19 серпня 2020 року справа №200/10839/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Ястребової Л.В., суддів Гаврищук Т.Г., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 року у справі №200/10839/19-а (головуючий І інстанції Аканов О.О., повний текст складено 02.01.2020р. в м. Слов'янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про зобов'язання виплатити середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку,-
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (надалі - відповідач), в якому просив зобов'язати відповідача виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку за період з 10 січня 2019 року по 22 серпня 2019 року у загальному розмірі 119 472,64 грн. (а.с. 3-7).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом від 02.01.2019 №1 о/с його звільнено з 09.01.2019 зі служби в поліції за власним бажанням. 29.01.2019 року на особистий рахунок позивача було зараховано суми в розмірі 26573,88 грн., яку зазначено як одноразову грошову допомогу при звільненні та 2397,79 грн., як грошове утримання за січень 2019 року. Позивач звернувся до суду з даного приводу. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду позов задоволено частково, стягнуто з Головного управління Національної поліції в Донецькій області компенсації за 24 дні невикористаної відпустки за 2017 рік у сумі 6166,53 грн. та 39 днів невикористаної відпустки у 2018 році в сумі 10020,61 грн. В частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку за період з 10 січня 2019 року було відмовлено.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 року позов задоволено. Стягнено з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану частину відпустки при звільненні в сумі 119472,64 грн. (а.с. 95-98).
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, вважає рішення винесено з порушенням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що до встановлення судом Головному управлінню обов'язку нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні відпусток за 2017, 2018 роки, відповідач не мав правової можливості здійснити такі нарахування та виплатити самостійно, бо має діяти тільки в межах визначених законодавством. Наголошує, що здійснення Головним управлінням всіх належних заходів в межах, передбачених законодавством та компетенцією повністю виключає вину відповідача, що в свою чергу виключає застосування відповідальності. Звертає увагу, що при визначені розміру компенсації за затримку розрахунку судом не враховано розмір спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, що призведе до недотримання принципу співмірності та надмірного витрачання значної суми державних коштів (а.с. 135-138).
Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 07.11.2015 позивач прийнятий на службу до Національної поліції (а.с. 26-27).
Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області №1о/с від 02.01.2019 відповідно до розділу VІІ Закону України «Про національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) капітана поліції ОСОБА_1 (0111694) - слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Донецькій області.
Відповідно меморіального ордеру №1 від 21 серпня 2019 року ГУНП в Донецькій області сплачено суму 16187,14 грн. (призначення платежу ст.комп.за невик.відп.за 2017, 2018р.р. ОСОБА_1 за в/л. ДОАС від 07.08.2019, спр. №200/4463/19-а) (а.с. 64).
Відповідно до довідки від 24.10.19 №715 про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 1 середньомісячний розмір грошового забезпечення - 16267,57 грн., середньоденний розмір грошового забезпечення - 533,36 грн. (а.с. 65).
Відповідно до довідки 24.10.19 №714 про розрахунок середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час затримки розрахунку за період з 10.01.2019 по 22.08.2019 середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 складає 533,36 грн.; кількість робочих днів в період з 10.01.2019 по 22.08.2019 складає 153. Розмір нарахованого середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні складає в сумі 81604,08 грн. (а.с. 66).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 травня 2019 року по справі №200/4463/19-а позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію за 24 дні невикористаної відпустки за 2017 рік у сумі 6166,53 грн. та за 39 днів невикористаної відпустки у 2018 році у сумі 10020,61 грн. В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовлено. Рішення набрало законної сили 30 липня 2019 року (а.с. 19-24).
Спірним у даній справі є правомірність невиплати позивачу середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку за період з 10 січня 2019 року по 22 серпня 2019 року
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Так, як ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19).
Так, правові позиції Верховного Суду є змінними у часі, а тому при застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в останніх постановах Верховного Суду.
Такими постановами, є постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 та від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17.
У судовому рішенні у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у своєму рішенні від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм КЗпП України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.
Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні «Меньшакова проти України» вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі «WaiteandKennedy v. Germany», заява № 26083/94, пункт 54). Отже, немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини у вказаному вище рішенні надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15).
Колегія суддів враховує такі висновки Великої Палати Верховного Суду і не вбачає підстав для відступу від такої позиції, вважає за необхідне при розгляді цієї справи застосувати принцип правової визначеності як одного із суттєвих елементів верховенства права, яким повинен керуватися суд згідно статті 6 КАС України.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про право позивача на отримання відшкодування за затримку виплати розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
У відповідності до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Судовими рішеннями у справі №200/4463/19-а, якими вирішувалось питання стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області компенсацію за невикористані дні відпустки за 2017-2018 роки, встановлено, що розмір середньоденного заробітку становить 533,36 грн.
Компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2017-2018 роки було нараховано та виплачено 22 серпня 2019 року.
З огляду на викладене, затримка по виплаті компенсації за невикористану частину відпустки з 10 січня 2019 року по 22 серпня 2019 року - день фактичного розрахунку складає 224 календарних днів (533,36 грн.* 224 календарних дня = 119472,64 грн.).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що Верховним Судом у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 4000,00 гривень.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, стягнув з відповідача кошти за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 10 січня 2019 року по 22 серпня 2019 року в загальному розмірі 119 472,64 грн.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 4000 грн.
З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для зміни постанови суду першої інстанції.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 року у справі №200/10839/19-а - змінити.
Абзац другий резолютивної частини викласти у наступній редакції: Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86, код ЄДРПОУ 40109058) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану частину відпустки при звільненні в сумі 4000,00 гривень (чотири тисячі гривень 00 коп.).
Повне судове рішення 19 серпня 2020 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л.В. Ястребова
Судді Т.Г. Гаврищук
І.Д. Компанієць