08 вересня 2008 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді: Горбань В.В.
Суддів: Курської А.Г., Любобратцевої Н.І.
При секретарі: Кравчук З.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Управління міського господарства Сімферопольської міської ради до ОСОБА_1, треті особи на стороні відповідачки - прокурор Київського району М.Сімферополя, служба у справах дітей Сімферопольської міської ради, про усунення перешкод в користуванні шляхом виселення, за апеляційною скаргою начальника Управління міського господарства Сімферопольської міської ради Тимонова Ю.А. на рішення Київського районного суду М.Сімферополя АР Крим від 03.03.2008 року,
08.04.2005 року житлово-експлуатаційне об'єднання Київського району М.Сімферополя звернулось до суду з позовом про виселення ОСОБА_1 з членами сім'ї з займаного нею житлового приміщення - кімнати АДРЕСА_1 у зв'язку з закінченням строку на проживання на підставі ст.ст.109, 116 ЖК України без надання іншого жилого приміщення.
Заочним рішенням Київського районного суду М.Сімферополя АР Крим від 03.03.2006 року позов було задоволено і виселено ОСОБА_1 зі спірної кімнати без надання іншого жилого приміщення.
За заявою відповідачки суд першої інстанції ухвалою від 02.10.2007 року скасував заочне рішення і призначив справу до розгляду на 22.10.2007 року на 11 годин.
Ухвалою суду від 22.10.2007 року у якості третьої особи по справі на прохання представника позивача залучено Управління міського господарства Сімферопольського виконавчого комітету.
Під час розгляду справи 29.11.2007 року до суду надійшла позовна заява від Управління міського господарства Сімферопольської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження майном шляхом виселення в порядку ст.391 ЦК України з кімнати АДРЕСА_1, оскільки це гуртожиток для проживання робітників і службовців структурних підрозділів органів місцевого самоврядування, управління міського господарства, а відповідачка ОСОБА_1 і члени її сім'ї до таких осіб не відносяться, вселилася ОСОБА_1 до цього приміщення на підставі договору оренди жилого приміщення хлібзаводу з ЖЕО Київського району М.Сімферополя, як робітниця хлібзаводу з 15.08.1998 року, з якого вподальшому звільнилася, а зазначений договір оренди в 2000 році розірвано. З відповідачкою правовідносини закінчилися з
Справа №22-ц-4451/2008 Головуючий у суді першої інстанції Бєлоусов М.М.
Доповідач: Курська А.Г.
16.05.2001 року, і на цей час договору не укладено, ордеру їй не видавалось, але звільняти займану кімнату ОСОБА_1 відмовляється. У зв'язку з цим позивач, як власник гуртожитку, просив виселити відповідачку з членами її сім'ї з кімнати №29 будинку АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення на підставі ст.ст.116, 128, 129 ЖК України, ст.391 ЦК України і захистити права власника.
Ухвалою суду від 03.03.2008 року позовну заяву ЖЕО Київського району про виселення ОСОБА_1 з дітьми з кімнати АДРЕСА_1 залишено без розгляду.
Рішенням суду від 03.03.2008 року у задоволенні позовних вимог Управлінню міського господарства Сімферопольської міської ради АР Крим про усунення перешкод у користуванні шляхом виселення ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі начальник Управління міського господарства Сімферопольської міської ради АР Крим Тимонов Ю.А. просить рішення суду скасувати як незаконне і необгрунтоване, і ухвалити нове рішення про виселення ОСОБА_1 з дітьми без надання іншої жилої площі, посилаючись на те, що суд безпідставно послався на ст.125 ЖК України щодо того, що одинокі матері не підлягають виселенню з гуртожитку і не взяв до уваги, що ОСОБА_1 є сторонньою особою до позивача, яка займає кімнату без ордеру і не перебуваючи з позивачем у трудових відносинах.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та прокурора в її інтересах, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, з наступних підстав.
