20 серпня 2020 року Чернігів Справа № 620/1602/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Ткаченко О.Є.,
за участю секретаря Андрушко І.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Суми) про визнання дій неправомірними та скасування постанови,
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області звернулось до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Суми), в якому просить:
- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Суми) Семиразума Євгенія Володимировича щодо винесення постанови про накладення штрафу від 09.04.2020 у виконавчому провадженні № 61010940;
- скасувати постанову про накладення штрафу від 09.04.2020у виконавчому провадженні № 61010940.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно винесено оскаржувану постанову, оскільки на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.10.2019 у справі № 620/4014/18 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області було здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2016 в розмірі 80% сум грошового забезпечення. Розмір пенсії за рішенням суду складає 7435,60 грн., а виплата її різниці буде проведена Пенсійним фондом України у порядку черговості виконання рішень суду згідно реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою. Також посилається на Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки боржником рішення суду в повному обсязі не виконано, у зв'язку з чим 21.02.2020 було винесено постанову про накладення штрафу. Вказує, що при винесенні оскаржуваної постанови державний виконавець діяв на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
У судове засідання учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, від представників позивача та відповідача надійшли клопотання про розгляд справи без їх участі, що згідно вимог частини третьої статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, не здійснювалося.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
20.01.2020 на виконання до відділу надійшов виконавчий лист № 620/4014/18, виданий 12.12.2019 Чернігівським окружним адміністративним судом про: «Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2016 у розмірі 80% відповідних сум грошового забезпечення».
22.01.2020 відкрито виконавче провадження ВП № 61010940. Копії постанови про відкриття направлено сторонам виконавчого провадження до відома та виконання.
Листом від 30.01.2020 № 2500-0325-5/717 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повідомило про часткове виконання рішення суду в частині здійснення перерахунку пенсії з 01.01.2016. Розмір пенсії за рішенням суду з 01.01.2018 складає 5115 грн 06 коп., з 01.01.2019 - 6275 грн 33 коп., з 01.01.2020 - 7435 грн 60 коп. Доплата пенсії нарахована за період з 27.11.2019 (з дати набрання рішення суду законної сили) по 31.12.2019 в розмірі 790 грн 04 коп. виплачена в січні 2020 року. Пенсія в розмірі 7435 грн 60 коп. виплачується з 01.01.2020 за рішенням суду. Сума пенсії нарахована за період з 01.01.2018 по 26.11.2019 складає 13151 грн 80 коп. При цьому за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 ОСОБА_1 виплачувалась пенсія в розмірі 80% грошового забезпечення, тому доплата пенсії за вказаний період відсутня. Доплата за рішенням суду за період з 01.01.2018 по 26.11.2019 в розмірі 13151 грн 80 коп. буде проведена відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649.
09.04.2020 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника за невиконання рішення суду у розмірі 5100,00 грн. та зобов'язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Вважаючи вказану постанову по ВП № 61010940 протиправною, позивач звернувся до суд з даним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону, зокрема, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.
Частиною першою статті 75 Закону встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга статті 75 Закону).
Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України "Про виконавче провадження". Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Так, як було зазначено у листі Головного управління Пенсійного фонду України від 30.01.2020 № 2500-0325-5/717, надісланому відповідачу, на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.10.2019 у справі № 620/4014/18 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області було здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2016 в розмірі 80% сум грошового забезпечення. Розмір пенсії за рішенням суду з 01.01.2018 складає 5115 грн 06 коп., з 01.01.2019 - 6275 грн 33 коп., з 01.01.2020 - 7435 грн 60 коп. Доплата пенсії нарахована за період з 27.11.2019 (з дати набрання рішення суду законної сили) по 31.12.2019 в розмірі 790 грн 04 коп. виплачена в січні 2020 року. Пенсія в розмірі 7435 грн 60 коп. виплачується з 01.01.2020 за рішенням суду. Сума пенсії нарахована за період з 01.01.2018 по 26.11.2019 складає 13151 грн 80 коп. При цьому за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 ОСОБА_1 виплачувалась пенсія в розмірі 80% грошового забезпечення, тому доплата пенсії за вказаний період відсутня. Доплата за рішенням суду за період з 01.01.2018 по 26.11.2019 в розмірі 13151 грн 80 коп. буде проведена Пенсійним фондом України у порядку черговості виконання рішень суду згідно реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.
