про відмову в забезпечені адміністративного позову
20 серпня 2020 р. м. Чернівці Справа № 600/1252/20-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника приватного підприємства «Нов-Транс-Авто» про забезпечення позову, яка подана до відкриття провадження у справі його представником -
Представника приватного підприємства «Нов-Транс-Авто» подав 19.08.2020 року до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить:
- вжити заходи забезпечення позову ПП «Нов-Транс-Авто» до Державної служби України з питань безпеки на наземному транспорті та Міністерства інфраструктури України, третьої особи ТОВ «АТП-АРЕНА» а саме зупинити дію індивідуального акта - ліцензії, виданої ТОВ «АТП-АРЕНА» наказом Укртрансбезпеки від 12.12.2019 р. №503.
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що невжиття даних заходів забезпечення позову негативно вплине на підприємницьку діяльність ПП «Нов-Транс-Авто», оскільки існування незаконної конкуренції призведе до погіршення матеріального становища підприємства, якості надання послуг населенню. Враховуючи положення ПП Нов-Транс-Авто» в умовах фінансової кризи, призупинення діяльності у зв'язку з коронавірусною хворобою в України, не застосування заходів забезпечення позову у зв'язку з порушеними правами може призвести до закриття підприємства у зв'язку з його неплатоспроможністю.
Розглянувши заяву представника приватного підприємства «Нов-Транс-Авто» про забезпечення позову, суд вважає, що підстави для її задоволення відсутні виходячи із наступного.
Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, з таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно із ч. 1 с. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
У ч. 2 ст. 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Із системного аналізу вимог наведених норм слідує, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. При цьому, заявник обов'язково повинен обґрунтувати свою заяву і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі.
Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права.
На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.
Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 року, №3-рн/2003 “У справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора)” зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) (пункт 9 мотивувальної частини рішення).
Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 23.01.2014 року, №19336/04 “Справа “East/West Alliance Limited” проти України”” вказав на те, що межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі "Аксой проти Туреччини", п. 95, та рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП], заява N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI) (пункт 227).
Окрім цього, в рішенні від 18.02.2010, № 54131/08 “Справа “Байсаков та інші проти України”” Європейський суд зазначив, " ... що процедура такого судового контролю становить, у принципі, ефективний засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції стосовно скарг, пов'язаних з рішеннями про вислання та екстрадицію, але за умови існування можливості ефективної перевірки судами законності - з матеріально-правового та процесуального погляду - дискреційних дій органу виконавчої влади і можливості скасування ними такого рішення в разі необхідності (див. ухвалу у справі "Сливенко проти Латвії" [ВП], N 48321/99, п. 99, ЄСПЛ 2002-II). Однак, якщо заявник намагається запобігти своєму висланню з Договірної держави, такий засіб юридичного захисту буде ефективним лише в разі, якщо він автоматично зупиняє дію оскаржуваного рішення (див. рішення у справі "Жебремедин [Габерамадієн] проти Франції", N 25389/05, п. 66, ЄСПЛ 2007-V) (пункт 75).
Отже, підсумовуючи наведене, слід прийти до висновку, що існування інституту забезпечення позову, обумовлено потребою в ефективному юридичному захисті прав та інтересів людини. Ефективне використання інституту забезпечення позову унеможливить порушення права людини, яке на думку останньої є порушеним.
У цій справі заявник стверджує, що ліцензія, видана ТОВ «АТП-АРЕНА» наказом Укртрансбезпеки від 12.12.2019 р. №503 неправомірно, відтак просить забезпечити позов у зв'язку із очевидністю ознак протиправності такої ліцензії.
Однак, суд звертає увагу на те, що на цій стадії процесу суд не вправі надавати оцінку щодо правомірності виданої ТОВ «АТП-АРЕНА», згідно наказу Укртрансбезпеки від 12.12.2019 р. №503, ліцензії.
Окрім цього, до заяви не надано жодного доказу щодо існування такої ліцензії, а отже зупинення судом того, чого не має і не досліджено, суперечить сутності інституту забезпечення позову.
Зважаючи на викладене суд приходить до висновку, що застосування судом обраного заявником заходу забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на доводах позивача про ймовірність порушених прав позивача, зокрема, погіршення матеріального становища підприємства, якості надання послуг населенню.
Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини та відсутність належних доказів в обґрунтування своєї заяву, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та охоронюваним законом інтересам заявника, або про те, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для забезпечення позову.
Відтак, суд вважає, що заява представника приватного підприємства «Нов-Транс-Авто» про забезпечення позову є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
З огляду на викладене, керуючись статтями 150,151,154,241,243 КАС України, суд -
У задоволенні заяви представника приватного підприємства «Нов-Транс-Авто» про забезпечення позову - відмовити.
Згідно ст. 256 КАС України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя О.В. Анісімов