Дата документу 18.08.2020 Справа № 335/8206/17
18 серпня 2020 року
м. Запоріжжя
Єдиний унікальний №335/8206/17
Провадження №22-ц/807/1279/20
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Кримської О.М. (суддя-доповідач),
суддів - Дашковська А.В., Кочеткової І.В.,
за участю секретаря судового засідання Семенчук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2020 року в складі судді Калюжної В.В. в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення вартості частини квартири та припинення права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, сплачених на утримання майна,
У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про поділ майна, яке перебуває у спільній часткової власності, в обґрунтування якого зазначив, що він є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка складається з двох суміжних кімнат площею 15,03 кв.м та 10,41 кв.м. Іншим співвласником 1/2 частки квартири є відповідач ОСОБА_1 ..
Посилаючись на відсутність домовленості між співвласниками про поділ зазначеної квартири, позивач просив вирішити такий поділ нерухомого майна у судовому порядку.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 уточнив позовні вимоги та, посилаючись на фізичну неможливість поділу квартири між співвласниками, просив суд стягнути з відповідача вартість 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на його користь у розмірі 296 893 грн, та після отримання ним грошової компенсації вартості 1/2 частини квартири припинити його право власності на неї. Понесені ним судові витрати просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 ..
В грудні 2017 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, сплачених на утримання майна, який в подальшому неодноразово уточнювався.
Остаточно позовні вимоги мотивовані тим, що він разом з відповідачем є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , яка належить їм у рівних частках на праві спільної часткової власності по 1/2 частині кожному.
З червня 2001 року ОСОБА_2 постійно проживає у США, і до вересня 2017 року не підтримував з ОСОБА_1 зв'язку.
Починаючи з 2002 року і до теперішнього часу тільки ОСОБА_1 здійснюються витрати на утримання майна - спірної квартири: проведено ремонт в квартирі, сплачено вартість комунальних послуг.
За період з 2005 року по 2013 рік позивачем було здійснено ремонтні роботи в спірній квартирі на загальну суму 54 037,72 грн.
Згідно із відомостями Концерну «Міські теплові мережі» Запорізького регіону, за період з 01.01.2009 року по 15.04.2019 року за централізоване опалення ОСОБА_1 було сплачено 20 624,34 грн.
Посилаючись на вказані обставини, просив суд стягнути з відповідача половину суми витрат, понесених ним на утримання майна, що перебуває у спільній частковій власності у розмірі 37 331 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартість 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 у розмірі 296 893 грн, припинивши його право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 після отримання грошової компенсації.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 968 грн 93 коп.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову, зустрічні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в судовому рішенні суд послався на висновки експерта, які не мали на дату постановлення рішення актуальну вартість нерухомого майна (строк дії звіту - 6 місяців та зниження офіційного валютного курсу).
Судом безпідставно відмовлено у призначенні повторної оцінки майна, що потягло істотне порушення права відповідача за первісним позовом.
Судом першої інстанції при вирішенні спору неправильно застосовано приписи статей 364, 365 ЦК України, оскільки положення зазначених норм стосуються позасудового порядку та саме виділу в натурі частки майна, положення ст. 365 ЦК України регулює питання припинення права за певних умов.
Судом безпідставно присуджено матеріальну компенсацію за частку майна, при цьому не вирішувалося питання про таку можливість сплати грошової компенсації та застосування зворотної грошової компенсації відповідачем на користь позивача. Судом не було досліджено питання про сумісне володіння нерухомим майном або зворотної грошової компенсації.
Судом безпідставно не було прийнято в якості доказів письмові документи, які засвідчують факт утримання майна в цілому відповідачем за первісним позовом та не застосовано норми ст. 360 ЦК України.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Встановлено судом, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору міни від 28.09.1995 року, що підтверджується копією технічного паспорту на квартиру та довідкою ОП «ЗМБТІ» №1231 від 11.02.2008 (т.1 а.с.10-14).
ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить Ѕ частина квартири АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину №1-32 від 02.03.2017, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна№86679701 від 10.05.2017 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №81726034 від 03.03.2017 (т.1 а.с.15-16, 46-47).
Згідно із висновком експерта №2019-1 від 07.03.2019 за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи визначити технічно можливі варіанти розподілу об'єкта нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 , з дотриманням вимог діючих нормативно-правових актів у галузі будівництва та, згідно до часток співвласників не надається за можливе; визначити технічно можливі варіанти поділу, відповідно до часток ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (по 1/2 частині) та вимог нормативно-правових актів об'єкта нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 не надається за можливе; розмір грошової компенсації на користь співвласника, яка має бути сплачена іншим співвласником, складає: 296 893 грн (т.1 а.с.142 -171).
Задовольняючи первісні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірну квартиру не можна реально поділити між сторонами в справі, а також при вирішенні первісних позовних вимог посилався на норми ст. 364-365 ЦК України.
Колегія суддів не погоджується із такими висновками з огляду на наступне.
За положеннями статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України усі громадяни є рівними у своїх правах, усім забезпечуються рівні умови здійснення своїх, у тому числі майнових прав, а відтак правовий режим спільної часткової власності визначається з урахуванням інтересів усіх співвласників.
Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Частиною 2 ст. 365 ЦК України визначено, що суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Аналіз конструкції норм статей 364 та 365 ЦК України свідчить, що положення статті 365 ЦК України регулюють випадки, коли позивач - співвласник майна, домагається позбавлення права власності на частку майна іншого співвласника (співвласників) - відповідача у справі.
З огляду на викладене, посилання суду першої інстанції на положення статті 365 ЦК України є помилковим.
Натомість, випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються ст. 364 ЦК України.
За змістом статті 364 ЦК України власник, який бажає виділу своєї частки, може вимагати виділу такої частки в натурі, і лише у зв'язку з неможливістю такого виділу або заборони такого виділу відповідно до закону, він має право на компенсацію, яку може вимагати на підставі цієї норми.
Ураховуючи, що спірна квартира належить сторонам на праві спільної часткової власності, позивач за первісним позовом ОСОБА_2 є співвласником, який бажає позбутися належної йому частки у спільному майні шляхом отримання від іншого співвласника - відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 компенсації належної йому частки та визнання за нею права власності на все майно, то застосуванню до даних правовідносин підлягає ст. 364 ЦК України.
Разом з тим, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , не врахував інтереси обох учасників спільної часткової власності, зокрема, того, чи спроможний відповідач ОСОБА_1 виплатити позивачу компенсацію за його частку у спільному майні, і така виплата не становитиме для нього надмірний тягар.
У постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року в справі № 6-2925цс15 зроблено висновок, що з врахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне:
чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом;
чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі;
чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України;
чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Отже, згода інших співвласників на виплату співвласнику, який бажає отримати компенсацію вартості його частки, не є обов'язковою, проте судам під час вирішення справ зазначеної категорії необхідно з'ясувати, чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які мають (не мають) змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки.
Аналогічний висновок зробив також Верховний Суд у постановах від: 30 січня 2018 року у справі № 369/8864/15-ц; 27 вересня 2018 року у справі № 193/1008/16-ц; 21 січня 2019 року у справі № 242/2563/16-ц ; 19 червня 2019 року у справі № 752/10312/14-ц; 22 липня 2019 року у справі № 145/1194/16-ц.
Відповідно до ч. 1, 6-7 ст. 81 ЦК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Проте, позивачем за первісним позовом ані в суд першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не надано доказів на підтвердження того, що відповідач за первісним позовом спроможний виплатити компенсацію за його частку у спільному майні і така виплата не становитиме для нього надмірний тягар.
Навпроти, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком (т.1 а.с.57), звертався до суду першої інстанції із заявою про звільнення від сплати судового збору за подання зустрічного позову (т.1 а.с.56), яка була задоволена ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2017 року (т.1 а.с.72-73), а також із клопотанням про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги (т.2 а.с.49-55), яке ухвалою Запорізького апеляційного суду від 28 лютого 2020 року було задоволено (т.2 а.с.58-59).
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає відсутніми підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення вартості частини квартири з ОСОБА_1 та припинення його права власності.
До того ж, представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Крамарчук Р.С. пояснив у суді апеляційної інстанції про те, що позивач ОСОБА_2 довгий час проживає поза межами України.
Згідно частини 4 статті 319, статті 322 ЦК України, власність зобов'язує; власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Вирішуючи позовні вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 про стягнення понесених ним витрат на утримання квартири, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість вказаних позовних вимог, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.
В цій частині колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрував право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 02.03.2017 року на підставі свідоцтво про право на спадщину, виданого 02.03.2017 третьою Запорізькою державною нотаріальною конторою (т.1 а.с.15-16).
Згідно із довідкою №04-27/5-3808 від 27.03.2017 року місце проживання ОСОБА_1 за вказаною адресою зареєстровано з 20.03.2017 року (т.1 а.с.44).
