08 вересня 2008 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді: Горбань В.В.
Суддів: Курської А.Г., Любобратцевої Н.І.
При секретарі: Кравчук З.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій незаконними, стягнення матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду М.Сімферополя АР Крим від 19Л 1.20.07 року,
14.08.2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій незаконними, стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 19.04.2006 року він направив на адресу відповідача документи для відкриття провадження по примусовому виконанню рішення Центрального районного суду М.Сімферополя АР Крим від 21.02.2006 року, яке набрало законної сили 25.03.2006 року, про стягнення з Міністерства оборони України шкоди, спричиненої пошкодженням здоров'я під час військової служби, в тому числі були направлені виконавчі листи про стягнення на його користь наступних сум: втраченого грошового утримання за період з 24.10.2005 року до 01.01.2006 року по 771 грн. 24 коп. на місяць; втраченого грошового утримання з 01.01.2006 року до 01.11.2008 року в розмірі 812 грн. 89 коп. щомісячно; негайного виконання рішення суду в розмірі 812 грн. 89 коп.; відшкодування недоотриманого втраченого грошового утримання за вересень, жовтень 2005 року по 97 грн. 67 коп., всього - 195 грн. 34 коп., а також про покладення на Міністерство Оборони України обов'язку своєчасно проводити перерахунок втраченого грошового утримання у випадках збільшення мінімальної заробітної плати. Вказане відправлення відповідач одержав 26.04.2006 року. 13.06.2006 року він надіслав на ім'я начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заяву, в якій просив повідомити його про рух виконавчого провадження. 09.07.2006 року він одержав від відповідача повідомлення №25/10-792 від 29.06.2006 року про відкриття виконавчого провадження по стягненню з Міністерства Оборони України недоотриманого втраченого грошового утримання за вересень, жовтень 2005 року в сумі 195 грн. 34 коп. №792/8 від 22.06.2006 року. Між тим, відповідачем проігнороване рішення суду в частині: стягнення з Міністерства Оборони України з 24.10.2005 року до 01.01.06 року по 771 грн.. 24 коп. на місяць; втраченого грошового утримання з 01.01.2006 року по 01.11.2008 року в розмірі 812 грн. S9 коп.щомісячно; негайного
Справа №22-ц-2014/2008 Головуючий у суді першої інстанції Гулевич Ю.Г.
Доповідач: Курська А.Г.
виконання рішення суду в розмірі 812 грн. 89 коп.; про покладення обов'язку на Міністерство Оборони України своєчасно проводити перерахунок втраченого грошового утримання у випадках збільшення мінімальної заробітної плати. Він вважав, що в результаті бездіяльності посадових осіб відповідача порушено його права стягувана, передбачені Законом України „Про виконавче провадження". Позивач просив визнати бездіяльність позивача незаконною і зобов'язати його відкрити виконавче провадження по всім виконавчим листам, виданим Центральним районним судом М.Сімферополя на виконання рішення суду від 21.02.2006 року; зобов'язати відповідача негайно стягнути всю суму заборгованості втраченого грошового утримання за період з 24.10.2005 року до ухвалення рішення; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 3251 грн. 56 коп.
В серпні 2007 року позивач уточнив свої вимоги, просив стягнути з відповідача спричинений йому матеріальний збиток в розмірі 20575 грн. 53 коп., який складається з втраченого заробітку з листопада 2006 року по серпень 2007 року в сумі 19454 грн. 12 коп.; з незаконно стягнутих з позивача грошових коштів за перерахунок позивачу сум боргу в сумі 958 грн. 95 коп., що з урахуванням 11,3% інфляції та 4,5% річних складає 1115 грн. 34 коп., а також 05 грн. 86 коп., що з урахуванням 2,1% інфляції та 1,5% річних складає 06 грн. 07 коп.
Крім того, неправомірні дії відповідача спричинили йому моральні страждання, які він просив компенсувати шляхом стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 30160 грн.
Також позивач вважав, що незаконними діями і бездіяльністю посадових осіб відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України порушено його права та законні інтереси, право на відшкодування якого передбачено рішеннями Конституційного суду України від 01.12.2004 року ( справа №1-10/2004) і від 14.12.2000 року ( справа №1-31/2000), шкоду позивач оцінив в розмірі заборгованості по виплаті втраченого заробітку в сумі 19154 грн. 12 коп.
