії, суд визнає протиправним, та таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Разом з тим, належним способом захисту є повторний розгляд заяви позивача про перерахунок пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2018 року по справі №348/2160/15-а.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на встановлені у справі обставини та наведені норми чинного законодавства, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії, суд приходить до висновку, що належним та достатнім способом правового захисту у даному випадку є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 25.02.2020 року зареєстровану за № 733 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, щодо зарахування під час вирішення питання про призначення позивачці пенсії до пільгового стажу позивача періодів його роботи: з 14.07.1987 року по 04.06.1996 року у Амвросіївському ордена Леніна цементному комбінаті на посаді футерувальника-муляра 5 розряду; з 28.09.1998 року по 18.01.1999 року в Амвросіївському АТ «Донцемент» на посаді футерувальника-муляра 5 розряду; з 19.01.1999 року по 28.07.2006 року в Амвросіївському АТ «Донцемент» на посаді майстра по футерувальним роботам.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з правил частини першої статті 139 КАС України, відповідно до яких при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позов судом задоволений, суд приходить до висновку про покладення на відповідача судових витрат у повному обсязі, а саме в сумі - 840,80 грн. (а.с. 4), які слід стягнути за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, смт Велика Новосілка, вул. Центральна, 103, ЄДРПОУ: 42171290) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 04 березня 2020 року № 29 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Великоновосілківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.02.2020 року зареєстровану за № 733 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, щодо зарахування під час вирішення питання про призначення ОСОБА_1 пенсії до пільгового стажу періодів роботи: з 14.07.1987 року по 04.06.1996 року у Амвросіївському ордена Леніна цементному комбінаті на посаді футерувальника-муляра 5 розряду; з 28.09.1998 року по 18.01.1999 року в Амвросіївському АТ «Донцемент» на посаді футерувальника-муляра 5 розряду; з 19.01.1999 року по 28.07.2006 року в Амвросіївському АТ «Донцемент» на посаді майстра по футерувальним роботам.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, смт Велика Новосілка, вул. Центральна, 103, ЄДРПОУ: 42171290) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення складене у повному обсязі та підписане 21 серпня 2020 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров