58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34
26 червня 2020 року Справа № 926/160/20
За позовом Фізичної особи-підприємця Соловйової Світлани Сергіївни
до відповідача Фізичної особи-підприємця Іванова Івана Недялкова
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фізична особа - підприємець Главатчук Руслан Миколайович
про стягнення боргу за організацію виконання перевезення у сумі 59 144,77 грн.
Суддя О.Г. Проскурняк
Секретар судового засідання В.О. Нікітович
Представники сторін
Від позивача - не з'явились
Від відповідача - не з'явились
Від третьої особи - не з'явились
СУТЬ СПОРУ: Фізична особа-підприємець Соловйова Світлана Сергіївна звернулась до Господарського суду Чернівецької області із позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця Іванова Івана Недялкова про стягнення боргу за організацію виконання перевезення у сумі 59 144,77 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 17 квітня 2019 між сторонами укладено Договір-заявка №1 про надання транспортно-експедиційних послуг з автоперевезення вантажу, згідно умов якої ФОП Соловйова С.С. організувала виконання перевезення вантажу (крихти в біг бегах), масою 22 тони за маршрутом (з урахуванням погодженої сторонами зміни місця завантаження) м. Ізмір (Туреччина) - м. Київ (Україна).
Позивач зазначає, що для виконання перевезення за Договором-заявкою № 1 від 17 квітня 2019 року, ФОП Соловйовою С.С. залучено перевізника ФОП Главатчук А.А. При цьому, у зв'язку із відсутністю у ФОП Главатчук А.А. вільного рухомого складу, останнім було залучено перевізника ФОП Главатчук Р.М.
Позивач стверджує, що сторони погодили вартість перевезення - 3075 доларів США та умови оплати, згідно яких: 1500 доларів США, одержувач повинен сплатити готівкою при розвантаженні, а решта 1 575 доларів США - сплатити у гривнях, протягом 7 днів після розвантаження автомобіля.
При цьому, позивач вказує, що відповідачем в порушення укладеного між сторонами Договору-заявки №1 сплачено 500,00 доларів США при розвантаженні вантажу - 01 травня 2019 року), а 04 червня та 27 червня 2019 року сплачено 5 400,00 грн. та 4 000,00 грн. відповідно, що стало підставою для звернення до суду із вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за виконане перевезення на загальну суму 59 144,77 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує щодо оформлення Договору-заявки №1 від 17 квітня 2019 року, проте вказує, що вартість перевезення між сторонами обумовлена в сумі 2 700,00 доларів США. Крім того, відповідач посилається на те, що при розвантаженні вантажу - 01 травня 2019 року ним передано водію автомобіля, що здійснював перевезення вантажу - 1 000 доларів США, що підтверджується записом водія на зворотній частині товаротранспортної накладної.
При цьому, відповідач стверджує, що не передав водію повну суму, обумовлену в заявці, так як частина вантажу, загальною вагою 2 380 кг. втрачено перевізником, про що ФОП Івановим І.В. здійснено запис в товаротранспортній накладній.
Крім того, відповідач вказує, що ним частково сплачена заборгованість 04 червня та 27 червня 2019 року на загальну суму 9 400,00 грн., а тому вважає, що загальна сума заборгованості за дане перевезення складає 37 034,00 грн.
Позивач у відповіді на відзив вказує, що належне виконання перевезення підтверджується відсутністю зауважень та/або застережень вантажоодержувача в накладній CMR та наявністю підпису вантажоодержувача в графі 24 CMR № 000548.
Крім того, ФОП Соловйова С.С. вказує, що примірники товаротранспортної накладної позивача та перевізника не містять відомостей про втрачений товар та передачу водію перевізника вказаної відповідачем у відзиві на позов 1 000 доларів США.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 січня 2020 року, справу № 926/160/20 передано судді Проскурняку О.Г.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 27 січня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду від 30 березня 2020 року відкладено розгляд справи № 926/160/20 у судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Чернівецької області на період дії на території України карантину.
Ухвалою суду від 19 травня 2020 року призначено розгляд справи в підготовчому засіданні на 10 червня 2020 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 10 червня 2020 року закрито підготовче провадження по справі № 926/160/20, призначено справу до розгляду по суті на 26 червня 2020 року.
Сторони та третя особа у судове засідання 26 червня 2020 року явку належних представників не забезпечили.
Нез'явлення сторін та третьої особи у судове засідання не перешкоджає вирішенню спору по суті за наявними в справі матеріалами.
Відповідно до статті 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши матеріали справи, вживши всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, на яких ґрунтуються позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті суд
Згідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, 17 квітня 2019 року за допомогою електронної пошти, на адресу експедитора ФОП Соловйової С.С. від ФОП Іванова І.Н. надійшов Договір-заявка №1 про надання транспортно-експедиційних послуг з автоперевезення вантажу.
З аналізу договору-заявки №1 від 17 квітня 2019 року, яка укладена між сторонами вбачається, що вона за своєю правовою природу є договором транспортного експедирування.
Перевезенням вантажів згідно з положеннями статті 306 Господарського кодексу визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.
Згідно статті 3 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів", цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статті 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно частини 1 статті 930 Цивільного кодексу України, договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. При цьому, частиною 2 статті 639 ЦК України унормовано, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Доказів визнання недійсним або встановлення факту нікчемності чи не укладення вищевказаного договору суду не надано.
Як вбачається із Договору-заявки №1 про надання транспортно-експедиційних послуг по автоперевезенню вантажу від 17 квітня 2019 року, сторони домовились, що експедитор - ФОП Соловйова С.С. повинна організувати виконання перевезення вантажу (крихти в біг бегах), масою 22 тони за маршрутом (з урахуванням погодженої сторонами зміни місця завантаження) м. Ізмір (Туреччина) - м. Київ (Україна).
Щодо погодженої сторонами вартості перевезення
Частиною 1 статті 628 ЦК України унормовано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно частини 1 статті 931 ЦК України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Як встановлено судом в процесі розгляду справи, позивач вказує, що сторонами погоджена вартість перевезення в сумі 3 075,00 доларів США, відповідач посилається на те, що сторонами погоджена вартість перевезення в сумі 2 700,00 доларів США.
Відповідно до статей 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Так, з метою встановлення фактичних обставин справи, судом витребувано у сторін оригінал Договору-заявки №1 про надання транспортно-експедиційних послуг по автоперевезенню вантажу від 17 квітня 2019 року, укладеного між ФОП Соловйовою С.С. та ФОП Івановим І.Н.
Сторони в письмових поясненнях посилаються на те, що договір-заявка № 1 про надання транспортно-експедиційних послуг по автоперевезенню вантажу від 17 квітня 2019 року укладено між сторонами в електронній формі.
Частинами 1, 2 статті 96 ГПК України унормовано, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Відповідно до частини 5 вказаної статті, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
З огляду на те, що відповідач ставить під сумнів відповідність поданої позивачем паперової копії Договору-заявки №1 оригіналу електронного доказу та враховуючи те, що сторони не надали суду оригіналу вказаного електронного доказу, у встановленому Законом порядку, суд відхиляє як доказ подану позивачем копію вказаного документу, щодо узгодження з відповідачем суми експедиційних послуг на загальну суму 3 075,00 доларів США.
При цьому, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що між сторонами дійсно виникли господарські відносини, які за своєю правовою природою охоплюються визначенням договору транспортного експедирування на підставі укладеного між сторонами 17 квітня 2019 року Договору-заявки №1 про надання транспортно-експедиційних послуг по автоперевезенню вантажу.
Однак, враховуючи те, що позивачем належним чином не доведено погодження сторонами вартості послуг по автоперевезенню вантажу в сумі 3 075,00 доларів США, а відповідачем не заперечується укладення 17 квітня 2019 року Договору-заявки №1 на загальну суму 2 700,00 доларів США, суд вважає що визнана відповідачем вартість по автоперевезенню вантажу становить 2 700,00 доларів США.
Стосовно сплаченої відповідачем перевізнику вартості перевезення при розвантаженні вантажу - 01 травня 2019 року
Як вбачається із матеріалів справи, для виконання перевезення за Договором-заявкою № 1 від 17 квітня 2019 року, ФОП Соловйовою С.С. залучено перевізника ФОП Главатчук А.А. При цьому, у зв'язку із відсутністю у ФОП Главатчук А.А. вільного рухомого складу, як зазначає позивач та третя особа, останнім було залучено перевізника ФОП Главатчук Р.М.
Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що при розвантаженні товару ним передано водію, що здійснював автоперевезення вантажу 1 000,00 доларів США, про що свідчить напис водія на зворотній стороні товаротранспортної накладної CMR № 000548. Так, на зворотній стороні товаротранспортної накладної CMR № 000548, наданої відповідачем міститься наступний напис: "Я ОСОБА_1 1.05.2019 за перевозку отримав 1000$ (тисячу доларов США). Підпис".
При цьому, долучені позивачем до матеріалів справи копія товаротранспортної накладної CMR № 000548 експедитора та оригінал товаротранспортної накладної CMR № 000548 перевізника не містить вказаного напису.
Так, суд критично оцінює доводи відповідача стосовно оплати водію перевізника ФОП Главатчука Р.М. 1 000,00 доларів США при розвантаженні, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази стосовно того, що громадянин ОСОБА_1., від імені якого здійснено спірний напис на оригіналі ТТН ФОП Іванова І.Н. є водієм перевізника.
При цьому, враховуючи те, що позивачем та третьою особою не заперечується факт отримання 500,00 доларів США водієм перевізника, суд дійшов висновку, що саме означена сума оплачена відповідачем готівковими коштами при розвантаженні товару.
Стосовно посилання відповідача на втрату перевізником частини товару
Згідно пунктів 15.1., 15.2. "Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджених наказом Міністерством транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року, у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між Перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом, що може бути складений у паперовій або електронній формі. Перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті такі обставини: а) невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній; б) порушення або відсутність пломб на кузові автомобіля або контейнері; в) простій автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу; г) інші обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи будь-яких актів чи претензій відповідача, стосовно неналежного надання транспортних послуг чи іншого невиконання умов договору, суд дійшов висновку, що перевізником належним чином виконано свої зобов'язання, а тому у відповідача відсутні підстави для зменшення вартості автомобільного перевезення, обумовленої в заявці, на суму втраченого товару.
З огляду на вищевикладені обставини, що підтверджуються матеріалами справи, судом встановлено, що сторонами 17 квітня 2019 року укладено Договір-заявка №1 про надання транспортно-експедиційних послуг по автоперевезенню вантажу на суму послуг перевезення у розмірі 2 700,00 доларів США.
Згідно пункту "Вартість перевезення та умови оплати" договору-заявки №1 від 17 квітня 2019 року сторони погодили наступні умови оплати: 1 500,00 доларів готівкою при розвантаженні.
Статтею 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Статтею 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Так, 01 травня 2019 року (день розвантаження), відповідач в порушення умов укладеного Договору, сплатив перевізнику 500,00 доларів США замість 1500,00 доларів США.
Заборгованість відповідача перед позивачем становить 2 200,00 доларів США (2 700,00 доларів США - 500,00 доларів США).
Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідачем 04 червня 2019 року та 27 червня 2019 року сплачено на користь позивача 5 400,00 грн. та 4 000,00 грн. відповідно. (Разом - 9 400 грн.).
Згідно положень частин 1 та 2 статті 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Офіційний курс долару США до гривні, встановлений Національним банком України на 01 травня 2019 року становить 26,619328 грн. за 1 долар США.
За таких обставин, перевіривши розрахунок заборгованості за організоване ФОП Соловйовою С.С. перевезення згідно Договору-заявки №1 від 17 квітня 2019 року, господарський суд дійшов висновку що сума обґрунтованої заборгованості відповідача перед позивачем становить 49 162,52 грн. (2200 доларів США * 26,619328 грн. - 9400 грн.)
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку позов задовольнити частково.
Крім того, суд звертає увагу сторін на наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Щодо судових витрат
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно положень пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тому, судовий збір у розмірі 2 102,00 грн слід покласти на відповідача.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 129, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Іванова Івана Недялкова ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Соловйової Світлани Сергіївни ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) - 49 162,52 грн. - заборгованості та 2 102,00 грн. - судового збору.
3. У задоволенні позову в частині стягнення заборгованості на суму 9 982,25 грн. - відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано - 01 липня 2020 року.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.Г. Проскурняк