Рішенням суду позов залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його вимог. Доводи апелянта полягають в тому, що суд не дав належної оцінки допущеним відповідачем порушенням вимог Закону „Про виконавче провадження" під час проведення виконавчих дій. Зокрема, виконавче провадження відкрито з порушенням триденного строку, передбаченого ч.2 ст.24 вказаного Закону. Крім того, заборгованість по виплатам за період з листопада 2006 року по серпень 2007 року не виплачена, негайного виконання рішення не призведено. Також, на думку апелянта, судом не прийнято до уваги, що виплати на даний час стягуються на його користь без врахування збільшення мінімальної заробітної плати. Апелянт вважає неправомірним стягнення з нього коштів, пов'язаних з перерахуванням належних йому сум на його рахунок.
В запереченнях на апеляційну скаргу представник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає її необгрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст.10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів; їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не доведено на засадах змагальності порушення його прав стягувана під час провадження виконавчих дій внаслідок бездіяльності державної виконавчої служби.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, наявним у справі, і вирішив справу згідно із законом відповідно до вимог ст.213 ЦПК України.
З матеріалів справи вбачається, що постановами державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби №793/8 та №794/8 від 21.07.2006 року відкриті виконавчі провадження з виконання виконавчих листів Центрального районного суду М.Сімферополя АР Крим по справі №2-551/06, виданих 19.04.2006 року, згідно з якими Міністерство оборони України було зобов'язано своєчасно призводити ОСОБА_1 перерахунок втраченого грошового утримання в разі збільшення мінімальної заробітної плати, а також продовжити йому виплату втраченого грошового утримання в обсязі: з 24.10.2005 року до 01.01.2006 року -в сумі 771 грн. 24 коп., з 01.01.2006 року до 01.11.2008 року -в сумі 812 грн. 98 коп., негайно виплатити суму стягнення за один місяць ( а.с.114, 116). У зв'язку з відмовою від добровільного виконання рішення суду постановою державного виконавця №794/8 від 21.08.2007 року на боржника накладено штраф ( а.с.115). До цього часу рішення суду у повному обсязі не виконано.
Положеннями глави 10 Закону України „Про виконавче провадження" визначено правові засоби захисту прав стягувана, боржника у виконавчому провадженні, що полягають у можливості оскарження дій(бездіяльності) державного виконавця при примусовому виконанні рішення суду чи іншого юрисдикційного органу, а також й у вирішенні спорів, що виникають при примусовому виконанні рішень судів в порядку позовного провадження.
По даній справі позивач, уточнивши свої вимоги, просив поновити своє порушене права шляхом відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої бездіяльністю державного виконавця.
Згідно з ч.2 ст.86 Закону України „Про виконавче провадження" збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майку фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкода завдана не з її вини.
Таким чином, в частині вимог позивача по стягнення збитків підлягає доказуванню: факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди, причинного зв'язку між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця та виникненням шкоди, вини ( у формі умислу або необережності).
Колегія суддів вважає, що спричинені позивачу збитки в розмірі невиплачених сум, вказаних у виконавчих документах і реально не стягнутих державним виконавцем, не можуть бути відшкодовані йому за рахунок відповідача, оскільки останнім доведено шляхом надання суду доказів відсутність вини у діях державного виконавця під час проведення виконавчих дій. В той же час, позивачем не надано будь-яких доказів порушень законодавства про виконавче провадження, допущених державним виконавцем, зокрема, з матеріалів справи вбачається, що позивач до подання даного позову не звертався до суду зі скаргами на рішення, діі або бездіяльность державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, який встановлює судовий контроль за виконанням судових рішень.
Що стосується вимог позивача про стягнення моральної шкоди, яка у разі встановлення неправомірних дій державного виконавця, відшкодовується на підставі ст.56 Конституції України, ст.86 Закону України „Про виконавче провадження" та ст. 1167 ЦК України, то колегія суддів також визнає їх безпідставними за недоведеністю.
Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що державним виконавцем порушено строки відкриття виконавчого провадження, а також строку виконання рішення суду, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ці питання не являлись предметом спору при розгляді справи в суді першої інстанції.
Посилання апелянта на необґрунтованість стягнення з нього плати за послуги банку за нарахування на його рахунок грошових сум за виконавчими документами, є безпідставними, з огляду на те, що ці обставини не пов'язані з виконанням рішення суду і не свідчать про неправомірність дій державного виконавця, а випливають з договірних правовідносин позивача з банком.
Інші доводи апеляційної скарги не містять безумовних підстав для скасування рішення суду.
Згідно зі ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Центрального районного суду М.Сімферополя АР Крим від 19.11.2007 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.