ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
21 серпня 2020 року м. Київ № 640/6258/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІМАКСО КОНСТРАКШН»
до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІМАКСО КОНСТРАКШН» з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві в якому просило: скасувати податкове повідомлення-рішення № 0007844001 від 07.11.2018р. в повному обсязі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки відповідача, які слугували підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є помилковими, що є підставою для його скасування, оскільки зберігання та реалізація алкогольних напоїв за наявності марки акцизного податку встановленого зразка на пляшці або іншій тарі згідно із законодавством розповсюджується на продаж повної та не відкоркованої пляшки або іншої тари з алкогольним напоєм, водночас у разі реалізації у закладах алкогольних напоїв на розлив чинним законодавством не вимагається збереження марки акцизного податку на такій пляшці або іншій тарі.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що під час прийняття оскаржуваного рішення діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, а відтак відсутні підстави для скасування такого рішення та задоволення позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
На підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 04.10.2018р. № 14850 «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «Лімаксо Констракшн»», направлень на проведення фактичної перевірки від 08.10.2018р. № 6528/26-15-40-01, № 6529/26-15-40-01 та відповідно до п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України відповідачем проведено перевірку позивача (м. Київ, вул. Академіка Заболотного, буд. 37).
За результатом проведеної перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві винесено акт від 17.10.2018р. № 5007/26-15-40-01/54691217 про результати фактичної перевірки з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами у висновках якого зазначено, що: в магазині за адресою: м. Київ, вул. Академіка Заболотного, буд. 37, що використовується ТОВ «ЛІМАКСО КОНСТРАКШН» за наявності відповідної ліцензії здійснюється роздрібна торгівля алкогольними напоями. Перевіркою встановлено факт зберігання з метою подальшої реалізації алкогольних напоїв, а саме лікер «Болс Крем де Банан» місткістю 0, 7 л, міцністю 17 % та коньяку «Арарат» 5 * місткістю 0, 5 л, міцністю 40 % на яких відсутні марки акцизного податку встановленого зразка, чим порушено ст. 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».
22.10.2018р. позивач вважаючи вищезазначені висновки відповідача помилковими подав заперечення на акт перевірки.
Листом Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 02.11.2018р.. № 95743/10/26-15-40-01-23 «Про розгляд заперечення» позивача повідомлено про те, що висновки акта перевірки залишено без змін.
На підставі висновків вищезазначеного акта перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві винесено податкове повідомлення рішення від 07.11.2018р. № 0007844001, яким за порушення позивачем ст. 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» та на підставі п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України і абз. 15 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», а саме: зберігання з метою подальшої реалізації алкогольних напоїв без марок акцизного податку встановленого зразка до ТОВ «ЛІМАКСО КОНСТРАКШН» застосовано штрафні санкції на суму 17 000,00 грн.
Позивач вважаючи вищезазначене податкове повідомлення-рішення протиправним 20.11.2018р. звернувся зі скаргою до ДФС України в порядку адміністративного оскарження.
Рішенням ДФС України від 15.01.2019р. № 2106/6/99-99-11-06-01-25 про результати розгляду скарги, податкове повідомлення-рішення від 07.11.2018р. № 0007844001 залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.
Позивач вважаючи вищезазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся до суду з позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначаються Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».
Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 11 цього Закону, алкогольні напої та тютюнові вироби, які виробляються в Україні, а також такі, що імпортуються в Україну, позначаються марками акцизного збору в порядку, визначеному законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», роздрібна торгівля - діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.
Згідно п. 29 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.1996р. № 854 (втратила чинність на підставі Постанови КМУ № 1026 від 23.10.2019 р.), суб'єкти господарювання (юридичні та фізичні особи), які мають право на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та їх працівники зобов'язані дотримуватись Законів України «Про захист прав споживачів», Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 № 833, та інших нормативних документів прямо чи/та побічно регламентуючих торговельну діяльність.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 р. № 833 був затверджений Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, який визначає загальні умови провадження торговельної діяльності суб'єктами оптової торгівлі, роздрібної торгівлі, закладами ресторанного господарства, основні вимоги до торговельної мережі, мережі закладів ресторанного господарства і торговельного обслуговування споживачів (покупців), які придбавають товари у підприємств, установ та організацій незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, фізичних осіб - підприємців та іноземних юридичних осіб, що провадять підприємницьку діяльність на території України. (далі - Порядок № 833)
Згідно з п. 3 Порядку № 833, торговельна діяльність провадиться суб'єктами господарювання у сфері роздрібної та оптової торгівлі, а також ресторанного господарства.
