м. Вінниця
25 серпня 2020 р. Справа № 120/1679/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що на час прийняття наказу про виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення від 18.02.2019 року №40 (по стройовій частині), відповідач протиправно не провів усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
Ухвалою від 21.04.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.
27.05.2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до пункту 8 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260, грошове забезпечення, в тому числі індексація, виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Відповідач не є розпорядником коштів першого рівня, а тому не має повноважень самостійно визначати напрямки використання бюджетних ресурсів.
Що стосується вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати індексації по день фактичного розрахунку вказують, що у них відсутні підстави для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в частині виплати індексації грошового забезпечення на підставі статтей 116, 177 Кодексу законів про працю України.
Вирішуючи дану справу судом враховано, що особливості її розгляду визначені статтею 262 КАС України. Однак розгляд даної справи припав на період дії на території України карантину, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 N 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (із наступними змінами).
У зв'язку з цим пунктом 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX (далі - Закон України № 540-IX від 30.03.2020), який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ VI "Прикінцеві положення" КАС України доповнено пунктом 3, яким передбачено продовження визначених статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу процесуальних строків, в тому числі і строків розгляду справи на період дії карантину.
Отже, з набранням чинності Законом № 540-IX процесуальні строки в адміністративному судочинстві, зокрема строк розгляду адміністративної справи, а також строки подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення було продовжено на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
В подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18 червня 2020 року № 731-IX (далі - Закон України № 731-ІХ від 18.06.2020 року) , пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено в новій редакції, згідно якої встановлені цим Кодексом процесуальні строки поновляються судом лише за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом).
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 731-ІХ від 18.06.2020 року також було визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Закон України № 731-ІХ від 18.06.2020 року набрав чинності 17 липня 2020 року, відповідно продовжений Законом України № 540-IX від 30.03.2020 процесуальний строк сплив 07.08.2020 року.
Оскільки жодних заяв від учасників справи щодо продовження процесуальних строків по справі до визначеного терміну подано не було, тому наразі відсутні перешкоди для вирішення даної справи та ухвалення судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №40 від 18.02.2019 року, прапорщика ОСОБА_1 , начальника електросилових пристроїв тропосферної радіорелейної станції взводу тропосферного зв'язку роти тропосферного зв'язку батальйону зв'язку, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення /а.с. 12/.
На час прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу частини, відповідачем протиправно не було проведено із позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, суд виходить із наступного.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (надалі - Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частин 1-4 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ).
Так, статтею 1 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (стаття 2 Закону №1282-ХІІ).
Відтак, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до положень частини 1 статті 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону №1282-ХІІ передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому, статтями 18 та 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до частин 3-5 статті 4 Закону №1282-XII, обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно пункту 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Положеннями пункту 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Відтак, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Як вбачається з довідки №350/130/11/113/ПС від 13.05.2020 року щодо нарахованої (виплаченої) індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , відповідач не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по березень 2018 року.
Разом із тим, як вказує позивач, письмової відповіді на своє звернення він не отримав, однак в телефонному режимі йому відмовлено у виплаті індексації грошового забезпечення, посилаючись на роз'яснення Міністерства соціальної політики України та роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
Викладене жодним чином не спростоване відповідачем.
Водночас, суд зауважує, що подібні роз'яснення мають інформаційний характер та не є нормативно-правовими актами. Натомість, у силу приписів статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти відповідно до Конституції та законів України.
Доводів стосовно того, що розмір грошового забезпечення позивача за вказаний період не підлягав індексації у зв'язку зі зміною величини індексу споживчих цін, відповідачем також не наведено та відповідних доказів не надано.
Частиною першою, другою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 року у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 825/874/17 та від 19.06.2019 року у справі № 825/1987/17.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що відсутність бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення жодним чином не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов'язком відповідача.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення.
Положеннями частини 1 статті 245 КАС України визначено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4 частини 2 вказаної статті).
Зважаючи на встановлення судом порушеного права, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його відновлення, суд вважає також за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року.
При цьому, суд зазначає, що причиною порушення прав позивача на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення стала протиправна бездіяльність відповідача (форма пасивної поведінки), а не дії, як помилково вважає позивач. Тому, позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити спірну індексацію грошового забезпечення.
У той же час, питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв'язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції відповідача при нарахуванні та виплаті відповідних сум. Відтак, суд не може встановити базовий місяць для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення, так як уповноважений лише встановити право позивача на її отримання.
У розумінні статті 2 КАС України завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади за даних обставин.
Тому підстави для зобов'язання відповідача врахувати пункт 5 Порядку № 1078 в частині, що стосується застосування базового місяця січень 2008 року (про що позивач також зазначав у зверненні до відповідача від 24.02.2020 року) - відсутні. Позовні вимоги у цій частині є передчасними та направлені на захист ще не порушеного права, що суперечить статті 5 КАС України, тоді як судовий захист може надаватися лише порушеним правам.
Аналогічного правового висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові № 120/361/20-а від 06 серпня 2020 року.
Суд зазначає, що саме у процесі виконання рішення суду відповідачем, у порядку встановленому Законом № 1282-XII та Порядком № 1078, буде визначено базовий місяць для проведення індексації грошового забезпечення позивача.
Таким чином, військовою частиною НОМЕР_1 , на теперішній час, не вчинялось будь-яких дій по визначенню базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення позивача, а тому відсутні підстави вважати, що має місце порушення прав позивача пов'язаних з визначенням базового місяця для проведення індексації.
Стосовно позовної вимоги про виплату середнього заробітку за період з 18.02.2019 року по дату винесення рішення у справі, суд вказує на наступне.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
В силу пункту 242 вказаного Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
У даних правовідносинах мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме: не виплачено індексацію грошового забезпечення.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
Так, статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Поряд з цим, статтею 117 КЗпП України врегульовано, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, наведеними правовими нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З матеріалів справи вбачається, що при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення.
Однак, суд звертає увагу, що згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що визначаючись щодо розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати зокрема: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вказані висновки застосовані Верховним Судом у постанові №816/1640/17 від 20 травня 2020 року.
Отже, для проведення розрахунків належної до виплати суми компенсації втрати частини доходів суд повинен зокрема встановити розмір недоплаченої суми, визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.
Суд звертає увагу, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги у цій частині є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.
Аналогічного правового висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові № 240/1090/20 від 06 серпня 2020 року.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до положень ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору та ним не понесено витрат, пов'язаних з розглядом справи, тому судові витрати у даній справі не розподіляються.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, ст. 55 Конституції України, ст. 1, 2, 4, 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII, ст. 18, Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III, ст. 1, 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII, п. 1.1, 4, 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя Свентух Віталій Михайлович