19 серпня 2020 року справа №360/1424/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Міронової Г.М., суддів Арабей Т.Г., Казначеєва Е.Г., секретаря судового засідання Ашумова Т.Е., за участі представника позивача Ганжука О.А., представника відповідача Землянського М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Східної митниці Держмитслужби на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 р. (у повному обсязі складено 12 травня 2020 року у м. Сєвєродонецьк) у справі № 360/1424/20 (головуючий І інстанції суддя Є.О. Кисельова) за позовом ОСОБА_1 до Східної митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі - позивач) 06.04.2020 звернувся до суду з позовною заявою до Східної митниці Держмитслужби (далі - відповідач), в якій просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про коригування митної вартості товарів від 18.03.2020 року № UA 702030/2020/0000002/1; вирішити питання судових витрат (а.с. 1-8).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року у справі № 360/1424/20 позов задоволено (а.с. 62-65).
Визнано протиправним та скасовано рішення Східної митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів від 18.03.2020 № UА702030/2020/000002/1.
Вирішено питання судових витрат (а.с. 62-65).
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що 17.03.2020 року підприємством ПП «Інтерброк» до митного оформлення було подано ЕМД № UА 702030/2020/000596 на товар «Легковий автомобіль SKODA SUERB пасажирський, бувший у використанні», одержувач ОСОБА_1 . Разом з ЕМД до митного оформлення було подано документи: інвойс, акт про проведення митного огляду при перетині митного кордону, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; платіжний документ; Договір про надання послуг митного брокера; паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_1 ; витяг з мережі Інтернет щодо характеристик транспортного засобу; копію митної декларації країни відправлення та сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу.
Після опрацювання документів, наданих декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару, відповідач встановив, що подані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
Як підтвердження сплати до митного оформлення подано платіжний документ, в якому не зазначена валюта, в якій здійснювалась оплата. Документ надрукований, але відомості зокрема щодо фактурної вартості та VIN коду внесені від руки та підлягають сумніву; позивач зазначає про готівкову оплату транспортного засобу, але це не узгоджується з тим, що продавцем товару виступає не фізична особа, а підприємство; згідно копії митної декларації країна відправлення Нідерланди, однак фірма, яка продавала транспортний засіб, зареєстрована в Німеччині.
17.03.2020 року відповідачем було направлено на адресу позивача повідомлення про запит додаткових документів для підтвердження митної вартості.
Згідно листа декларанта від 18.03.2020 року № 18/03-1 останнім було відмовлено в наданні додаткових документів.
З урахуванням наведеного, після проведення процедури консультації між митним органом та декларантом було прийнято рішення про коригування митної вартості UА702030/2020/000002/1 та видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів транспортних засобів комерційного призначення UА 702030/2020/00032.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав.
Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 11.03.2020 ОСОБА_1 придбав за 5000,00 евро в місті Гільдехаус (Федеративна Республіка Німеччина ) у компанії нерезидента «L.O.N FAHRZEUGHANDEL», легковий автомобіль марки "SKODA", модель "SUPERB" - 1 шт., номер кузова № НОМЕР_1 , тип двигуна - дизельний, робочий об'єм циліндрів двигуна - 1598 см3, модельний рік виготовлення - 2015, календарний рік виготовлення 2015, тип кузова - Універсал.
З метою здійснення митного оформлення товару (б/в) до Волинської митниці Держмитслужби подано електронну митну декларацію від 11.03.2020 № 20NLK7N3X4AJQJWD53, за змістом якої митна вартість визначена за основним методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) (а.с. 24).
На підтвердження заявленої митної вартості товару декларантом подано до митниці наступні документи: рахунок-фактура (інвойс) від 11.03.2020 № 2020-0083; акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 13.03.2020 № UА205010/2020/104739; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № ЕL-К-С-071/20-00056 від 11.03.2020 року; платіжний документ, що підтверджує вартість товару б/н від 11.03.2020 (а.с. 14-15, 20- 23).
Розглянувши подані позивачем документи, митним органом 17.03.2020 на адресу позивача направлене повідомлення про запит додаткових документів для підтвердження митної вартості товару, а саме:
банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями ( а.с. 44-45).
Позивачем на вказаний запит відповідача надано відповідь від 18.03.2020 за вихідним номером 18/03-1, що додаткові документи не можуть бути надані у зв'язку з їх відсутністю (а.с. 49).
18.03.2020 після проведення процедури консультації між митним органом та декларантом відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості № UА702030/2020/000002/1 та видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА702030/2020/00032 (а.с. 16-17).
Проблемою даного спору є правомірність прийняття відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів від 18.03.2020 року № UA 702030/2020/0000002/1.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
За унормуванням статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії (частина перша статті 257 Митного кодексу України).
Статтею 49 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (частина п'ята статті 58 Митного кодексу України).
Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:
1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;
3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів;
4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування;
5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (ч.1, 2 ст. 55 Митного кодексу України).
За приписами частини першої статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Під час визначення митної вартості товарів учасник митних відносин може застосувати тільки один із різновидів методів - основний метод або ж конкретний другорядний метод.
Застосування другорядного методу визначення вартості товарів повинно бути обґрунтованим, а пріоритетним до застосування є саме основний метод.
Тільки у випадку відсутності необхідних умов для застосування основного методу, повинні застосовуватися методи закріплені приписами пункту другого частини першої статті 57 Митного кодексу України, які застосовуються у субсидіарному порядку - учасник митних відносин обирає один із системи другорядних методів.
Про субсидіарний характер застосування другорядних методів свідчить зміст положень частини третьої статті 58 Митного кодексу України.
Правилами частини першої статті 58 Митного кодексу України основний метод визначення митної вартості товарів застосовується у випадку дотримання наступних умов:
1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:
а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;
б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);
в) не впливають значною мірою на вартість товару;
2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
При цьому основний метод не застосовується у наступних випадках:
а) якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні;
б) відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні (відповідно до частини другої статті 58 Митного кодексу України).
Частиною другою статті 54 Митного кодексу України окреслено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Вимогами частини третьої статті 58 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
За унормуванням частини першої статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Тобто, документальне підтвердження в аспекті відповідних митних процедур має своїм завданням підтвердити: а) заявлену митну вартість товарів; б) обраний суб'єктом господарювання метод визначення такої вартості.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга статті 53 Митного кодексу України).
Забороняється з огляду на частину п'яту статті 53 Митного кодексу України вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Зі змісту статті 53 Митного кодексу України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Дана норма кореспондує з положенням частини третьої статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Водночас, частиною третьою статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
З огляду на наведене, митним органом можуть бути витребувані додаткові документи:
1) у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки;
2) якщо такі документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів;
3) якщо такі документи не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Крім цього, відповідно до ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:
1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;
2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;
3) розрахунок ціни (калькуляцію).
З рішення про коригування митної вартості товарів Східної митниці Державної митної служби України від 18.03.2020 року № UA 702030/2020/0000002/1 вбачається, що подані до митного оформлення документи відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 Митного кодексу України не містять усіх відомостей щодо підтвердження сплати. До митного оформлення подано документ та не зазначено валюту, в якій здійснювалась оплата. Також документ надрукований, але відомості, зокрема, щодо фактурної вартості на VIN коду внесені від руки, що піддається сумніву, у зв'язку з чим існує ймовірність підробки документу. Також зазначено про те, що митним органом додатково здійснено порівняння заявленої фактурної вартості транспортного засобу з рівнем фактурної вартості транспортних засобів з подібними (аналогічними) характеристиками, митне оформлення яких вже здійснено, та встановлено, що дані товари оформлені за більш високим рівнем фактурної вартості, що викликало сумніви щодо заявленого рівня фактурної вартості транспортного засобу (а.с. 16-17).
При апеляційному розгляді представник відповідача не заперечував той факт, що ціна переміщеного через державний митний кордон України транспортного засобу позивача є фактурною ціною.
У п. 2 Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 за № 651 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 серпня 2012 р. за № 1372/21684 визначено, що фактурна вартість - ціна товарів, які переміщуються через митний кордон України, зазначена в рахунку (рахунку-фактурі, рахунку-проформі тощо) або іншому документі, що визначає вартість товару.
Тобто, документи, надані позивачем в повному обсязі підтверджують ціну товару і надання додаткових документів в такому випадку законодавець не вимагає.
Таким чином, відповідачем прийнято рішення, в якому скориговано ціну товару за резервним методом визначення митної вартості за положеннями статті 64 Митного кодексу України, яким скориговано ціну товару із розрахунку 6050 EUR.
Разом з тим, частинами 2, 3 статті 57 Митного кодексу України обумовлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Посилання апелянта на те, що позивачем при митному оформлені товару надано документи в підтвердження заявленої митної вартості товару, які містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, судом першої інстанції визнані безпідставними з огляду на таке.
Як вже зазначалося раніше, позивачем при митному оформленні подано рахунок-фактура (інвойс) від 11.03.2020 № 2020-0083; акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 13.03.2020 № UА205010/2020/104739; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу №ЕL-К-С-071/20-00056 від 11.03.2020 року; платіжний документ, що підтверджує вартість товару б/н від 11.03.2020.
Отже, позивачем при митному оформленні товару надано відповідачу документи, зі змісту яких вбачається, що розрахунок митної вартості здійснено у розмірі та відповідно до вартості транспортного засобу, зазначеної у вказаних вище документах.
Жоден із вказаних документів не містить розбіжностей щодо зазначення вартості відповідного транспортного засобу.