Відповідно до п. 6 Порядку № 833, суб'єкт господарювання може мати, зокрема, роздрібну, дрібнороздрібну торговельну мережу - для провадження роздрібної торговельної діяльності; мережу закладів ресторанного господарства (ресторани, кафе, кафетерії тощо) - для здійснення ресторанного обслуговування.
Згідно з п. 5 Порядку № 833, суб'єкт господарювання провадить торговельну діяльність після його державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за наявності відповідних документів дозвільного характеру та ліцензії.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.
За правилами п.п. 14.1.107 п. 14.1 ст. 14 ПК України, марка акцизного податку - це спеціальний знак для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, віднесений до документів суворого обліку, який підтверджує сплату акцизного податку, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів.
Згідно з пп. 14.1.109 п. 14.1 ст. 14 ПК України, маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів - це наклеювання марки акцизного податку на пляшку (упаковку) алкогольного напою чи пачку (упаковку) тютюнового виробу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України щодо виробництва, зберігання та продажу марок акцизного податку.
Відповідно до п. 226.1 ст. 226 ПК України, у разі виробництва на митній території України алкогольних напоїв і тютюнових виробів чи ввезення таких товарів на митну територію України платники податку зобов'язані забезпечити їх маркування марками встановленого зразка у такий спосіб, щоб марка акцизного податку розривалася під час відкупорювання (розкривання) товару.
Наявність наклеєної в установленому порядку марки акцизного податку встановленого зразка на пляшці (упаковці) алкогольного напою та пачці (упаковці) тютюнового виробу є однією з умов для ввезення на митну територію України і продажу таких товарів споживачам, а також підтвердженням сплати податку та легальності ввезення товарів (п. 226.2 ст. 226 ПК України).
Відповідно до п.п. 222.1.2. п. 222.1 ст. 222 ПК України, суми податку з алкогольних напоїв, для виробництва яких використовується спирт етиловий неденатурований, сплачуються при придбанні марок акцизного податку.
Як вбачається з п.п. 222.1.3 п. 222.1 ст. 222 ПК України, підприємства, які виробляють вина виноградні з додаванням спирту та міцні, вермути, інші зброджені напої з додаванням спирту, суміші із зброджених напоїв з додаванням спирту, суміші зброджених напоїв з безалкогольними напоями з додаванням спирту, сплачують податок при придбанні марок акцизного податку на суму, розраховану із ставок податку на готову продукцію, вироблену з виноматеріалів чи сусла, при виробництві яких використовується спирт етиловий.
Таким чином, марка акцизного збору є підтвердженням факту оплати акцизного податку і, що така оплата здійснюється в момент придбання марок акцизного податку.
Згідно з п. 226.3 ст. 226 ПК України, виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів здійснюються відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 226.9 ст. 226 ПК України, вважаються такими, що немарковані:
алкогольні напої та тютюнові вироби з підробленими марками акцизного податку;
алкогольні напої та тютюнові вироби, марковані з відхиленням від вимог положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України, відповідно до якого здійснюються виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, та/або марками, що не видавалися безпосередньо виробнику або імпортеру зазначеної продукції;
вироблені в Україні алкогольні напої з марками акцизного податку, на яких зазначення суми акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, не відповідає сумі, визначеній з урахуванням чинних на дату розливу продукції ставок акцизного податку, міцності продукції та місткості тари;
алкогольні напої іноземного виробництва з марками акцизного податку, на яких зазначена сума акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, не відповідає сумі, визначеній з урахуванням міцності продукції, місткості тари та розміру ставок акцизного податку, діючих на момент виробництва марки.
Відносини, що виникають у сфері виготовлення, зберігання, продажу марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів регулюються «Положенням про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010р. № 1251. (далі - Положення № 1251)
Згідно з п. 20 Положення № 1251, маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів
здійснюється виробниками зазначеної продукції.
Для алкогольних напоїв використовуються марки із зазначенням суми акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, з точністю до тисячного знака, яка відповідає сумі, визначеній з урахуванням діючих на дату розливу продукції ставок акцизного податку, міцності продукції та місткості тари.
Вважаються такими, що немарковані, алкогольні напої з марками, що мають такі пошкодження:
пошкодження, які унеможливлюють встановлення реквізитів, передбачених абзацом сьомим пункту 5 цього Положення;
наявність відкритого надриву з краю марки, розмір якого (ширина, довжина) перевищує такі значення: вертикальний надрив - 4 х 10 міліметрів; горизонтальний - 4 х 20 міліметрів; діагональний - 4 х 18 міліметрів (довжина діагонального розриву визначається як прямокутна проекція);
пошкодження, внаслідок яких зменшилася довжина марки на 10 чи більше міліметрів або ширина марки - на 5 чи більше міліметрів;
відсутність кута марки площею більше ніж 150 кв. міліметрів, довжина меншої сторони якого становить більше ніж 10 міліметрів.
Відповідно до п. 21, 22 Положення № 1251, для прикріплення марок використовується клей (дисперсійний, дескрин тощо), який не дає змоги зняти їх з виробів без пошкодження, у тому числі під час відкупорювання (розкривання) товару, і змивається у разі потреби в митті пляшок для повторного їх використання.
Марки наклеюються на пляшку П- чи Г-подібним способом через горловину.
У разі реалізації напоїв в упаковках (типу "Tetra Pak") марки наклеюються по осі упаковки на верхній площині.
Таким чином, суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють зберігання алкогольних напоїв, повинні додержуватись вимог абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів», статті 226 Податкового кодексу України та пункту 20 Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1251, щодо належного маркування алкогольних напоїв.
Вимогами ч. 2 ст. 17 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» передбачено, що до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі виробництва, зберігання, транспортування, реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів; алкогольних напоїв чи тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку - 200 відсотків вартості товару, але не менше 17000 гривень.
Зміст вказаної норми, свідчить, що законодавцем визначена міра відповідальності у вигляді штрафу саме за виробництво, зберігання, транспортування, реалізацію фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів; алкогольних напоїв чи тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку.
Випадки, коли алкогольні напої та тютюнові вироби вважаються немаркованими, перелічені пунктом 226.9 статті 226 Податкового кодексу України та пунктом 20 Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1251.
З матеріалів справи вбачається, що податковий орган застосував до позивача фінансові санкції на підставі абз. 15 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» за зберігання з метою подальшої реалізації алкогольних напоїв без марок акцизного податку встановленого зразка.
Водночас, з аналізу вищевикладених вимог законодавства вбачається, що зберігання та реалізація алкогольних напоїв за наявності марки акцизного податку встановленого зразка на пляшці або на іншій тарі згідно із законодавством розповсюджується на не відкорковані напої, а на продаж повної (цілої) пляшки або іншої тари з алкогольним напоєм. Натомість у разі реалізації у закладах ресторанного господарства алкогольних напоїв на розлив збереження марки акцизного податку на такій пляшці або іншій тарі не вимагається.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 05.02.2019р. у справі №810/1215/18, касаційне провадження №К/9901/65290/18.
Більше того, суд зазначає, що законодавством не покладено на платників податку обов'язок зберігати розірвані марки акцизного податку після відкупорювання (розкривання) товару, адже в силу мети маркування і технології наклеювання марок акцизного податку відкривання відповідної пляшки або іншої тари для реалізації алкогольних напоїв на розлив виключає збереження марки акцизного податку встановленого зразка на пляшці або на іншій тарі.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 18.05.2018р. у справі №804/4921/17, адміністративне провадження №К/9901/27630/18.
