Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/2345/20
19.08.2020 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого - судді Левка Т.Ю.,
секретар судового засідання - Роман К.С.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Виноградів цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Виноградівської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: державний нотаріус Виноградівської державної нотаріальної контори Боричок К.В., про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Виноградівського районного суду Закарпатської області із позовною заявою до відповідача Виноградівської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: державний нотаріус Виноградівської державної нотаріальної контори Боричок К.В., про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивача ОСОБА_2 , останнє місце проживання якого було: АДРЕСА_1 . За час свого життя дід позивача заповіт не залишив. Після смерті діда позивача відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку АДРЕСА_1 , який дід позивача успадкував від своєї дружини ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач вказує, що після смерті діда вона прийняла спадщину, оскільки на день його смерті проживала разом з ним у спадковому будинку, продовжує в ньому проживати, доглядати за будинком та обробляти земельну ділянку. У визначений законом строк позивач звернулася до державного нотаріуса Виноградівського районного нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини, де отримала роз'яснення-відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на спадковий будинок. За таких обставин позивач змушений звернутися до суду із даним позовом про визнання за ним права власності на спадковий будинок у порядку спадкування за законом.
Позивач ОСОБА_1 в підготовче судове засідання не з'явилася, однак подала до суду письмову заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи у її відсутність.
Представник відповідача Виноградівської міської ради будучи повідомленим про день, час та місце проведення підготовчого судового засідання належним чином, в підготовче судове засідання не з'явився, однак подав через канцелярію суду письмову заяву, згідно якої вимоги позивача визнає, проти задоволення таких не заперечує та просить суд розглянути справу у його відсутність.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого судового провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Відповідачем позов визнано повністю, що не суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому в порядку ст.206 ЦПК України визнання ним позову прийнято судом.
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача державний нотаріус Виноградівської державної нотаріальної контори Боричок К.В. будучи повідомленою про день, час та місце проведення підготовчого судового засідання належним чином, в підготовче судове засідання також не з'явилася, заяв, клопотань від неї не надходило.
Обстеживши матеріали справи та клопотання сторін, визнаючи в порядку ст.223 ЦПК України необов'язковим відібрання особистих пояснень від учасників процесу, і враховуючи, що у справі наявні достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін та визнання позову відповідачем, суд вважає за можливе у підготовчому судовому засіданні ухвалити рішення про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла бабуся позивача ОСОБА_3 , яка проживала в АДРЕСА_1 .
Після її смерті відкрилася спадщина на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 .
Вказане нерухоме майно належало спадкодавцю на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку від 06.01.1958 року за № 2.
Спадщину за бабусею позивача ОСОБА_3 прийняв її спадкоємець за законом - дід позивача ОСОБА_2 , але юридично не оформив свої спадкові права через відсутність правовстановлюючого документу на житловий будинок.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивача ОСОБА_2 , останнє місце проживання якого було: АДРЕСА_1 .
За час свого життя дід позивача заповіт не залишив.
Після смерті діда позивача відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку АДРЕСА_1 , успадкованого ним після смерті дружини ОСОБА_3 .
Згідно ч. 3 ст.1268 Цивільного кодексу України 2003 року спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України, він не заявив про відмову від неї.
Суд констатує, що позивач після смерті свого діда відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України, як спадкоємець за законом спадщину прийняла, оскільки на день смерті спадкодавця була зареєстрована та проживала з ним в спадковому будинку, здійснювала його догляд, за власні кошти неодноразово робила капітальний та поточний ремонти, обробляла земельну ділянку.
Факт реєстрації позивача у спадковому будинку підтверджується відміткою в паспорті громадянина України.
Крім позивача ОСОБА_1 , спадкоємця за законом п'ятої черги, інших спадкоємців немає, оскільки мати позивача - дочка спадкодавця ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно положень ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати Свідоцтво про право на спадщину. Статтею 1297 зазначеного Кодексу встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Верховний Суд України в п. 23 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7 роз'яснив, що Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з правилами позовного провадження.
В зв'язку з необхідністю прийняття спадщини, що залишилася після смерті спадкодавця, позивач звернулася до Виноградівської державної нотаріальної контори де їй було надано відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на спадковий будинок.
Разом з тим правовстановлюючих документів на будинок спадкодавцем за життя оформлено не було.
Таким чином позивач не має можливості оформити спадщину через нотаріальну контору із-за відсутності правовстановлюючого документа на спадковий будинок.
Відповідно до вимог п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Відповідно до п.37 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, зокрема, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою ( ст.382 ч.2, ст.392 ЦК України).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи.
Згідно ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини.
Згідно ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, а частиною 3 статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Крім того, відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність Свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок від 29.07.2020 року та довідки КП «Виноградівського РБТІ» №590 від 30.07.2019 року житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 , будівництвом завершений (рік будівництва будинку - 1978 рік). Загальна корисна площа житлового будинку становить 126,1 кв.м, в тому числі житлова площа 78,6 кв. м. Згідно архівних даних КП «Виноградівського РБТІ» житловий будинок в АДРЕСА_2 ) рахується за ОСОБА_3 на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку, виданого Виноградівською міською радою 06.01.1958 року за № 2.
Відповідно до ч. 3. ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мінюсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з частиною першою та частиною другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Так, 5 серпня 1992 року вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року N 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення" (втратила чинність). Тобто до 5 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.
З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, від 01.09.2011, № 40-12-2409 "Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року").
Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекція України, від 30.07.2012, № 40-19-5376 "Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів").
Відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (в редакції від 01.01.2013 року), рішення суду є правовстановлюючим документом, на основі якого може бути проведена реєстрація права власності на нерухоме майно.
За таких встановлених у судовому засіданні обставин, суд, розглядаючи вказану справу в межах заявлених позивачем та на підставі наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, вважає, що позивачем на законних підставах набуто право власності на спадкове майно, тому позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 18, 81, 200, 206, 223, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 6, 525, 527, 534, 541, 542, 548, 549 ЦК УРСР в ред. від 18.07.1963 року, ст. ст. 16, 1216, 1220, 1222, 1268, 1270, 1274 ЦК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканкою АДРЕСА_1 , право власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті діда ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
ГоловуючийТ. Ю. Левко