19 серпня 2020 року справа №200/14514/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Арабей Т.Г., Казначеєва Е.Г., секретаря судового засідання Ашумова Т.Е., за участю представника позивача Пономарьова Р.О., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - Пономарьова Романа Олександровича на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 р. (у повному обсязі виготовлено 27 березня 2020 року у м. Слов'янськ) у справі № 200/14514/19-а (головуючий І інстанції суддя Галатіна О.О.) за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,
Позивач 16.12.2019 року звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами відповідача від 14.11.2019 року № ДЦ748/559/АВ/П/ТД-ФС; вирішити питання судових витрат (а.с. 3-12).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 200/14514/19-а у задоволенні позову відмовлено (а.с. 77-80).
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу порушення ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства про працю, фактичного допуску ним працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Відповідно до наданих письмових пояснень, а ні ОСОБА_2 , а ні ОСОБА_3 навіть не уявляють про існування ФОП ОСОБА_1 , про те, що вони у нього працюють.
Також позивач зазначає, що в довіреності відсутня інформація щодо уповноваження громадянина ОСОБА_4 вести фінансово-господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 , вести перемовини та укладати трудові договори від імені ФОП ОСОБА_1 з громадянами.
Також, апелянт вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які полягали в тому, що суд прийняв до уваги відзив на позов і додатки до нього, підписаний не керівником відповідача.
Представник апелянта в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.
Позивач та представник відповідача до судового засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець у виконавчому комітеті Донецької міської ради 23.07.2003 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії ВО1 № 485136 (а.с. 14).
За витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Районного комунального підприємства «Мар'їнське бюро технічної інвентаризації» № 15788712 від 03.09.2007 року позивачу належить нежитлова будівля - авто мийка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 18).
7 листопада 2019 року інспекторами Головного управління Держпраці у Донецькій області проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: 83059, м. Донецьк: місце проведення господарської діяльності: АДРЕСА_2 , «Автомийка»», про що складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю № ДЦ 478/559/АВ (а.с. 24-27).
Інспекційне відвідування проводилось у присутності уповноваженої особи об'єкта відвідування - гр. ОСОБА_4 , який діє на підставі довіреності від 07.12.2016 № НВО 045306 (термін дії три роки до 07.12.2019), з правом представляти інтереси позивача в органах державної влади та місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, та з правом подавати та отримувати документи, в отриманні за позивача розписуватись у всіх установах, а також філіях, розташованих в Україні (а.с. 19).
В акті перевірки вказано на порушення позивачем вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України, а саме: допущено до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівників на роботу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Порушення встановлено 06.11.2019 - 07.11.2019 року.
7 листопада 2019 року відповідачем складено припис про усунення виявлених порушень № ДЦ 748/559/АВ/П. Зазначений припис був отриманий та підписаний уповноваженою особою позивача ОСОБА_4 , який листом від 12.11.2019 повідомив начальника Управління Держпраці про його виконання у повному обсязі (а.с. 23).
14 листопада 2019 року відповідачем прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДЦ748/559/АВ/П/ТД-ФС на ФОП ОСОБА_1 в сумі 250 380 грн. (а.с. 29-30).
Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо прийняття постанови від 14.11.2019 року № ДЦ748/559/АВ/П/ТД-ФС про накладення на позивача штрафу у розмірі 250 380 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України “Про охорону праці” від 14.10.1992 року № 2694-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Унормуванням частини першої статті 38 цього Закону державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ядерної та радіаційної безпеки; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства у сферах пожежної і техногенної безпеки; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Згідно до вимог частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
Пунктом 1 "Положення про Державну службу України з питань праці", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 96, встановлено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Абзацом першим пункту 7 вказаного Положення передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
За змістом абзаців 1 та 3 пункту 1 "Положення про Головне управління Держпраці у Донецькій області", затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 04 лютого 2016 року № 8, Головне управління Держпраці у Донецькій області (далі - Управління Держпраці) є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.
Підпунктом 15 пункту 4 вказаного Положення та підпунктом 15 пункту 4 "Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 27.03.2015 року № 340, передбачено, що Управління Держпраці відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) зокрема за додержанням законодавства з охорони праці в частині безпечного ведення робіт, гігієни праці, промислової безпеки, безпеки робіт у сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення.
Приписами статті 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V визначено, що заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування) здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, що визначено п. 2 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 (далі - Порядок № 295, який діяв на час інспекційного відвідування).
Підпунктами третім та четвертим п. 5 Порядку № 295 окреслено, що інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту; за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю.
Про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.
Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.
Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.
Тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб'єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів.
Інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право:
1) під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця;
2) ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об'єктом відвідування їх копії або витяги;
3) наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об'єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення;
4) за наявності ознак кримінального правопорушення та/або створення загрози безпеці інспектора праці залучати працівників правоохоронних органів;
5) на надання робочого місця з можливістю ведення конфіденційної розмови з працівниками щодо предмета інспекційного відвідування;
6) фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки;
7) отримувати від державних органів інформацію, необхідну для проведення інспекційного відвідування, невиїзного інспектування.
