20 серпня 2020 року справа №200/2644/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г., секретар судового засідання Антонюк А.С., за участі представника відповідача Сенникова А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року (повне судове рішення складено 03 червня 2020 року у м. Слов'янську) у справі № 200/2644/20-а (суддя в І інстанції Зеленов А.С.) за позовом Державного підприємства «Шахта ім. М.С.Сургая» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,
У березні 2020 року Державне підприємство «Шахта ім. М.С. Сургая» (далі - звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - ГУ ДПС у Донецькій області, податковий орган), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу № Ю-9201-17 від 14 січня 2020 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 28 535 201,69 грн. (далі - Спірна вимога).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ГУ ДПС у Донецькій області 14 січня 2020 року було винесено Спірну вимогу, яку було оскаржено до Державної податкової служби України. За результатами розгляду Державною податковою службою України було прийнято рішення від 21 лютого 2020 № 6703/6199-00-08.06.01-06 про залишення Спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14 січня 2020 року № Ю-9201-17 було без змін, а скаргу - без задоволення. Позивач вважав Спірну вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки перебування платника єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилась антитерористична операція є підставою для зупинення застосування до таких платників єдиного соціального внеску заходів впливу та стягнення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року позов задоволено.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування скарги зазначено, що 30 квітня 2018 року було оголошено про завершення антитерористичної операції. Доказів звернення позивача з заявою до контролюючого органу про звільнення від виконання своїх обов'язків щодо сплати єдиного внеску не надано, що виключає можливість звільнення позивача від сплати єдиного внеску. Крім того, зміни, внесені Законом України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VII) до Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VІ) втратили чинність з 01 січня 2016 року, а тому з цього періоду будь-які пільги для платників єдиного внеску відсутні (а.с.47-52).
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Позивач до апеляційного суду не прибув.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке.
Відповідачем 14 січня 2020 року було сформовано Спірну вимогу, відповідно до якої станом на 31 грудня 2019 року за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску на суму 28 535 201,69 грн. (а.с.4).
Вимога була оскаржена позивачем до Державної податкової служби України, однак рішенням від 21 лютого 2020 року № 6703/6/99-00-08-06-01-06 скаргу залишено без задоволення (а.с.7-8).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України № 2464-VI (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до положень статті 1 зазначеного Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно приписів пункту 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. 1. ч. 1. ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
За приписами ч. 8, ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).
Згідно ст. 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24 грудня 2015 року внесені зміни до Закону № 1669-VII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), у відповідності до якого п.п. 8 п. 4 ст. 11 вказаного Закону виключено.
Згідно п. 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону № 2464-VI, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, на період з 14.04.2014 р. до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької і Луганської областей.
З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, 02 вересня 2014 року прийнято Закон № 1669-VII, згідно ст. 1 якого період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Отже, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014.
Місцевий суд обґрунтовано не прийняв до уваги посилання відповідача на закінчення антитерористичної операції.
Так, на час прийняття спірної вимоги Президентом України Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не приймався, Указ Президента «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 № 405/2014 є чинний, тобто період проведення АТО триває.
Крім того, слід звернути увагу на той факт, що Указом Президента України від 30 квітня 2018 року № 116/2018 затверджено рішення РНОБО «Про широкомасштабну антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей». Тобто, виходячи з назви самого рішення РНОБО слідує, що антитерористична операція на території Донецької та Луганської областей триває, що спростовує доводи апелянта щодо завершення АТО.
Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» (втратило чинність), від 02 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Серед цього переліку зазначено м. Вугледар, де позивач перебуває на обліку як платник податків.
Отже, факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція є підставою для зупинення застосування до таких платників, зокрема заходів впливу за порушення Закону № 2464-VІ, якою є Спірна вимога.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що Спірна вимога прийнята всупереч вимогам діючого законодавства.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому вона підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статями 291, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року в справі № 200/2644/20-а - залишити без змін.
Повне судове рішення - 20 серпня 2020 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
Е.Г. Казначеєв
Т. Г. Гаврищук