21 серпня 2020 року Чернігів Справа № 620/2296/20
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 15.05.2020 № 0147236-51052508.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки контролюючим органом не складено та не надано розрахунок податкового зобов'язання до податкового повідомлення-рішення та помилково віднесено належну нежитлову будівлю майстерні до категорії об'єктів оподаткування, що не мають пільг зі сплати податку. Вказує, що належна йому будівля майстерні використовується для ремонту та зберігання сільгосптехніки, відноситься до будівель сільськогосподарського призначення, а тому в силу підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки використовується за цільовим призначенням.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову та зазначив, що у власності позивача перебуває нежитлова будівля майстерні, яка не належить до класу 1251 «Будівлі промисловості» Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, а належить до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення», а тому не відноситься до нерухомого майна, що не є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Вказує, що основним видом економічної діяльності позивача є допоміжна діяльність у рослинництві, а тому твердження позивача щодо здійснення ним промислового виробництва (виготовлення сільськогосподарської продукції) не відповідає дійсності та суперечить чинному законодавству.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 12.07.2000, основним видом економічної діяльності якого на час виникнення спірних правовідносин згідно КВЕД є 01.61 «Допоміжна діяльність у рослинництві», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 06.07.2020 та витягом з реєстру платників єдиного податку від 06.04.2018 (а.с. 10, 42-43).
Позивач має у власності об'єкт нерухомості « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1581,4 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу від 10.02.2006, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.02.2006 та технічним паспортом (а.с. 11-15).
Головним управлінням ДПС в Чернігівській області згідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України сформовано податкове повідомлення-рішення, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2019 рік, № 0147236-5105-2508 від 15.05.2020 на суму 52793,46 грн. (а.с. 8).
Позивач, не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначено положеннями Податкового кодексу України.
На підставі статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
За приписами підпунктів «є», «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування: є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств; ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).
Так, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17 дійшов висновку, що підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Судова палата зазначила, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Прислівник «зокрема вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.
Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об'єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об'єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.
При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об'єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об'єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об'єкт (об'єкти), який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об'єктів стосується така пільга.
При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.
Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.
Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).
Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Верховний суд зазначив, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 справа № 806/2676/17, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507, до групи 125 «Будівлі промислові та склади» належить клас 1251 «Будівлі промислові», який включає криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т. ін. за їх функціональним призначенням та не включає: резервуари, силоси та склади (1252) будівлі сільськогосподарського призначення (1271) комплексні промислові споруди (електростанції, нафтопереробні заводи та т. ін.), які не мають характеристик будівель (230).
Таким чином, належний позивачу об'єкт нерухомості « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1581,4 кв.м., слід вважати будівлею промисловості, на яку може бути поширена податкова пільга, передбачена підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за умови використання такої нерухомості за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва будь-якого виду.
Як вже було встановлено судом, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця та основним видом економічної діяльності на час виникнення спірних правовідносин якого згідно КВЕД є 01.61 «Допоміжна діяльність у рослинництві», вказує, що у його власності є спеціальна сільськогосподарська техніка, яка безпосередньо використовується у сільськогосподарському виробництві, зберігається та ремонтується у нежитловій будівлі, що належить йому на праві власності.
Так, наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457 прийнято та надано чинності Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010, згідно розділу 1 якої Класифікація видів економічної діяльності (далі - КВЕД) установлює основи для підготовлення та поширення статистичної інформації за видами економічної діяльності. Основний принцип КВЕД полягає в об'єднанні підприємств, що виробляють подібні товари чи послуги або використовують подібні процеси для створення товарів чи послуг (тобто сировину, виробничий процес, методи або технології), у групи. Основне призначення КВЕД - визначати та кодувати основні та другорядні види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців.
В розділі 4 КВЕД визначено, що виробництво - це економічна діяльність, результатом якої є продукція. Це поняття використовують для позначення всіх видів економічної діяльності. Термін «виробництво» призначено не тільки стосовно сільського господарства, добувної або переробної промисловості. Його використовують також стосовно сфери послуг. Для позначення виробництва можуть використовувати і точніші терміни: надання послуг, оброблення, перероблення тощо залежно від сфери діяльності. Обсяг виробництва вимірюють за допомогою різних методів у натуральному чи вартісному вираженні. Процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
Так, оскільки вид економічної діяльності 01.61 «Допоміжна діяльність у рослинництві» класифікується в секції А «Сільське господарство, лісове господарство та рибне господарство», яка не є промисловим виробництвом, то діяльність позивача також не відноситься до видів промислового виробництва.
Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено використання належної йому будівлі промисловості за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Таким чином, судом встановлено, що позивач, маючи у власності вищенаведений об'єкт промисловості не використовує його для промислового виробництва, а тому не має права на застосування до нього пільги, передбаченої підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як підтверджується матеріалами справи, позивач в обґрунтування своєї позиції щодо помилковості оскаржуваного податкового повідомлення-рішення також посилався й на те, що належна йому будівля використовується для господарської діяльності у сфері рослинництва.
Згідно підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
За визначенням підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Застереження в підпункті 14.1.235 щодо цілей глави 1 розділу Податкового кодексу України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін «сільськогосподарський товаровиробник» має інше змістовне навантаження.
Визначення «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років», згідно якої сільськогосподарський товаровиробник - це фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Крім того, законодавцем, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».
Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Оскільки позивач не є сільськогосподарським товаровиробником в розумінні податкового законодавства, а належний йому об'єкт нерухомості «ІНФОРМАЦІЯ_2» є будівлею промисловості, то й відповідно пільга, передбачена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, також не підлягає застосуванню до нього.
Щодо розміру податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості.
Рішенням шістнадцятої сесії восьмого скликання Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області від 31.05.2018 № 08-16/VIII «Про встановлення місцевих податків і зборів на території селищної ради на 2019 рік» затверджено Положення про оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно пункту 6.2 якого обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (а.с. 53-62).
Згідно пункту 4.2 вищенаведеного Положення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначені у Додатку 2.1 до цього Положення.
Так, у Додатку 2.1 до вищезгаданого Положення вказано, що для інших видів будівель та споруд, які не зазначено в Додатку 2.1 цього Положення, встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для фізичних осіб - платників податку за 1 кв.м. площі об'єкта житлової нерухомості 0,8 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, для об'єктів нежитлової нерухомості 0,8 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.
Враховуючи, що належний позивачу об'єкт нерухомості «ІНФОРМАЦІЯ_2» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1581,4 кв.м., хоч і є будівлею промисловості, проте не відноситься до жодного з підкласів 1251.1 -1251.9, а тому оподатковується за ставкою 0,8 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м. площі об'єкта нежитлової нерухомості.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 4173 гривні.
Враховуючи площу об'єкту нерухомості 1581,4 кв.м., що перебуває у власності позивача, розмір податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, складає 52793,46 грн. (4173,00 грн. * 0,8% * 1581,40).
Позивач також зазначає про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з тих підстав, що йому не направлений розрахунок зобов'язань, однак суд звертає увагу, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення має всі реквізити, передбачені положеннями статті 58 Податкового кодексу України.
Вказана норма не передбачає безумовного обов'язку контролюючого органу додавати до кожного податкового повідомлення-рішення розрахунок податкового зобов'язання, такий обов'язок виникає лише за наявності зазначеного розрахунку.
В даному випадку, оскаржуване рішення винесене на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а не направлення такого розрахунку позивачу разом зі спірним податковим повідомленням-рішенням не може бути самостійною підставою для його скасування.
Враховуючи вищевикладене, у позивача відсутнє право на застосування до нього пільг, передбачених підпунктами «є», «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України щодо об'єкта нерухомості « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1581,4 кв.м., а тому суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 15.05.2020 № 0147236-51052508, прийняте відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, в зв'язку з чим визнанню протиправним та скасуванню не підлягає.
Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (вул. Реміснича, буд. 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 43143966) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21.08.2020.
Суддя Н.М. Баргаміна