Виплата вказаної суми пенсії буде проведена відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649 (далі - Порядок № 649).
Так, Порядок № 649 визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.
Пунктом 2 вказаної постанови Кабінету Міністрів України, установлено, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого цією постановою.
Згідно пунктів 5, 6, 8, 10 Порядку № 649 для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою. Перевірку обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, проводить в Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі - комісія). Комісія приймає одне з таких рішень: про наявність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку; про відсутність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку. У разі відсутності підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку, у п'ятиденний строк комісія повідомляє боржнику про прийняте рішення, зазначивши при цьому причини відмови. У разі потреби комісія може прийняти рішення про повернення матеріалів боржнику на доопрацювання. Виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику.
Тобто, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється органами Пенсійного фонду України за правилами Порядку № 649.
Разом з тим, суд зазначає, що позивач мав провести розрахунок суми виплати відповідно до рішення суду, направити відповідний пакет документів до Пенсійного фонду України, де уповноважена комісія, після перевірки обґрунтованості розрахованої суми, прийняла б одне з рішень.
Суд зазначає, що тільки після розгляду поданих боржником (територіальним пенсійним органом) зазначених документів відповідна комісія Пенсійного фонду України може прийняти рішення про наявність або відсутність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку.
В свою чергу, матеріали справи не містять відомостей та належних доказів на вчинення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області дій, передбачених пунктом 5 Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, та суду такі документи також надано не було.
Такі докази не були надані позивачем і в межах виконавчого провадження № 61010940.
Аналогічний висновок викладений в ухвалі Верховного Суду від 16 грудня 2019 року у справі №420/5285/19.
Крім того, посилання позивача на відсутність відповідного фінансового забезпечення та фактичну відсутність коштів, як поважну причину невиконання рішення суду, не знайшли свого підтвердження.
Вищевказані доводи спростовуються постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження бюджету Пенсійного фонду України на 2020 рік» від 24.01.2020 № 22 (із змінами, внесеними згідно з постановою КМ № 570 від 08.07.2020), якою передбачено, зокрема, виділення 200 млн. грн. на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду.
Таким чином, посилання позивача на відсутність підстав для накладення штрафу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 № 475/97, який набрав чинності з 11.09.1997, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція, ЄСПЛ), взявши на себе зобов'язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14.04.1986 № 2077 та яка набрала чинності для України з 13.06.1986 (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
Стаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2009 № 1906 міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.
За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477 суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Частина 1 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У контексті наведеного суд вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (див. рішення від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції", п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (справа "Immobiliare Saffi" проти Італії", заява N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
Проблема невиконання остаточних рішень розглядалась у пілотному рішенні ЄСПЛ проти України у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.
У п. 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному і вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади ("Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26.04.2005, "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), N 1811/06, від 19.02.2009).?
Основною функцією судового рішення є відновлення порушених прав позивача (стягувана). Заради цього відновлення Держава визначає пріоритет інтересів постраждалої сторони - стягувана, порушені права, якої було визнано та поновлено судом і видано відповідний виконавчий документ.
Виходячи з викладеного, ураховуючи процес поновлення порушених прав позивача (стягувача) шляхом видачі відповідного виконавчого документу, законодавством у сфері примусового виконання рішень встановлений найвищий пріоритет прав стягувача у виконавчому провадженні у порівнянні з колом прав боржника.
Принцип «res judicata» (принцип обов'язковості судового рішення) покладає на боржника обов'язок виконання судового рішення, яке набрало законної сили, не очікуючи відповідних дій державного виконавця.
В силу зазначеного правового принципу саме боржник повинен проявити достатню розумність і обачність для того, щоб уникнути негативних наслідків, пов'язаних із невиконанням судового рішення.
За таких обставин, відповідачем було правомірно винесено постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Семиразумом Є.В. про накладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області штрафу від 09.04.2020 у виконавчому провадженні № 61010940, а тому позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що у задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області необхідно відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) в особі Відділу примусового виконання рішень про визнання неправомірною та скасування постанови - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 20 серпня 2020 року.
Суддя О.Є. Ткаченко