З акту перевірки вбачається, що відповідачем встановлено факт зберігання з метою подальшої реалізації алкогольних напоїв, а саме лікер «Болс Крем де Банан» місткістю 0, 7 л, міцністю 17 % та коньяку «Арарат» 5 * місткістю 0, 5 л, міцністю 40 % без марок акцизного податку встановленого зразка.
Водночас, з доданих до матеріалів справи фото пляшок лікеру «Болс Крем де Банан» та коньяку «Арарат» 5 * вбачається, що на них наявні залишки марки акцизного податку.
Також, до матеріалів справи долучено фото меню закладу в якому здійснює свою господарську діяльність позивач, з якого вбачається, що вищезазначені алкогольні напої реалізуються на розлив.
Відтак, висновки відповідача про відсутність акцизної марки встановленого зразка на вказаних алкогольних напоях, суд вважає помилковими, оскільки під час відкупорювання такої пляшки можуть бути лише залишки марки акцизного збору, факт чого відповідачем не заперечувався.
Таким чином, враховуючи, що позивачем, який має відповідну ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями були надані первинні документи, що підтверджують походження алкогольних напоїв, наявність на відповідній тарі залишків марки акцизного податку підтверджується фотофіксацією та не заперечується відповідачем, висновок контролюючого органу про реалізацію позивачем алкогольних напоїв, що не марковані марками акцизного податку встановленого зразка, є необґрунтованим, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення від підлягає скасуванню.
Доводи відповідача про наявність підстав для залишення позову без розгляду, суд вважає помилковими, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України у разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження, відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Отже, зазначений пункт Податкового кодексу України встановлює місячний строк для оскарження податкових повідомлень-рішень, який, за змістом цієї норми, починає перебіг із дня, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження.
Аналіз пунктів 56.18 та 56.19 статті 56 Податкового кодексу України свідчить про те, що ці норми по-різному регулюють питання строків судового оскарження рішень контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання.
По-перше, відрізняється тривалість строку, протягом якого платник податків має право звернутися до суду з вимогою щодо протиправності рішення контролюючого органу. Якщо пункт 56.18 статті 56 Податкового кодексу України відсилає до строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу (1095 днів), то пункт 56.19 розглядуваної статті встановлює місячний строк для судового оскарження.
По-друге, передбачений пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України строк розпочинає свій перебіг від дня, що настає за днем отримання платником податків рішення контролюючого органу. А строк, установлений пунктом 56.19 цієї ж статті Податкового кодексу України, починає відлік від дня, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження. При цьому на момент початку перебігу строку для судового оскарження за правилами пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України аналогічний строк згідно з приписами пункту 56.18 цієї ж статті є таким, що вже розпочався.
Таким чином, два зазначені приписи Податкового кодексу України по-різному регулюють ті самі правовідносини і при цьому суперечать один одному. За таких обставин пункти 56.18 та 56.19 статті 56 Податкового кодексу України не можуть застосуватися судами одночасно, натомість перевагу повинно бути надано одній із цих законодавчих норм.
При розв'язанні розглядуваної законодавчої колізії слід керуватися пунктом 56.21 статті 56 Податкового кодексу України. Цією нормою встановлено, що у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
На необхідності дотримання судами правила вирішення колізій у податковому законодавстві на користь платника податків наголошено також в Остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України".
Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, у зв'язку з тим, що національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Враховуючи викладене, строк для звернення до суду платника податків із вимогою щодо визнання протиправним рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання повинен визначатися за правилами пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України. Зазначений строк становить 1095 днів із дня отримання такого рішення, незалежно від того, чи скористалася особа своїм правом на досудове розв'язання спору шляхом застосування процедури адміністративного оскарження.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що позивачем не допущено порушення строку звернення до суду.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 21.02.2019р. у справі №818/309/18, адміністративне провадження №К/9901/60434/18.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІМАКСО КОНСТРАКШН» - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 07.11.2018р. № 0007844001.
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІМАКСО КОНСТРАКШН» судові витрати за сплату судового збору в розмірі 1921,0 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна гривня 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська