пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
25 серпня 2020 року Справа № 903/213/20
Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/213/20 за позовом Волинської обласної спілки споживчих товариств до фізичної особи-підприємця Закори Інни Богданівни про стягнення 3409,36 грн.,
27.03.2020 Волинська обласна спілка споживчих товариств звернулася в суд з позовом до фізичної особи-підприємця Закори Інни Богданівни про стягнення 3409,36 грн.
Заява обґрунтована не виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно договору оренди торгівельного місця №1449/1555/15 від 01.01.2015 в частині сплати орендної плати.
Позивач в позовній заяві просить суд розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 30.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Волинська обласна спілка споживчих товариств 01.06.2020 подала додаткові пояснення, в яких просить суд при прийнятті рішення врахувати те, що Закора І.Б. умови договору оренди №1449/1555/15 торговельного місця від 01.01.2015 в частині сплати орендної плати виконувала частково починаючи з 06.01.2015, що підтверджує карткою рахунку 3779 станом за січень 2015 по липень 2019. Зазначає, що станом на 29.05.2020 заборгованість відповідачки перед позивачем по сплаті орендної плати становить 3409,36 грн. Додатково долучив до матеріалів справи картку 3779, додаткову угоду від 01.02.2016 до договору оренди торговельного місця №1449/1555/15, додаткову угоду №2 від 01.02.2017 до договору оренди торговельного місця №1449/1555/15.
Ухвала суду від 30.03.2020, яка була направлена рекомендованим листом за належною адресою відповідача ( АДРЕСА_1 ) повернута 09.04.2020 об'єктом поштового зв'язку з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Разом з тим, Господарський суд Волинської області на офіційному веб-порталі судової влади України повідомляв фізичну особу-підприємця Закору Інну Богданівну про відкриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропонував відповідачу - ФОП Закорі Інні Богданівні, в порядку ст. ст. 165, 178 ГПК України, надати суду непізніше 15-ти днів з дня закінчення строку дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19): відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), копію відзиву та доданих до нього документів надіслати позивачу, докази чого надати суду.
03.06.2020 суд повторно направив на адресу фізичної особи-підприємця Закори Інни Богданівни ухвалу про відкриття провадження у справі від 30.03.2020, однак остання повернута 17.06.2020 об'єктом поштового зв'язку з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно п.4 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.
Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв'язку з позначками "адресат відсутній", "закінчення терміну зберігання" тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов'язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.
Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Разом з цим суд вважає, що дана обставина не є перешкодою для розгляду справи.
Ухвала суду про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами розміщена в мережі інтернет на веб-сайті "Єдиний державний реєстр судових рішень України".
З огляду на відкритість інформації щодо справи, ФОП Закора І.Б. не була позбавлена права та можливості ознайомитися з ухвалою Господарського суду Волинської області від 30.03.2020 в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відзив відповідача на адресу суду не надходив.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.
Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2015 між Волинською обласною спілкою споживчих товариств (орендодавець, позивач) та фізичною особою - підприємцем Закора Інною Богданівною (орендар, відповідач) укладено договір оренди №1449/1555/15 торговельного місця (а.с.7-8).
Відповідно до п. 2.1 договору, сторони встановили, що предметом договору є торговельне місце № 1555, загальною площею 5,07 кв.м., що розташоване на Завокзальному ринку в м. Луцьку, по вул. Карпенка Карого,1 для розміщення об'єкта торгівлі (малої архітектурної форми, яка не є власністю орендодавця) для провадження торгівельної діяльності.
Згідно п. 3.1 договору, вступ орендаря у користування торговельним місцем настає одночасно з підписанням сторонами даного договору. Підписання даного договору свідчить про те, що Орендар отримав в користування Торговельне місце.
Пунктом 3.2 договору зазначено, що після закінчення строку оренди, передбаченого цим Договором або у випадку дострокового припинення Договору, Орендар зобов'язаний протягом 10 календарних днів повністю звільнити торговельне місце та виконати інші свої зобов'язання перед Орендодавцем в тому числі грошові.
Згідно п. 4.1 договору, з 01.01.2015 по 31.012.2018 розмір орендної плати за торговельне місце складає 304,20 грн. на місяць в т.ч. ПДВ.
Протягом грудня 2018 сторони зобов'язані укласти додаткову угоду до даного договору про встановлення розміру орендної платина наступні 5 років дії договору з 01.01.2019 по 31.01.2024. У випадку не укладення такої угоди даний договір припиняє свою дію 31 грудня 2018 року.
Відповідно до п. 4.2. договору орендна плата сплачується щомісячно на поточний рахунок Орендаря, не пізніше 15-го числа поточного місяця (розрахункового місяця).
Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (плату за оренду) за користування торговельним місцем (п.6.2.1 договору).
Пунктом 1 Додаткової угоди від 01.02.2016 до договору оренди торговельного місця № 1449/1555/15, розмір орендної плати за торговельне місце з 01 лютого 2016 року по 31 грудня 2018 року складає 354,90 грн. на місяць в т.ч. ПДВ (а.с.37).
Відповідно до п.1 додаткової угоди №2 від 01.02.2017 до договору оренди торговельного місця № 1449/1555/15, розмір орендної плати за торговельне місце з 01 лютого 2017 року по 31 грудня 2018 року складає 380,25 грн. на місяць в т.ч. ПДВ (а.с.37).
Згідно п.1 Додаткової угоди №3 від 22.11.2017 до договору оренди торговельного місця № 1449/1555/15, розмір орендної плати за торговельне місце з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року складає 557,70 грн. на місяць в т.ч. ПДВ (а.с.9).
Відповідно до п. 1 Додаткової угоди № 4 від 31.12.2018 до договору оренди торговельного місця № 1449/1555/15, розмір орендної плати за торговельне місце з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року складає 583, 05 грн. на місяць в т.ч. ПДВ (а.с.10).
Волинська обласна спілка споживчих товариств 13.07.2019 надіслала Відповідачу повідомлення № 66 про відмову від договору оренди № 1449/1555/15 торговельного місця від 01.01.2015 (по причині несплати орендної плати протягом трьох місяців) та необхідністю сплати орендної плати за користування торговельним місцем (а.с.14).
Даний лист відповідач отримала 19.07.2019, що підтверджується підписом в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.15). Отримання відповідачем повідомлення свідчить проте, що договір оренди торговельного місця припинив свою дію.
Відповідач умови договору в частині сплати орендної плати за період з січня 2015 по липень 2019 виконувала частково, що підтверджено карткою рахунку 3779 (а.с.30-35).
Станом на день розгляду справи, заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті орендної плати становить 3409,36 грн.
Згідно з ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України ).
Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.
Відповідно до ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 3409,36 грн.., підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає до задоволення.
Оскільки позов до розгляду суду доведено з вини ФОП Закори І.Б., то витрати по сплаті судового збору в сумі 2102,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід покласти на неї.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 236-240 ГПК України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи - підприємця Закори Інни Богданівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Волинської обласної спілки споживчих товариств (вулиця Ковельська, будинок 13, місто Луцьк, 43016, код ЄДРПОУ 01743401) 3409,36 грн. (три тисячі чотириста дев'ять гривень тридцять шість копійок) заборгованості та 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривня) витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя І. О. Гарбар