Згідно з ч.3 ст.3ОЗ ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відмовляючи в задоволенні позову про виселення ОСОБА_1 з займаної кімнати у гуртожитку, який належить позивачеві, суд виходив з того, що вона, як одинока особа, з двома неповнолітніми дітьми не підлягає виселенню з цього гуртожитку без надання іншого жилого приміщення на підставі ст.125 ЖК України.
Між тим, суд безпідставно послався на цю норму закону, оскільки до правовідносин сторін, які склалися при користуванні кімнатою у гуртожитку, не підлягала застосуванню ч.3 ст.132 ЖК України, якою передбачено захист прав осіб, що перебували у трудових відносинах з власником гуртожитку, або вселилися за спеціальним ордером.
В даній справі позивачка не перебувала у трудових відносинах ні з позивачем, ні з ЖЕО Київського району, попереднім балансоодержувачем спірної будови, а працювала за трудовим договором у ВАТ „Кримхліб", звідки звільнилася 11.05.2001 року за власним бажанням ( ст.38 КЗпП України), і саме ця організація повинна була забезпечити її житлом під час роботи.
За нормами діючого законодавства ( ЖК України) у тих випадках, коли кімната у гуртожитку була надана особі без видачі їй спеціального ордеру, а лише на підставі розпорядження керівництва підприємства, виселення такої особи (разом з усіма членами сім'ї) з гуртожитку повинно призволитися без надання іншої житлової площі.
При зверненні до суду позивач діяв відповідно до ст.18 ЖК України як орган управління житловим фондом Сімферопольської міської ради, власника гуртожитку.
Як убачається зі змісту позовної заяви, що була предметом розгляду суду першої інстанції, позивач просив про захист прав власника майна у формі негаторного позову, на підставі ст.391 ЦК України.
Відповідно до глави 59 ЦК України і ч.3 ст.810 ЦК України щодо договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення ЦК України, якщо інше не встановлене законом.
Між тим, спір заявлено про кімнату в гуртожитку комунальної власності, який є об'єктом права комунальної власності і належить місцевій раді з цільовим призначенням надання громадянам для проживання за нормами ЖК України на підставі ордеру.
За таких підстав, коли позивач ставить питання про виселення з кімнати гуртожитку відповідачки на підставі норм ЖК України, а не ЦК України, то до цих правовідносин норми ЦК не підлягають застосуванню.
Що стосується кола осіб, які підлягають виселенню з кімнати гуртожитку без надання іншого жилого приміщення, то позивач вказав на стороні відповідача тільки ОСОБА_1, не зважаючи на те, що просив виселити її з членами сім'ї, до складу якої входять двоє дітей, одному з яких виповнилось 15 років і сім місяців, а другому -10 років.
Згідно з ч.2 ст.29 ЦПК України неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом.
Крім того, для правильного вирішення цього спору суду необхідно було по справі притягнути органи опіки та піклування як відповідача на стороні дітей, оскільки мати, з якою проживають діти, не здатна в повній мірі захистити їх інтереси.
Суд має вислухати їх думку і з урахуванням вимог Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" від 02.06.2005 року, який набрав чинності з 01.01.2006 року, з'ясувати, чи підлягають виселенню діти без надання іншого жилого приміщення.
Між тим, зазначені особи як відповідачі до справи не притягнуті, хоча є громадянами України і на них розповсюджується ті ж самі норми діючих законів України, як і на їх матір ОСОБА_1, а крім того, їх право на користування спірною кімнатою, є похідним від неї, матері, з огляду на правила ст.11 ЦК України про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.
Зважаючи на вищенаведені недоліки при розгляді цієї справи, судова колегія позбавлена можливості прийняти рішення в межах своєї компетенції по суті питання і вважає за необхідне направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі п.4 ст.311 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 311, 313-315, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу начальника Управління міського господарства Сімферопольської міської ради Тимонова Ю.А. задовольнити частково, рішення Київського районного суду М.Сімферополя АР Крим від 03.03.2008 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.