На підтвердження понесених ним витрат на проведення ремонту квартири ОСОБА_1 надавалося суду першої інстанції: копію договору №1/11/13 від 01.11.2013 року, укладеного між ним та ТОВ «Запоріжбудмонтаж», предметом якого є ремонт житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , акт здачі-приймання виконаних робіт №1 від 27.12.2013 року на суму 11 318 грн (т.1 а.с.85-86), договір №23/07-1 від 23.07.2005 року, укладеного між ПП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про купівлю-продаж віконних та дверних блоків з металопластику вартістю 8 604 грн та товарний чек від 23.07.2005 року (т.1 а.с.87-88), товарний чек від 17.07.2013 року на придбання сантехники на суму 5 837,29 грн (т.1 а.с.89), рахунок замовлення №т/В-000001 від 18.10.2012 року на придбання будівельних матеріалів на суму 1609,04 грн (т.1 а.с.90), договір №20 на виготовлення корпусної меблі від 15.10.2013 року (т.1 а.с.91), товарні чеки на суми 1 707 грн та 2 423 грн (т.1 а.с.92).
Колегія суддів погоджується із оцінкою суду першої інстанції вказаних доказів, зокрема, відсутність доказів того, що вказані матеріали було придбано саме до приміщення спірної квартири, а також відсутність доказів оплати ОСОБА_1 ремонтних робіт відповідних матеріалів,
В обґрунтування понесених на утримання спірної квартири витрат ОСОБА_1 надав до суду першої інстанції виписку з особового рахунку НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , АДРЕСА_3 (т.1 а.с.60-62, 66-67), рахунки на оплату послуг з централізованого опалення Концерну «Міські теплові мережі» по особовому рахунку НОМЕР_1, оформленого на ОСОБА_4 (т.1 а.с.63-65), довідку Філії Концерну «Міські теплові мережі» Вознесенівського району про те, що з 01.01.2009 року по 15.04.2019 року за адресою: АДРЕСА_3 , особовий рахунок НОМЕР_1 , ОСОБА_4 була сплачена сума в розмірі 20 624,34 грн (т.1 а.с.207)
Проте, із вказаних документів неможливо встановити, що вказані витрати зі сплати послуг централізованого опалення оплачувалися саме ОСОБА_1 , в якому розмірі проводилася оплата та в який період часу.
Інших доказів на підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на утримання квартири позивачем за зустрічним позовом суду не було надано.
Доводи апеляційної скарги також висновків суду першої інстанції не спростовують і не впливають на їх правильність.
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, позивачем за зустрічним позовом не надано суду належних, допустимих, достатніх доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, у зв'язку із чим погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.
За вказаних обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення первісних позовних вимог з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 ..
В частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Окрім того, представником ОСОБА_1 - адвокатом Турчинським М.І. заявлено клопотання про залишення позовних вимог ОСОБА_2 без розгляду у зв'язку з тим, що довіреність, видана ОСОБА_2 на представництво його інтересів в судах України, не була у встановленому Законом України « Про міжнародне приватне право» порядку легалізована , тому представництво здійснювалось за нечинною довіреністю , в тому числі щодо подання позовної заяви.
Колегія суддів, дослідивши доводи клопотання зазначає, що матеріали справи містять Договір на надання правових послуг № 04-17 від 18 травня 2017 року та Додаткова угода № 1 до цього договору від 17 листопада 2017 року укладені між ПП «Юридична фірма «Інашвілі та партнери» та ОСОБА_2 за змістом яких до предмету Договору входить ведення справ Клієнта та останній погоджується про залучення Повіреним до виконання Основного договору Адвокатського бюро «Валько, Інашвілі та партнери» ( т.1 а.с.25-27; т.1 а.с.69)
Належних, допустимих, достатніх доказів на спростування того факту, що ОСОБА_2 не укладав вищеназвані Договори відповідачем ОСОБА_1 та його представниками суду не надано.
Ураховуючи, вищевикладене та те, що позовна заява подана до суду 13 липня 2017 року, апеляційний суд приходить до висновку про наявність у представника Адвокатського бюро «Валько, Інашвілі та партнери» повноважень на представництво інтересів позивача ОСОБА_2 , тому підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2020 року в цій справі в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та стягнення судового збору скасувати та прийняти в цій частині нову постанову:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення вартості частини квартири та припинення права власності - відмовити в повному обсязі.
В частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, сплачених на утримання майнарішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 серпня 2020 року.
Головуючий О.М. Кримська
Судді: А.В. Дашковська
І.В. Кочеткова