Щодо посилань апелянта на те, що позивачем до митного оформлення надано документ, проте не зазначена валюта, в якій здійснювалась оплата, та даний документ надрукований, але відомості щодо фактурної вартості та VIN коду внесені від руки, у зв'язку з чим існує ймовірність підробки документу, судом не приймається до уваги, оскільки документи, надані позивачем при митному оформленні, містять усі відомості щодо зазначення вартості відповідного транспортного засобу. Заповнення платіжного документу не в друкованому вигляді, що підтверджує вартість товару б/н від 11.03.2020, не спростовує факту вартості транспортного засобу саме у розмірі, вказаному у решті документів, поданих позивачем відповідачу при митному оформленні товару. Крім того, факт сплати за транспортний засіб у розмірі 5000 євро підтверджується офіційним перекладом з німецької мови на українську мову, що є додатком до вказаного вище платіжного документу (а.с. 21-22).
Вимоги частин третьої, четвертої статті 53 та частини другої статті 58 Митного кодексу України зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
У даному випадку прикладом розбіжностей та витребування додаткових документів на підставі ч. З ст. 53 Митного кодексу України могла бути наявність різної вартості товару у договірній документації (контракт, специфікації) та в рахунку-фактурі (інвойсі).
Проте, спірне рішення про коригування митної вартості товарів не містить жодних відомостей про наявність розбіжностей та недоліків у поданих декларантом документах, а також відомостей про конкретні факти чи обставини, встановлені під час митного оформлення.
Доводи представника відповідача щодо доцільності спрямування до інших державних органів для встановлення автентичності документів, поданих митному органу, лише після надання декларантом витребуваних відповідачем документів, судом визнаються безпідставними, оскільки з метою усунення розбіжностей та недоліків у поданих декларантом документах, відповідач має вчинити усі заходи щодо встановлення відомостей про конкретні факти чи обставини, оцінивши їх в сукупності.
Проте, відповідачем у відповідності до положень статті 336 МК України з метою усунення розбіжностей та недоліків у поданих декларантом документах не було вчинено вказаних заходів щодо спрямування відповідного запиту, що свідчить про неповне з'ясування конкретних фактів, обставин та встановлення вартості відповідного транспортного засобу.
Доводи щодо розбіжностей країни реєстрації фірми продавця та виду оплати товару також не приймається судом до уваги, оскільки правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.
Таким чином, вищезазначені документи, надані позивачем, на виконання ст.ст. 52, 53, 57, 58 Митного кодексу України, були достатніми документально підтвердженими і обґрунтованими для визначення відповідачем митної вартості товару за першим (основним ) методом, відповідно до ст. ст. 57,58 Митного кодексу України.
Митний орган дійшов помилкового висновку про необхідність надання позивачем додаткових документів, що стосуються оцінюваного товару, адже ненадання таких документів у разі несплати рахунку за товар не може бути підставою для сумнівів саме у правильності визначення митної вартості товару.
Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що при поданні митної декларації позивачем було надано документи, що підтверджують вартість товару за ціною договору (контракту) та не містять числових розбіжностей.
За змістом ч.ч. 13-15 ст. 58 Митного кодексу України орган доходів і зборів повинен надати декларанту або уповноваженій ним особі свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце, адже у разі відсутності обґрунтувань з боку органу доходів і зборів необхідно вважати, що взаємовідносини, вказані у частині дванадцятій цієї статті, не вплинули на ціну оцінюваних товарів.
Проте, відповідач не надав позивачу обґрунтування підстав вважати, що зазначені ним підстави коригування митної вартості вплинули на заявлену декларантом митну вартість.
З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивачем надано всі необхідні документи для визначення митної вартості імпортованого товару за першим методом, відмова митного органу у митному оформленні товару та подальше коригування його вартості за допомогою наступних методів є протиправними.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, рішення про коригування митної вартості товарів від 18.03.2020 року № UA 702030/2020/0000002/1 правомірно скасовано судом першої інстанції.
За змістом частини 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Цей принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України).
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (ст. 72 КАС України). Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя ст. 77 КАС України).
За приписами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Висновки суду узгоджуються з правовою позицією постанов Верховного Суду у справі № 815/5990/16 від 11.06.2020 року, від 11.06.2020 року у справі № 825/456/16, від 18.01.2018 року у справі № 807/3168/14.
“Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 (визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів) і 60 (визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 (визначення митної вартості на основі віднімання вартості) Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 (визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу”.
За унормуванням частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. І відповідачем не доведено, що, приймаючи рішення про коригування митної вартості товарів, він діяв правомірно.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.
Згідно п.41 висновку №м11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 195, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Східної митниці Держмитслужби на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 р. - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 р. у справі № 360/1424/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 серпня 2020 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді Т.Г. Арабей
Е.Г. Казначеєв