вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"25" серпня 2020 р. Cправа № 902/461/20
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601)
до: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ПОДОЛЯНКА-7" (вул. Зодчих, буд.16, м. Вінниця, 21100)
про стягнення 2199,94 грн,
Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подано позов до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ПОДОЛЯНКА-7" про стягнення 2199,94 грн.
В якості підстав заявлених позовних вимог позивач посилається на укладений 10.10.2016 з відповідачем Договір №4780/1617-ТЕ-1 постачання природного газу (далі - Договір), відповідно до умов якого Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" передало у власність Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ПОДОЛЯНКА-7" природний газ.
Як стверджує позивач, відповідачем не виконано умови вказаного Договору в частині повної оплати за поставлений природний газ у передбачений строк, внаслідок чого позивачем заявлено до стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ПОДОЛЯНКА-7" 2199,94 грн заборгованості, з яких: 2,97 грн - основного боргу; 1898,11 грн - пені; 298,37 грн - 3% річних та 0,49 грн - інфляційних втрат.
Ухвалою суду від 12.05.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/461/20 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Даною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема щодо подання відповідачем відзиву на позовну заяву. При цьому такі строки були продовжені на строк дії карантину відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 30.03.2020 №540-IX.
Вказана ухвала вручена усім учасникам справи, що підтверджується відповідними рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, які наявні в матеріалах справи.
25.05.2020 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, відповідно до якого відповідач не визнає наявності основного боргу та стверджує, що такий борг було погашено 21.01.2020 на підставі платіжного доручення №811 від 21.01.2020 з урахуванням адресованого позивачу листа про зарахування даного платежу як оплату за Договором №4780/1617-ТЕ-1 постачання природного газу від 10.10.2016. При цьому відповідач визнає вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, а також просить зменшити розмір пені на 90%.
Розглядаючи дану справу, суд враховує, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 30.03.2020 №540-IX, закінчилися через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 №731-IX.
Окрім того, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
10.10.2016 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Постачальник, позивач) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ПОДОЛЯНКА-7" (Споживач, відповідач) укладено Договір постачання природного газу №4780/1617-ТЕ-1 (Договір), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ на умовах цього Договору (а.с. 29-37, т. 1).
Природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2. Договору).
Згідно із п. 2.1. Договору постачальник передає споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 195 тис.куб. метрів, в тому числі по місяцях: жовтень - 20 тиc.куб. метрів, листопад - 25 тис.куб. метрів, грудень - 35 тис.куб. метрів (80 тис.куб. метрів за IV кв. 2016 року), січень 45 тис.куб. метрів, лютий - 35 тис.куб. метрів, березень - 35 тис.куб. метрів (115 тис. куб. метрів за І кв. 2017 року).
За змістом п. 3.4. Договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Розділом 5 Договору сторонами погоджено ціну природного газу.
Відповідно до п. 6.1. Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 (п. 8.2. Договору).
Також сторони дійшли згоди, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років (п.10.3. Договору).
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє, в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 31.03.2017, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.12.1. Договору).
Додатковими угодами до Договору № 1 від 23.01.2017, № 2 від 31.03.2017 сторонами внесено зміни до умов Договору, зокрема, щодо планового обсягу постачання природного газу, порядку та умов передачі природного газу та проведення розрахунків, відповідальності сторін (сторони погодили зміну відсоткового розміру пені до 16,4%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення), строку дії договору з визначенням відповідних обсягів на квітень-вересень 2017 року (строк дії Договору продовжено по 30.09.2017 включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення) (а.с. 38-41, т. 1).
На виконання умов Договору, позивачем в період з жовтня 2016 року по вересень 2017 року поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 794513,46 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу (а.с. 16-27, т.1). При цьому між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Вінницькій області, Департаментом фінансів Вінницької обласної державної адміністрації, Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ПОДОЛЯНКА-7" та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" 17.02.2017 та 12.04.2017 укладено Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу №1175 та 2123 відповідно за рахунок коштів загального фонду державного бюджету (Спільні протокольні рішення).
Відповідно до вказаних Спільних протокольних рішень Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ПОДОЛЯНКА-7" сплачено ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 147646 грн в рахунок погашення заборгованості за природний газ за жовтень-грудень 2016 року та лютий-березень 2017 року.
Однак, відповідач за отриманий газ за Договором розрахувався не в повному обсязі, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем.
Як підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою "Операции по Договору №4780/1617-ТЕ-1, Предприятие "Подолянка - 7 ОСББ" з 01.10.2016 по 31.10.2019 (а.с. 54, т. 1), відповідач розрахувався за отриманий природній газ в сумі 794510,49 грн, тобто несплаченим залишається основний борг в сумі 2,97 грн.
Несвоєчасне проведення відповідачем розрахунків за отриманий природний газ, стало підставою для звернення АТ "НАК "Нафтогаз України" до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 2,97 грн - основного боргу; 1898,11 грн - пені; 298,37 грн - 3% річних та 0,49 грн - інфляційних втрат.
Станом на дату розгляду справи організаційно-правову форму позивача змінено на Акціонерне товариство, що підтверджується відомостями, які містяться в ЄДРЮОФОПГФ.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Проаналізувавши укладений між позивачем та відповідачем Договір постачання природного газу №4780/1617-ТЕ-1 від 10.10.2016, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.
Відповідно до ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 ЦК України).
За змістом ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами п. 6.1. Договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Так, матеріалами справи підтверджується наявність основного боргу відповідача в сумі 2,97 грн за поставлений природній газ, отже позов у цій частині підлягає задоволенню у повному обсязі.
Щодо викладеного у відзиві на позовну заяву твердження відповідача про відсутність основного боргу, у зв'язку з його погашенням 21.01.2020 на підставі платіжного доручення №811 від 21.01.2020 з урахуванням адресованого позивачу листа про зарахування даного платежу як оплату за Договором №4780/1617-ТЕ-1 постачання природного газу від 10.10.2016 суд зазначає, що платіжне доручення №811 від 21.01.2020 у призначенні платежу містить посилання на інший договір, а надана відповідачем копія листа б/н, без дати не може вважатися належним та допустимим доказом такого зарахування, позаяк відповідачем не надано жодних доказів надіслання такого листа позивачу.
Відтак на момент прийняття рішення у даній справі у суду відсутні підстави вважати погашеним основний борг за Договором №4780/1617-ТЕ-1 постачання природного газу від 10.10.2016 у повному обсязі.
Згідно з ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч.1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Сторони дійшли згоди, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 21% річних (16,4% річних згідно з Додатковою угодою №2 від 10.10.2016), але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 8.2. Договору).
Умови договору щодо обмеження розміру пені не більше подвійної облікової ставки Національного банку України кореспондуються з приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" .
При цьому в силу приписів ст. 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Умовами п. 10.3. договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Беручи до уваги викладене, а також те, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення боржника по сплаті отриманого природного газу, суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та нормам чинного законодавства.
Суд, здійснивши перерахунок за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" заявлених до стягнення сум пені, 3% річних, та інфляційних втрат, помилок в періодах нарахування та в сумах не виявив, а тому заявлені позивачем до стягнення 1898,11 грн - пені; 298,37 грн - 3% річних та 0,49 грн - інфляційних втрат - інфляційних втрат є обґрунтованими.
З огляду на викладене та враховуючи визнання відповідачем вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 298,37 грн - 3% річних та 0,49 грн - інфляційних втрат.
Разом з тим розглянувши викладене у відзиві клопотання відповідача про зменшення суми пені на 90%, суд враховує таке.
Відповідно до ч.3 ст.509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно з положеннями статті 233 ГК України, які також кореспондують зі змістом статті 551 ЦК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Вирішуючи питання щодо зменшення розміру пені суд приймає до уваги такі обставини:
- відповідно до умов договору відповідач отримував природний газ від позивача виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню;
- ступінь виконання зобов'язання відповідачем та поведінка винної сторони: відповідач не ухилявся від виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, непогашеною залишається незначна частина основного боргу (2,97 грн із 794513,46 грн загальної вартості поставки природного газу за Договором).
- позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3 % річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства.
- відсутність понесення позивачем збитків пов'язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за договором, позаяк іншого матеріали справи не місять;
- відповідач є неприбутковою організацією;
- пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Крім того, суд враховує правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Правовий висновок, що пеня не може бути непомірним тягарем боржникові і джерелом отримання додаткових прибутків кредиторові підтримав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відповідно до постанови від 08.04.2020 у справі №924/570/19.
Враховуючи викладені обставини, суд вважає за можливе скористатись правом, наданим ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України, та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, на 50%, що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін. При цьому суд вважає необґрунтованим зменшення пені на 90%, як просить відповідач, з метою недопущення нівелювання самого значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора, що узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.
Відтак, клопотання відповідача про зменшення пені на 90% підлягає частковому задоволенню.
Таким чином, з нарахованих позивачем 1898,11 грн - пені підлягають стягненню з відповідача 50% в сумі 949,05 грн. При цьому в позові на суму 949,05 грн пені слід відмовити у зв'язку з її зменшенням судом.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, №924/754/18 від 18.06.2019, №912/1703/18 від 27.03.2019.
Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За таких обставин, позов підлягає задоволенню судом частково з урахуванням мотивів щодо зменшення суми пені.
Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.129 ГПК України з покладенням витрат по сплаті судового збору і в частині вимоги, за якою відмовлено у позові у зв'язку із зменшенням пені.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ПОДОЛЯНКА-7" (вул. Зодчих, буд.16, м. Вінниця, 21100; код ЄДРПОУ 35526718) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 20077720) 2,97 грн - основного боргу; 949,05 грн - пені; 298,37 грн - 3% річних, 0,49 грн - інфляційних втрат та 2102 грн - відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. У задоволенні позову щодо стягнення з відповідача 949,05 грн пені - відмовити.
4. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
5. Відповідно до положень ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 25 серпня 2020 р.
Суддя А.А. Тварковський
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - позивачу - вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601;
3 - відповідачу - вул. Зодчих, буд.16, м. Вінниця, 21100.