Вимога інспектора праці про надання об'єктом відвідування для ознайомлення документів та/або їх копій чи витягів з документів, пояснень, доступу до приміщень, організації робочого місця, внесена в межах повноважень, є обов'язковою для виконання (п.п. 8-12 Порядку № 295).
Під час проведення інспекційного відвідування об'єкт відвідування має право:
1) перевіряти в інспектора праці наявність службового посвідчення;
2) не допускати до проведення інспекційного відвідування у разі: відсутності службового посвідчення; якщо на офіційному веб-сайті Держпраці відсутні рішення Мінсоцполітики про форми службового посвідчення інспектора праці, акта, довідки, припису, вимоги, перелік питань, що підлягають інспектуванню; якщо строк проведення інспекційного відвідування перевищує строки, визначені пунктом 10 цього Порядку (п. 14 Порядку № 295).
За приписами пунктів 16, 17 та 18 Порядку № 295 у разі створення об'єктом відвідування перешкод у діяльності інспектора праці (відмова у допуску до проведення відвідування (ненадання інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування: перешкода в реалізації інших прав, передбачених пунктом 11 цього Порядку), відсутності об'єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для проведення відвідування), відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, складається акт про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування із зазначенням відповідних причин, який за можливості підписується керівником об'єкта відвідування або іншою уповноваженою особою.
Копія акта, зазначеного у пункті 16 цього Порядку, надсилається органам, яким підпорядкований об'єкт відвідування (за наявності), для вжиття заходів з усунення перешкод і забезпечення присутності об'єкта відвідування за своїм місцезнаходженням.
У разі відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, об'єкту відвідування надсилається копія акта про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування та письмова вимога із зазначенням строку поновлення документів. На час виконання такої вимоги строк проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування зупиняється. Нормами п. 19 Порядку зазначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складають акт, і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
Пунктом 20 Порядку визначено, що акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акту залишається в об'єкта відвідування.
Пункт 21 Порядку передбачає, що у разі, якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об'єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.
Форма акту інспекційного відвідування затверджена наказом Міністерства соціальної політики України 18.08.2017 №1338. Форма акту містить зміст положення п.21 Порядку щодо строків подання зауважень до акту (не пізніше трьох робочих днів з дати його підписання), а також вказівку на те, що зауваження подаються окремо.
Пункт 27 Порядку вказує, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
Так, з матеріалів справи вбачається, що уповноваженій особі позивача було надано копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування, що підтверджується підписом Жовтоног О.І. на примірнику направлення від 04.11.2019 №1020/04.3/15-08 (а.с. 44).
При проведенні відповідачем інспекційного відвідування позивача ним вказано на порушення позивачем вимог законодавства про працю - ч.3 ст. 24 КЗпП, а саме: допущення позивачем до роботи працівників без укладення трудового договору.
Суд зазначає, що уповноважена особа позивача не скористалася правами, передбаченими пунктом 14 Порядку № 823, у тому числі правом не допускати до проведення інспекційного відвідування у разі: відсутності службового посвідчення; якщо на офіційному веб - сайті Держпраці відсутні рішення Мінсоцполітики про форми службового посвідчення інспектора праці, акта, довідки, припису, вимоги, перелік питань, що підлягають інспектуванню; якщо строк проведення інспекційного відвідування перевищує строки, визначені пунктом 10 цього Порядку; правом вимагати від інспектора праці додержання вимог законодавства; оскаржувати в установленому законом порядку неправомірні дії інспектора праці тощо.
Так, на виконання вищенаведених норм Порядку № 823 за результатами інспекційного відвідування інспекторами праці Управління Держпраці був складений акт інспекційного відвідування від 07.11.2019 № ДЦ748/559/АВ. Копія акту була надана уповноваженій особі позивача, про що зроблена відповідна позначка про отримання, засвідчена підписом (а.с. 26-27).
Акт інспекційного відвідування від 07.11.2019 №ДЦ748/559/АВ підписаний без жодних зауважень.
Крім того, уповноважена особа об'єкта відвідування підписала припис про усунення виявлених порушень від 07.11.2019 № 748/559/АВ/П без жодних зауважень та листом від 12.11.2019 повідомила начальника Управління Держпраці про його виконання у повному обсязі (а.с. 23).
Стосовно доводів апелянта, що позивач не міг скористатися правом недопуску представників відповідача до перевірки, оскільки не був присутній при перевірці та що наявна довіреність не уповноважує громадянина ОСОБА_4 вести фінансово-господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 та укладати трудові договори від імені ФОП ОСОБА_1 з громадянами, та стосовно того, що довіреність видана саме фізичною особою ОСОБА_1 , а не ФОП ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
За унормуванням частини першої статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Частиною першою статті 244 Цивільного кодексу України встановлено: представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.
Враховуючи те, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не має правового статусу юридичної особи, тому довіреність від імені такої особи і повинна видаватись нею як від фізичної особи, а саме гр. ОСОБА_1 , з додержанням законодавчих вимог щодо форми та змісту складання такої довіреності.
З аналізу зазначених норм права вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_1 - це один й той самий суб'єкт права, який уповноважив гр. ОСОБА_4 представляти інтереси позивача в органах державної влади та місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, та з правом подавати та отримувати документи, в отриманні за позивача розписуватись у всіх установах, а також філіях, розташованих в Україні.
До того ж довіреність посвідчена нотаріально і належним чином внесена до Єдиного реєстру довіреностей 07.12.2016 року, про що свідчать належним чином засвідчені копії. Обсяг наданих за довіреністю повноважень не викликає сумніву щодо спроможності уповноваженої особи діяти від імені позивача в обставинах, вказаних в позовній заяві (а.с. 19, 20).
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що інспектори праці Управління Держпраці під час проведення інспекційного відвідування позивача діяли виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, інспекторами праці Управління Держпраці були дотримані вимоги Порядку № 823, усі посилання позивача на порушення інспекторами праці Управлінням Держпраці вимог Порядку № 823 є необґрунтованими та безпідставними, спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно - технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частинами першою та третьою статті 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 21 КЗпП України, визначає, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Частина перша статті 23 КЗпП України обумовлює, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
За вимогами статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України унормовано, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Приписами абзацу восьмого частини другої статті 265 КЗпП України встановлено: юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками. Штрафи можуть бути накладені на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади; акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Судом встановлено, що за результатами інспекційного відвідування вказано на порушення: ч. 3 ст. 24 КЗпП України, а саме: допуск працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до роботи без укладання трудового договору.
Посадовими особами відповідача була прийнята вимога про надання документів від 06.11.2019 року, а саме: надання трудових договорів з найманими працівниками, накази про прийняття/звільнення працівників, повідомлення органів ДПСЧ про прийняття працівника на роботу з квитанціями та звіти сум нарахованого єдиного внеску, які надаються до органів ДФС з 01.10.2019 року та на момент інспекційного відвідування (а.с. 22).
В письмових поясненнях уповноваженої особи позивача зазначено, що він виконує обов'язки та представляє інтереси позивача стосовно роботи автомийки та, оскільки на момент проведення інспекційного відвідування працевлаштованих працівників у позивача не було, документи, вказані в пунктах 3-8 Вимоги від 06.11.2019 № ДЦ748/559/ПД, відсутні. Сам позивач ФОП ОСОБА_1 проживає у м. Донецьку (а.с. 48).
З відеозапису, дослідженого в судовому засіданні, вбачається, що на початку інспекційного відвідування позивача за місцем провадження господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_3 , « ІНФОРМАЦІЯ_1 » знаходились дві особи: жінка, яка представилась ОСОБА_2 та чоловік, який представився ОСОБА_3 .. Ці особи здійснювали миття автомобілів клієнтів (зафіксовано засобами відеотехніки).
Як вбачається з письмових пояснень гр. ОСОБА_2 від 06.11.2019 та відеозапису, вона працює з 02.11.2019 на автомийці за адресою: АДРЕСА_3 , «Автомийка» з умовою оплати праці у розмірі 30 відсотків від суми заробітку, заробітну плату не отримувала. Ії роботою керує уповноважена особа об'єкта відвідування - ОСОБА_4 (а.с. 46).
З письмових пояснень гр. ОСОБА_3 від 06.11.2019 та відеозапису слідує, що він працює з 04.11.2019 на автомийці за адресою: АДРЕСА_3 , «Автомийка», заробітну плату не отримував (а.с. 47).
В частині третій статті 24 КЗпП України відбито: працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На виконання припису від 07.11.2019 року ОСОБА_4 повідомив, що ОСОБА_3 від працевлаштування оператором автомийки відмовився, а ОСОБА_2 оформлена оператором автомийки ФОП ОСОБА_1 згідно наказу від 08.11.2019 року № 1 (а.с. 49).
Таким чином, з огляду на вищевикладене, гр. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були допущені позивачем до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом власника, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому про прийняття працівника на роботу, в порядку встановленому КМУ.
Суд апеляційної інстанції вважає довід апелянта про порушення норм процесуального права необґрунтованим з огляду на те, що ст. 162 КАС України не містить умов щодо підписання відзиву безпосередньо керівником підприємства, установи, організації.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
І відповідачем доведено, що, приймаючи спірну постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 14.11.2019 року, він діяв правомірно.
За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо порушень позивачем вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України.
З урахуванням зазначеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 205, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - Пономарьова Романа Олександровича на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 р. - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 р. у справі № 200/14514/19-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 серпня 2020 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді Т.Г. Арабей
Е.Г. Казначеєв