20 серпня 2020 року справа № 580/2019/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подала позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - Головне управління, відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області, оформлене листом від 12.03.2020 № 2300-0319-8/9468 про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника після померлого чоловіка ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника у розмірі 50 відсотків від пенсії померлого ОСОБА_2 та виплатити різницю між належною до сплати та фактично сплаченою пенсією з 03.03.2020 до моменту здійснення виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 03 березня 2020 року позивач звернулася до Головного управління із заявою, в якій просила про перерахунок перехід на пенсію у разі втрати годувальника, однак листом від 12.03.2020 № 2300-0319-8/9468 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що остання немає права на перехід з пенсії за вислугу років на пенсію по втраті годувальника.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено строк, протягом якого можуть бути усунуті недоліки вказані в даній ухвалі.
03 липня 2020 року позивач подала заяву про усунення недоліків позовної заяви разом із додатками.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
10 липня 2020 року відповідач подав до суду письмовий відзив на адміністративний позов, в якому просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні та одержує пенсію за вислугу років.
Головне управління, зазначає, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 . На період звернення із заявою про переведення на пенсію по втраті годувальника, позивач не отримує пенсію по інвалідності та не досягла віку, визначеного статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування”, а отже права на пенсію по втраті годувальника не має.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато з урахуванням Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 18 червня 2020 року № 731-IX.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що позивач перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні та отримує пенсію за вислугу років.
03 березня 2020 року позивач звернулася до Головного управління із заявою про переведення ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Листом № 2300-0319-8/9468 від 12.03.2020 Головне управління повідомило ОСОБА_1 , що позивач отримує пенсію по за вислугу років та права на перехід з пенсію по втраті годувальника позивач не має, оскільки позивач не є непрацездатним членом сім'ї, який має право на таку пенсію відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Позивач вважає оскаржуване рішення Головного управління таким, що не відповідає вимогам статті 1, 24, 46, 43 конституції України, а тому за захистом своїх прав, свобод та інтересів звернулася до суду.
Під час вирішення спору по суті, суд враховує таке.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування прийнято Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який визначає, зокрема, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
За визначенням абзацу двадцять другого статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 № 1058-IV визначено, зокрема, що ним врегульовані відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, окрім іншого, види пенсійних виплат.
Вичерпний перелік видів пенсійних виплат, які можуть бути призначені відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі визначає стаття 9 Закону № 1058-IV, а саме: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника встановлені статтею 36 Закону № 1058-IV, за змістом якої пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Питання, пов'язані з обчисленням розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, унормовані статтею 37 Закону № 1058-IV, якою передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Враховуючи вищевикладене, право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника має, зокрема, дружина, якщо вона є особою з інвалідністю або досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Як свідчать матеріали справи, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію за вислугу років.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та станом на сьогодні її вік складає 57 років.
З 12 січня 1986 позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 11.04.2018.
На час смерті ОСОБА_2 перебував на обліку у Головного управління та отримував пенсію по інвалідності, що не заперечується відповідачем.
03 березня 2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області із заявою про переведення ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Листом № 2300-0319-8/9468 від 12.03.2020 Головне управління повідомило ОСОБА_1 , що позивач отримує пенсію по за вислугу років та права на перехід з пенсію по втраті годувальника позивач не має, оскільки позивач не є непрацездатним членом сім'ї, який має право на таку пенсію відповідно до Закон № 1058-IV.
Суд погоджується з позицією відповідача, що позивач не є непрацездатним членом сім'ї у розумінні пункту 1 частини статті 26 Закону №1058-IV, який має право на таку пенсію, оскільки ОСОБА_2 не визначена особою з інвалідністю та не досягла пенсійного віку 60 років, а тому право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника не має.
Також суд зважає на інші обґрунтування, зазначені позивачем у позові, однак зауважує, що встановлені судом обставини є достатньою підставою для прийняття відповідного рішення.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, в задоволенні яких слід відмовити.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
2) відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 20.08.2020.
Суддя В.О. Гаврилюк