Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
19.08.2020 р. справа №520/5593/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - громадянин, заявник, позивач)
до Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ; далі за текстом - Військова частина, ВЧ, СРУ, Управління, владний суб'єкт)
провизнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Матеріали позову одержані судом 29.04.2020р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 30.04.2020 р. Ухвалою від 12.05.2020 р. провадження у справі було зупинено, а ухвалою від 23.07.2020 р. - поновлено. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 17.08.2020р.
Позивач у порядку адміністративного судочинства сформулював вимоги (з урахуванням заяви від 31.07.2020р. з приводу зменшення) про: визнання протиправною бездіяльності Східного РУ ДПС України з приводу невиплати при звільненні з військової служби всіх належних грошових сум; 2) зобов'язання Східне РУ ДПС України нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 16.08.2018р.-28.02.2020р.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що затримка розрахунку при звільненні зумовлює виникнення обов'язку виплатити компенсацію середнього заробітку у порядку ст.117 Кодексу законів про працю України.
Відповідач з поданим позовом не погодився і аргументуючи незгоду зазначив, що між Військовою частиною та громадянином не виникло трудових відносин, а підстави для поширення на відносини з приводу проходження військової служби положень КЗПП України - відсутні.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
До 15.08.2018р. Заявник проходив публічну військову службу перебуваючи на штатній військовій посаді в організацій структурі Військової частини.
За наказом Голови ДПС України від 10.07.2018р. №630-ос заявника на підставі п.п. «а» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту) було звільнено з військової служби в лавах Державної прикордонної служби України з посади старшого офіцеру оперативного відділу штабу.
За наказом т.в.о. начальника Східного РУ ДПС України від 15.08.2018р. №385-ос заявника було виключено зі списків військової частини з 15.08.2018р. із обрахуванням показника вислуги років загальної - 33р. 01м. 19дн., календарної - 27р. 00м. 14дн., пільгової - 06р. 01м. 05дн.
29.11.2019р. до Харківського окружного адміністративного суду надійшов позов заявника про зобов'язання Військової частини нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпустки учасника бойових дій у період 2015р.-2018р.р.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2020р. у справі №520/12912/19 названий позов було задоволено.
За твердженням заявника на виконання указаного судового акту 28.02.2020р. була проведена виплата у сумі 28.399,47грн.
Військовою частиною ця обставина визнана у листі від 03.03.2020р. (а.с.39 т.1).
Окрім того, 29.11.2019р. до Харківського окружного адміністративного суду надійшов позов заявника про зобов'язання Військової частини нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період 01.07.2015р.-05.08.2016р.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2020р. у справі №520/12913/19 названий позов було задоволено.
За твердженням заявника на виконання указаного судового акту 13.02.2020р. була проведена виплата у сумі 11.929,85грн., але за період 05.08.2016р.-15.08.2018р.
Військовою частиною ця обставина визнана у листі від 14.02.2020р. (а.с.38 т.1).
Таким чином, загальна сума недоплати складає - 35.329,32грн.
Не погодившись із відповідністю закону діянь Військової частини з приводу вирішення питання з приводу виплати компенсації середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільнення у порядку ст.117 КЗпП України, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Частиною 2 ст.Конституції України проголошено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України також проголошено, що кожен має право на працю, а право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Суспільні відносини з приводу проходження громадянином публічної військової служби унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», а відносно заявника також регламентовані і нормами Закону України «Про Державну прикордонну службу України».
Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про відпустки» тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті публічної служби в органах місцевого самоврядування.
Оскільки спеціальними актами права з приводу проходження військової служби (у тому числі і у лавах Державної прикордонної служби України) не передбачено ані порядку та умов проведення розрахунку із військовослужбовцем при звільненні, ані будь-яких застережень з цього приводу, то суд вважає за необхідне поширити на дані відносини дію положень ст.47 КЗпП України, де указано, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У силу висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, постанови Верховного Суду від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, постанови Верховного Суду від 16.07.2020р. у справі №812/1259/17, компенсаційний характер запровадженого ст.117 КЗпП України заходу юридичної відповідальності вимагає застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності, що зумовлює необхідність урахування таких юридично факторів як: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, і у залежності від цих критеріїв допускає зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
Висновки перелічених судових актів за правилами ч.5 ст.242 КАС України мають пріоритет у застосуванні.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що подія несвоєчасного розрахунку при звільненні має місце у спірних правовідносинах, позаяк публічна військова служба заявника була припинена - 15.08.2018р., у той час як грошова компенсація за невикористану відпустку була виплачена Військовою частиною - 28.02.2020р., а грошова індексація грошового забезпечення за період 05.08.2016р.-15.08.2018р. була виплачена Військовою частиною 13.02.2020р.
Військовою частиною ці обставини не спростовані і навіть не заперечені.
Отже, тривалість затримки у розрахунку при звільненні складає - 561 день, оскільки календарний день отримання останньої виплати (28.02.2020р.) не підлягає виключенню до періоду існування невиконаного зобов'язання з виплати винагороди за службу.
Сума боргу (тобто недоплати) склала - 35.329,32грн.
Усупереч вимогам ч.3 ст.79 КАС України відповідач не подав до суду разом із відзивом жодних документів про грошове забезпечення заявника і викладених у позові доводів з цього приводу не спростував.
Але у подальшому виправив цей недолік, письмово визнавши показник середньоденного грошового забезпечення у 498,85грн.
За власними розрахунками заявника цей показник складає - 500,19грн., а тривалість затримки у розрахунку дорівнює 562 дням.
Оскільки спеціальним законодавством не передбачено іншого саме для випадку обчислення середнього заробітку у цілях застосування ст.117 КЗпП України (на відміну від випадку виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу унаслідок незаконного звільнення), то саме норми згаданого нижче акту законодавства підлягають поширенню на спірні правовідносини.
Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою КМУ від 08.02.1995р. №100; далі за текстом - Порядок обчислення №100) передбачена можливість обчислення середньоденної (годинної) заробітної плати як у спосіб ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), так і у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з п.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (затверджена наказом МВС України від 25.06.2018р. №558; далі за текстом - Інструкція №558) термін "грошове забезпечення" означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством. Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
У силу п.4 Інструкції №558 за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується, а відповідно до п.5 цієї ж Інструкції розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.
Звідси слідує, що в алгоритмі обчислення розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця системи Державної прикордонної служби України бере участь така величина як календарний день місяця.
Заявник був звільнений з військової служби у серпні 2018р., а тому двома попередніми місяцями є липень 2018р. (31 календарний день служби) та червень 2018р. (30 календарних днів служби).
Відповідно до виданих військовою частиною документів про грошове забезпечення заявника за липень 2018р. було нараховано 15.214,80грн. за 31 календарний день служби, а за червень 2018р. було нараховано 15.296,67грн. за 30 календарних днів служби.
Отже, розмір середньоденного грошового забезпечення заявника складає - 498,40грн. ((15.214,80грн. + 15.296,67грн./61 календарний день).
Підсумкова загальна сума компенсації середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні складає - 279.602,4грн. (498,40грн. середньоденного грошового забезпечення * 561 календарний день затримки).
Однак, на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України суд зважає на реальну суму боргу - 35.329,32 грн. та ту обставину, що значною мірою тривалість строку затримки розрахунку у звільненні залежала від власної вільної волі заявника з приводу визначення дати звернення до суду.
Тому керуючись засадами розумності, справедливості та пропорційності, суд доходить висновку про необхідність задоволення претензій заявника саме у межах суми боргу, тобто у розмірі 35.329,32грн.
Критерії законності волевиявлення (у формі рішення чи діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України.
Між тим, у ході розгляду справи відповідач як владний суб'єкт не подано доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого волевиявлення.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що у спірних правовідносинах не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України.
Разом із тим, позов підлягає задоволенню лише в частині визнання вчиненої бездіяльності протиправною та обтяження обов'язком нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки у період 16.08.2018р.-27.02.2020р. у сумі - 35.329,32грн.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України - Військової частини НОМЕР_2 з приводу ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 16.08.2018р.-27.02.2020р.
Зобов'язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України - Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (код - НОМЕР_3 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) 35329 (тридцять п'ять тисяч триста двадцять дев'ять) грн. 32коп. середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 16.08.2018р.-27.02.2020р., здійснивши платіж однією сумою з утриманням належних податків і зборів.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі 19.08.2020 року; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко