ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
21 серпня 2020 року м. Київ № 826/3954/18
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Добрянська Я.І., розглянувши заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду
за позовом ОСОБА_1
до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві
про зобов'язати вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві, в якому просив зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного Фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) помилково сплаченого збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 7034. 12 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2018 року по адміністративній справі №826/3954/18 позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано Правобережне об'єднане управління Пенсійного Фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) помилково сплаченого збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 7034,12 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) здійснені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,8 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Правобережного об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 40375920, адреса: м. Київ, вул. Антоновича, 70).
Вказане рішення суду набрало законної сили відповідно до положень частини 2 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
09.08.2018 року Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчі листи.
До Окружного адміністративного суду міста Києва від позивача надійшла заява, в якій він просить суд встановити судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення. У поданій заяві посилається на ту обставину, що добровільно рішення суду в частині стягнення судового збору у розмірі 704,80грн відповідачем не було виконано. Листом від 30.09.2018р Головне управління ПФУ в м.Києві повідомило його про те, що Головним управлінням Державної казначейської служби України було проінформовано що виплата на підставі рішення суду від 20.04.2018р по справі № 826/3954/18 може бути здійснена за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України. У зв'язку з наведеним просить суд:
1. Зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного Фонду України в м. Києві в 5-денний строк подати до суду звіт про виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2018 року у адміністративній справі №826/3954/18 в частині стягнення з відповідача судового збору у розмірі 704,80грн.
2. За наслідками розгляду звіту про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту накласти на керівника Правобережного об'єднаного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві штраф у сумі сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Суд ознайомившись із поданим клопотанням приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13 червня 2006 року, пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12 травня 2011 року).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07 травня 2002 року, "Ромашов проти України" від 27 липня 2004 року, "Шаренок проти України" від 22 лютого 2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Згідно правової позиції викладеної в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про огляд застосування адміністративними судами статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України" № 3 від 13 березня 2017 року вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття постанови у справі.
Пленум Вищого адміністративного суду України наголосив, що вказаною статтею Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Водночас, суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
З матеріалів справи вбачається, що позивач отримав виконавчий лист на примусове виконання рішення суду.
Отже, судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення.
Керуючись статтями 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2018 року у порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог ст.ст.293-297 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська